Асоціація
УКРАЇНСЬКИХ МОНІТОРІВ ДОТРИМАННЯ
ПРАВ ЛЮДИНИ В ДІЯЛЬНОСТІ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ

Верховний Суд України: оскарження постанов у справах про адміністративні правопорушення, винесених поліцейськими, безкоштовне

Аналітик експертної групи “Поліція під контролем” Михайло Каменєв виграв стратегічну справу у Верховному Суді України щодо питання сплати судового збору в окремій категорії справ.
Нижче наводимо його статтю щодо важливості цієї справи.

Справа тривала рік, пройдені всі судові інстанції і в квітні 2016-го я подав заяву до Верховного Суду України. Після декількох судових засідань та десятків прискіпливих питань суд виніс рішення.

Донедавна суди різних інстанцій вирішували це питання дуже по-різному. Подекуди люди мусили платити більше тисячі гривень судового збору, щоб оскаржити штраф в розмірі 425 гривень. І багатьох це зупиняло. Багато хто відмовлявся оскаржувати постанови.

Так само відтепер поліції не треба буде платити судовий збір за апеляційне оскарження. Не секрет, що часто-густо місцеві суди не особливо дотримуються вимог закону та розглядають такі справи без належної уважності і поліція регулярно програє справи щодо, здавалось би, явних порушень правил дорожнього руху. А ще поліція була обмежена розміром бюджету на судові витрати.

Ця судова справа – стратегічна. І правовий висновок, сформульований у рішенні, обов’язковий до застосування.

Що цікаво, я в справі представляв Департамент патрульної поліції. Але боровся я за права всіх – і за право поліції безкоштовно оскаржувати рішення судів у цій категорії справ, і за право громадян безкоштовно оскаржувати постанови поліції. І виграв для всіх.

І цю правову позицію вже застосовують суди! Ось, до прикладу, рішення київської апеляції – http://reyestr.court.gov.ua/Review/64230260.

До речі, Верховний Суд України у цій справі не побоявся проявити судову правотворчість та вийти за межі буквального тлумачення норм законів.

Текст постанови Верховного Суду України: http://reyestr.court.gov.ua/Review/63749411.

Ця справа – один з прикладів того, як дрібний юридичний спір дозволяє підняти й вирішити доволі серйозне питання. Предметом справи по суті були дрібні порушення Правил дорожнього руху. В ході оскарження рішень поліцією постало процесуальне питання – а чи треба сплачувати судовий збір у справах цієї категорії, тобто справах, передбачених статтею 171-2 КАС.

З липня 2010 і аж до Рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 2015 року № 3-рп/2015 відповідно до частини другої статті 171-2 КАС України рішення місцевого загального суду як адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності було остаточним і оскарженню не підлягало.

Після вищезазначеного Рішення Конституційного Суду України з’явилась процесуальна можливість оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності в усіх інстанціях.

У зв’язку з цим назовні вилізло старе питання щодо необхідності сплати судового збору.

До прийняття у липні 2011 року Закону України «Про судовий збір» за розгляд судами справ справлялось державне мито відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 «Про державне мито». Водночас для розгляду справ про оскарження постанов у справах про адміністративні правопорушення частина четверта статті 288 КУпАП передбачає звільнення особи, яка оскаржує постанову, звільнення від сплати державного мита.

Тобто у 2011 році державне мито замінили на судовий збір, а в КУпАП так і лишилась норма щодо державного мита.

І пішов різнобій у судовій практиці – деякі судді не вимагали сплати судового збору, деякі – вимагали. І попри те, що домінуючою була позиція щодо звільнення від сплати судового збору, така ситуація не є прийнятною. Особливо коли вона триває роками.

Чи треба розділяти в цьому випадку оскарження рішень і оскарження дій чи бездіяльності? Скоріш за все, ні. Знову ж таки за аналогією з кримінальним судочинством. Хіба треба платити судовий збір за оскарження дій чи бездіяльності слідчого?

Відправляти правосуддя безкоштовно суди мають у справах кримінального характеру в розумінні ЄКПЛ (див., наприклад, рішення у справі Фейде проти Швеції).

Патрульний при накладанні стягнення не утримує ще додатково якісь збори абощо. Праця патрульного в цьому випадку оплачується платниками податків, які платять за підтримання правопорядку. Місцеві суди як адміністративні у такому випадку є органами другої інстанції.

В судочинстві є шість процесів – конституційний, кримінальний, цивільний, господарський, адміністративний та справи про адмінправопорушення. Судовий перегляд рішень останнього з процесів – справ про адмінправопорушення здійснюється за правилами адміністративного. На нашу думку, кримінальний процес та притягнення до адмінвідповідальності мають здійснюватись безкоштовно для сторін. Ці обидва процеси не передбачають дискреції для державних органів. Держава мусить у цих справах притягувати до відповідальності у всіх випадках – так вимагає принцип невідворотності покарання. В усіх інших випадках процес ініціює на власний розсуд одна сторона.

Кінець кінцем, справи про адміністративні правопорушення цієї категорії є дрібними і встановлення обов’язку сплатити судовий збір, який подекуди переважає розмір самого адміністративного стягнення, таким чином нівелюючи всю правову логіку таких правовідносин.

Але не треба вимагати від державних органів сплати судового збору, адже тоді дійсно порушиться принцип змагальності. Прокурор не платить за апеляцію!

Вищий адміністративний суд України відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 23 січня 2015 року № 2 довів до відома суддів апеляційних, окружних адміністративних судів та місцевих загальних судів Довідку про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами Закону України «Про судовий збір».

Вищий адміністративний суд України у розділі «Інше законодавство, що регулює питання справляння судового збору» цієї Довідки зазначив таке:

Питання справляння судового збору, крім Закону про судовий збір, регулюється іншим законодавством. Зокрема, відповідно до частини четвертої статті 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита.

Вище зазначалося, що статтею 87 КАС України визначено, що до судових витрат належать судовий збір та витрати, пов’язані з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Законом про судовий збір, який набрав чинності 1 листопада 2011 року, такі особи не віднесені до кола суб’єктів, які звільняються від сплати судового збору за подання адміністративного позову, а позови з таким предметом не належать до об’єктів, за подання яких судовий збір не справляється.

Разом із цим такий припис частини четвертої статті 288 КУпАП не вступає в колізію з положеннями статті 5 Закону № 3674-VI, якою визначено пільги щодо сплати судового збору, оскільки коло вимог і осіб, які мають такі пільги за цим Законом, не є вичерпним. Цей Закон не містить застережень про те, що закони України та інші нормативно-правові акти до приведення їх у відповідність із цим Законом діють у частині, що не суперечать йому, а лише доручає Кабінету Міністрів України протягом місяця з дня набрання чинності цим Законом підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України законопроект щодо внесення змін до деяких законодавчих актів України з прийняттям цього Закону (п. 1 ч. 3 ст. 10 Закону № 3674-VI).

Крім того, у цьому випадку необхідно виходити з того, що норми частини четвертої статті 288 КУпАП є спеціальними нормами порівняно з нормами Закону про судовий збір.

Отже, за подання до суду адміністративного позову про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу, судовий збір не сплачується у порядку та розмірах, установлених Законом про судовий збір.

Аналіз судових рішень показав, що питання сплати судового збору у справах про оскарження постанов у справах про адміністративні правопорушення є досить поширеними.

Причини виникнення розбіжностей під час вирішення питання щодо сплати судового збору за подання апеляційної чи касаційної скарги в цій категорії справ лежать у законодавчій площині. Тому це питання підлягає негайному унормуванню.

Крім того, Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 04 лютого 2016 року в касаційному проваджені К/800/52095/15, ухвалі від 02 лютого 2016 року в касаційному провадженні К/800/28081/15, ухвалі від 29 жовтня 2015 року в касаційному провадженні К/800/25608/15, зазначив, що суд апеляційної інстанції не мав підстав зобов’язувати сторону в справі сплачувати судовий збір за подання апеляційної скарги.

У вищезазначених рішеннях Вищого адміністративного суду України суб’єктом подання касаційної скарги виступав позивач, відтак судді постановляли рішення про звільнення позивачів від сплати судового збору в даній категорії справ.

Водночас, судді Верховного Суду України займали іншу позицію.

Так, суддя Верховного Суду України Волков О.Ф. в ухвалі від 10 листопада 2015 року у справі № 706/622/14-а залишив без руху заяву позивача про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України у справі про визнання незаконним протоколу про адміністративне правопорушення, визнання незаконною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, визнання незаконним вилучення талону про проходження технічного огляду. Причиною залишення заяви без руху було зазначено відсутність документа про сплату судового збору.

Аналогічна позиція була відображена в ухвалі судді Верховного Суду України Прокопенка О.Б. від 28 вересня 2015 року у справі № 21-5493а15.

Інакшим чином Вищий адміністративний суд України діяв у випадках, коли касацію подавали відповідачі – суб’єкти владних повноважень. В таких випадках судді постановляли рішення про необхідність сплати судового збору.

Наприклад, таку позицію Вищий адміністративний суд України зайняв в ухвалі від 12 лютого 2016 року в касаційному провадженні К/800/3298/16, ухвалі від 20 жовтня 2015 року в касаційному провадженні К/800/44020/15, ухвалі від 09 лютого 2016 року в касаційному провадженні К/800/3270/16, ухвалі від 19 листопада 2015 року в касаційному провадженні К/800/48845/15, ухвалі від 21 вересня 2015 року в касаційному провадженні К/800/40793/15, ухвалі від 18 січня 2015 року в касаційному провадженні К/800/52451/15, ухвалі від 19 січня 2016 року в касаційному провадженні К/800/30302/15, ухвалі від 09 квітня 2015 року в касаційному провадженні К/800/67363/14.

Аналогічною була і позиція в ухвалі судді Ємельянової В.І. від 03 березня 2016 року в касаційному провадженні К/800/5572/16. Так, суддя зазначає, що положення статті 288 КУпАП не розповсюджуються на суб’єкта владних повноважень – відповідача у справі про адміністративне правопорушення, та не підлягають розширеному тлумаченню.

З іншого боку, якщо припустити, що в такій категорії справ відповідач не звільняється від сплати судового збору, все одно постає питання, в який спосіб слід вираховувати величину такого збору.

Так, Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 02 лютого 2016 року у касаційному провадженні К/800/28081/15 спершу вказує, що позивач у даній категорії справ звільняється від сплати судового збору, а після зазначає, що оскільки базою для обчислення ставки судового збору за подання апеляційної скарги на судове рішення в порядку, передбаченому главою 1 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України, є розмір ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, то судовий збір при оскарженні судових рішень у зазначених справах в апеляційному порядку не сплачується.

Аналогічну правову позицію було зазначено і в постановах Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі № 21-3629а15, від 30 червня 2015 року у справах № 21-598а15, № 21-1090а15.

До Верховного Суду України було подано заяву про перегляд судового рішення від 01 квітня 2016 року. Ухвалою від 07 квітня 2016 року Верховний Суд України допустив до свого провадження дану адміністративну справ за № 21-1410а16.

Під час розгляду цієї справи просимо врахувати додаткові аргументи, викладені у даному доповненні.

Рівність учасників процесу та «кримінальний» характер правопорушення

При вирішенні питання про судовий збір у даній категорії справ слід врахувати два аспекти – рівність сторін і «кримінальний» характер правопорушення у розумінні гарантій статті 6 ЄКПЛ.

Розмір мінімальної заробітної плати на момент винесення оскаржуваної позивачем постанови у справі про адміністративне правопорушення становив 1378 грн.

На позивача було накладено адміністративне стягнення у розмірі двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (чотириста двадцять п’ять грн.).

Таким чином, накладене адміністративне стягнення становить близько третини мінімальної заробітної плати.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, (далі – ЄКПЛ) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини другої статті 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини (зокрема, mutatis mutandis рішення у справі ÖZTÜRK v. GERMANY від 21 лютого 1984 року, пункт 53), справи про адміністративні правопорушення даної категорії, враховуючи, зокрема, розмір та характер стягнень, для цілей статті 6 ЄКПЛ належать до справ із обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення. Відтак, на дану категорію справ поширюються гарантії статті 6 ЄКПЛ.

Для справ даної категорії законодавством України передбачено розгляд на місці в порядку скороченого провадження (таке визначення дав Конституційний Суд України у Рішенні від 26 травня 2015 року № 5-рп/2015[1]). Такий підхід законотворця до встановлення процедури розгляду справ даної категорії органом першої інстанції не суперечить гарантіям статті 6 ЄКПЛ за умови компенсації спрощеності такої процедури шляхом гарантування можливості проведення в подальшому судового розгляду справи з дотриманням гарантій статті 6 ЄКПЛ (див. mutatis mutandis рішення у справі FEJDE v. SWEDEN від 29 жовтня 1991 року).

Конституційний Суд України у пункті 3.4 Рішення від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011[2] зазначає, що з аналізу положень міжнародних актів, наведених у цьому Рішенні, не вбачається різниці між кримінальними та адміністративними протиправними діяннями, оскільки вони охоплюються загальним поняттям «правопорушення». У пункті 3.6 цього рішення Конституційний Суд України вказує, що відмінність адміністративного правопорушення від злочину полягає, насамперед, у тому, що воно є менш суспільно небезпечним. У цьому ж Рішенні Конституційний Суд України поширює певні гарантії кримінального процесу і на процес притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Відтак, на всі стадії оскарження у судах постанов у справах даної категорії на позивачів (осіб, яких притягнуто до адміністративної відповідальності) поширюються всі гарантії статті 6 ЄКПЛ.

Практика застосування різних підходів до вирішення питання про звільнення від сплати судового збору в одній конкретній справі в залежності від того, хто є суб’єктом сплати судового збору – позивач чи відповідач, становить порушення конституційної гарантії рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, закріпленої у статті 129 Конституції України.

Вирішуючи питання про звільнення від сплати судового збору у даній категорії справ, слід застосувати аналогію закону, за якою судові рішення у справах про притягнення до кримінальної відповідальності оскаржуються без необхідності сплати судового збору та аналогію права з огляду на практику Європейського суду з прав людини.

Також, слід виходити з принципу верховенства права – оскарження притягнення до відповідальності має бути безкоштовним. При цьому безкоштовним такий процес має бути для всіх сторін справи задля недопущення порушення принципу рівності сторін.

Навряд чи держава спроможна забезпечити права громадян тоді, коли держава в особі суду не захищає аналогічні права свої, тобто права держави в особі поліції.

Відтак, слід зробити висновок, що судовий збір у даній категорії справ не сплачується ні за подачу позовної заяви, ні апеляційної, ні касаційної, ні про перегляд, незалежно від того, яка сторона справи подає заяву.

Михайло Каменєв,
аналітик Експертної групи «Поліція під контролем»,
Голова ГО «Правозахисна Ініціатива»


[1] Справа за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення, справа № 1-11/2015

[2] Справа за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 263 Кодексу України про адміністративні правопорушення та пункту 5 частини першої статті 11 Закону України «Про міліцію» (справа про строки адміністративного затримання), справа № 1-28/2011

Поділитися

Інші новини