Проведено всеукраїнський моніторинг якості надання адміністративних послуг Державною міграційною службою, складено звіт про системні порушення, надано рекомендації, організовано круглий стіл із представниками громадськості та ДМС, на якому обговорювалися виявлені недоліки та порушення під час кампанії. Що далі? Як змінилася організація в роботі зазначеної служби? Яка роль громадськості в подальшому? На всі питання відповів Сергій Радутний, Голова ДМС України.

– Сергію Івановичу, як Міграційна служба поставилася до проведення громадського моніторингу?

– Абсолютно позитивно. Як тільки я дізнався про плани з його проведення, відразу дав доручення керівникам територіальних органів, щоб вони всіляко сприяли у проведенні моніторингу. Жодної скарги на втручання наших працівників у процес або перешкоджання їх роботі я не отримав, до речі, це відображено у звіті.

Вважаю, що у теперішніх умовах подібні акції потрібні всім органам влади. Справа у тому, що в громадських активістів інший погляд на проблему, вони можуть побачити більше, ніж будь-яка ініційована державою перевірка. Моніторинг виявив ряд системних проблем в роботі нашої служби, які нам були відомі і раніше, але з результатів моніторингу ми побачили також і конкретні недоліки у роботі окремих підрозділів, на які ми можемо і повинні відреагувати. Нажаль, більшість системних проблем міграційна служба не спроможна вирішити самостійно. Мова йде про недостатню кількість працівників та низький рівень оплати праці, результатом чого є черги, корупція, та відповідне ставлення працівників до громадян. Хоча, останній показник, за результатами моніторингу, виявився непоганим. Слава Богу, що предметом моніторингу Асоціації УМДПЛ не став паспорт за 170 гривень.

– Розкажіть, будь ласка, чому виник конфлікт із оформленням закордонного паспорта за 170 гривень?

– У 2013 році по персональній справі однієї людини Верховний Суд України виніс рішення, за яким підрозділ ГІРФО МВС не мав права брати за оформлення закордонного паспорта жодних платежів, окрім держмита, а це 170 гривень. Але ж є ще дві постанови Кабінету Міністрів України, якими передбачено платежі, які також надходять до державного бюджету. І саме головне – є Закон України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», в який закладено всі ці платежі (377,15 грн). Тобто, ці гроші вже розподілені і по суті витрачені державою.

Окрім цього, рішення винесено за правовідносинами, які склалися до прийняття Верховною Радою України Закону «Про адміністративні послуги», у перехідних положеннях якого зазначено, що до набрання чинності законом, що визначає перелік адміністративних послуг та розміри плати за їх надання (адміністративні збори), плата за надання адміністративних послуг (адміністративний збір) при зверненні за отриманням платних адміністративних послуг сплачується у порядку і розмірах, встановлених законодавством.

Отже, враховуючи той факт, що перелік і вартість адміністративних послуг законом до сих пір не встановлено, міграційна служба працює за чинними актами законодавства і не може не наповнювати державний бюджет. Активісти подають заяви в прокуратуру і в суспільстві сформувалася думка, що винна міграційна служба. Що можна зробити в цій ситуації? Це саме ключове питання, на яке потрібно відповідати разом із зазначенням тих недоліків і проблем, які існують.

– А як Ви бачите вирішення цієї проблеми? Що можна зробити?

– Коли буде прийнято згаданий закон, яким буде визначено перелік та вартість адміністративних послуг, питання буде вирішено остаточно. Наразі ж Верховна Рада України може внести зміни до Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», збільшити держмито на 87,15 грн., а окремий збір 87,15 грн. скасує Кабінет Міністрів України. Так і бюджет не постраждає, і суд буде задоволений, але сума платежів не зміниться. Питання лише у тому, скільки часу займе процес. Ми вже півроку ведемо консультації з міністерствами юстиції та фінансів, але спільної згоди поки що не знаходимо.

Складніша ситуація з вартістю документа – 120 грн. Ця сума потрапляє до спеціального фонду державного бюджету, яким розпоряджається Державна міграційна служба України. Єдине джерело його наповнення – це внески громадян. Витратити ці кошти міграційна служба може лише на закупівлю бланка, його сьогодні виробляє «Поліграфкомбінат «Україна», та на персоналізацію цього бланка. На сьогоднішній день вартість бланка – 82,80 грн., вартість персоналізації – 37,20 грн., сума складає рівно 120 гривень. Зазначу – це спеціальний казначейський рахунок, витрачати з нього кошти на будь-які інші цілі просто неможливо – ці кошти повністю підконтрольні державі.

– В чому суть створення спецфонду?

Для того, щоб на закупівлю бланків було виділено певну суму із загального фонду державного бюджету,  треба у червні поточного року знати точно, скільки буде видано паспортів наступного року і скільки буде коштувати бланк. Саме у червні розпочинається бюджетний процес і всі органи влади подають до Міністерства фінансів України свої пропозиції стосовно надходжень і витрат державного бюджету. Там ці дані зводять і спрямовують в Кабінет Міністрів вже готовий державний бюджет на наступний рік. Наприкінці року закон про державний бюджет на наступний рік приймається Верховною Радою України.

Нагадаю, що ті цифри актуальні станом на червень. І пропозиції формуються виходячи із законодавства станом на червень. Наприклад, сьогодні ніхто не вправі закладати у розхідну частину бюджету кошти на закупівлю бланків, якщо є чинна постанова Уряду, у якій зазначено, що ці кошти відшкодовуються громадянами.

Врахуємо і те, що закордонний паспорт на значну частину складається з імпортних складових – папір, елементи захисту тощо. Тобто, очевидно, що його собівартість абсолютно прив’язана до курсу гривні до іноземних валют. Скільки буде коштувати бланк наступного року – ми дізнаємося лише наприкінці поточного, коли проведемо тендер на закупівлю.

Більше того, щороку до 2014 року був приріст закордонних паспортів приблизно на 15%, а в цьому році – вже більше 30%. Це означає, що якби вартість бланку було включено до державного мита і ці кошти виділялися б міграційній службі із загального фонду державного бюджету, то вже у вересні-жовтні закінчилися б гроші на бланки.

Для того, щоб отримати додаткові гроші із загального фонду державного бюджету, потрібно вносити зміни до закону, а ця процедура затягується на місяці. Це означає, що кілька місяців ми не змогли б видавати закордонні паспорти. І така ситуація в Україні вже була раніше, до цих пір я часто чую запитання від журналістів «а чи вистачає бланків?». Так ось, саме тому, що кошти на бланки міграційна служба отримує від громадян напряму, а не через загальний фонд держбюджету, ці бланки у нас є і перебоїв з оформленням документів не буває. Саме для уникнення таких проблем і існує цей спеціальний фонд. Тобто, скільки людей заплатили за бланк, скільки бланків ми і придбали. Ще раз повторю – це бюджетні кошти, які надходять до казначейства – держава повністю контролює їх надходження та витрати, вони просто не потрапляють до загального «котла» і витрачаються саме на те, на що їх сплачують громадяни.

– В чому полягає проблема врегулювання графіків прийому громадян, які не відповідають законодавству?

– Уявімо собі величезний район області, який розкиданий на багато кілометрів. Там є підрозділ ДМС, штатна чисельність якого аж 2 працівника. І таких підрозділів багато. І цей підрозділ надає практично всі послуги мешканцям району – це оформлення документів для набуття громадянства України, видача паспорта, вклеювання до нього фотографій по досягненню 25- та 45-ти річного віку, реєстрація місця проживання, прийом іноземців тощо.

Давайте подумаємо, чому графік прийому громадян за кожною з послуг не відповідає закону – не складає 40 годин на тиждень, 6 годин в суботу? Певно тому, що там немає кому по тому графіку працювати. Ті дві людини будуть працювати в межах своїх фізичних можливостей. Якщо одна з них піде у відпустку, бо має право на відпочинок, а друга захворіла, що теж може бути, то зовсім нікого не залишиться.

Якщо ми хочемо мати надання адміністративних послуг в рамках тих стандартів, які закріплені в законодавстві, то ми маємо говорити про те, чи є засоби в міграційній службі.

– Тобто, в даному випадку – проблема з чисельністю працівників?

– На жаль, так, а ще з обсягами роботи, які постійно збільшуються. Навіть якщо не брати до уваги те, що з 2012 року міграційній службі передано функцію ведення реєстраційних обліків, ми щороку видаємо закордонних паспортів на 15-20% більше. До того ж, як вже заявляла Росія, з наступного року буде в’їзд на її територію лише по закордонним паспортам, відповідно – ми очікуємо ще більший приріст в оформленні цих документів. На цьому фоні чисельність наших працівників зменшують. Та не зважаючи на це, ми намагаємося відповідати вимогам закону.

– Як бути з іншими зауваженнями, які, за словами керівництва ДМС, не залежать від можливостей служби, проте законом вони передбачені? Наприклад, орендовані приміщення, які неможливо обладнати санвузлами, зручними коридорами тощо.

– Тут питання тільки часу. Законом визначено основні норми і стандарти, до яких ми всі маємо прагнути. До того ж, більшість приміщень, в яких працюють наші працівники, в такому стані, що немає змісту вкладати в них кошти, навіть якщо взагалі абстрагуватися від сум, які потрібно витратити. Потрібно ще розуміти, що спадщина нам дісталася дуже складна і відрегулювати це питання, привести його у відповідність до закону навіть за якісь роки – це дуже дорого і дуже складно, але ми це робимо.

Окрім того, територіальні органи співпрацюють з місцевою владою. Маємо багато прикладів, коли місцева влада надає приміщення, навіть бере участь у фінансуванні не тільки ремонтів, а і в облаштуванні технікою, створенні нових пунктів оформлення закордонних паспортів, адже вони є не у кожному районі. Звичайно, держава прагне, щоб у всіх було, але для цього потрібні кошти, при чому дуже великі. Справа в тому, що тих коштів просто немає в бюджеті. Ми знаємо, що зараз є більш нагальні проблеми.

– Що стоїть на заваді переходу Державної міграційної служби в ЦНАП?

– Немає жодних завад. Насправді в українському суспільстві існує багато міфів стосовно Центрів надання адміністративних послуг. Також треба розуміти, що не у всіх адміністративно-територіальних одиницях вони є. А там де їх відкрито – вони фізично не спроможні забезпечити обслуговування громадян у тій кількості, яку приймають підрозділи міграційної служби.

У Києві функціонує 13 підрозділів, які оформлюють закордонні паспорти. Один із них – «Паспортний сервіс», що на бульварі Тараса Шевченка, може прийняти до 500 людей за день, а всі інші – близько 100. Тобто, всього в Києві ми можемо прийняти близько 1800 людей. Звичайно – далеко не кожний день такі навантаження, але у пікові сезони загрузка практично 100%. Єдиний в Києві ЦНАП, де є наші працівники, може прийняти 100, а приймає 20-30. Про що ми говоримо? Ми приймаємо 1500, а ЦНАП може прийняти 100. Уявляєте, якщо завтра ці 13 підрозділів перестануть приймати громадян і працюватиме лише ЦНАП? Гаразд, якщо поставити там ще 10 робочих місць, Ви уявляєте, якою буде черга, який потік людей? Дуже добре, що відкриваються такі Центри, але все ж, людина повинна мати вибір, куди їй звертатися. Зміни повинні покращувати, а не погіршувати умови для людей.

– Які проблеми Державної міграційної служби не охопив громадський моніторинг?

– Значною проблемою для міграційної служби залишаються паперові носії. Внутрішній паспорт оформлюється на підставі форми 1. Це картонка формату А5, яка зберігається в залізній шафі за місцем проживання людини. Так, як термін її зберігання 100 років, в наших підрозділах зберігаються мільйони таких картонок. Вони є єдиним джерелом інформації про людину на випадок відновлення паспорту. Створення електронної бази сприяло б зручнішому і швидшому пошуку інформації та наданню послуг. Але це, знову ж-таки, залежить від коштів, наявності робочих місць, центральної бази, програмного забезпечення, техніки і так далі. І про цю проблему треба говорити.

Приємно, що керівництво ДМС відреагувало на звіт моніторингової кампанії. Добре, що ініціатива Асоціації українських моніторів дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів сприяла позитивним зрушенням в роботі міграційної служби. Але хай не тішать нас різноманітні ілюзії, бо попереду – ще багато роботи. Зокрема, щоб досягнути справді європейського рівня обслуговування, потрібно діяти. І перш ніж критикувати, кожна людина має задати собі питання – що я можу зробити для того, щоб було по-іншому?

 

Анастасія Малинка,

Інформаційний менеджер Асоціації УМДПЛ