Правозахисна асоціація
“ФРІРАЙТС”

У українського омбудсмена на Черкащині з"явився координатор зі зв’язків із громадськістю

        Український омбудсмен Валерія Лутковська вирішила більш прискіпливо наглядати за дотриманням прав громадян у регіонах. Як нам стало відомо, у Черкаській області з’явився регіональний координатор із зв’язків з громадськістю Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Ним став правозахисник Володимир Батчаєв, який представляє Всеукраїнську Асоціацію українських моніторів дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів (Асоціація УМДПЛ). Він розповів НародUA про те, з чим пов’язана така потреба, а також про свої перші враження від свого призначення.

       – Чому виникла потреба введення в областях регіональних координаторів від омбудсмена? Валерія Лутковська не може впоратися зі своїми обов’язками?

     – По-перше, регіональні координатори зі зв’язків із громадськістю поки що будуть працювати не у всіх регіонах України, а лише в Херсонській, Вінницькій та Черкаській областях. Це своєрідний експеримент, а точніше проект, який реалізується за підтримки міжнародного фонду «Відродження» на основі Меморандуму про співробітництво, який було підписано між Уповноваженим з прав людини Валерією Лутковською та Асоціацією УМДПЛ. Чи вдасться Валерії Володимирівні впоратися та реалізувати свої задуми, а вони дійсно корисні для України, – покаже час. По-друге, оцінювати її роботу – це прерогатива громадян України і, на мою думку, зараз ставити будь-які оцінки омбудсмену ще зарано – вона перебуває на посаді зовсім незначний термін. Проте, окремі досягнення вже очевидні, і насамперед я би виділив два основних позитивних зрушення: більша відкритість та прагнення до розвинення діалогу і взаємодії з неурядовими організаціями правозахисного спрямування, а також практичні кроки щодо запровадження в Україні національного превентивного механізму (НМП) з питань попередження катувань.

      – Що це за механізм?

     – Якщо стисло, це механізм контролю за місцями несвободи з метою недопущення жорстокого поводження та чинення насильства над особами, що в них перебувають. І до такого контролю заплановано залучити представників суспільства – працівники секретаріату Уповноваженого з прав людини здійснюють інспекційні візити у місця несвободи, але не самостійно, а разом із громадськими активістами, науковцями, експертами, де всі спільно контролюють дотримання прав громадян у цих закладах. На необхідності створення НПМ правозахисна спільнота наполягала вже давно, але раніше державні структури обмежувалися лише пустими балачками на кшталт «так, треба забезпечувати дотримання прав людини у місцях несвободи», але на практиці далі подібних красивих декларацій справа не просувалася. Будемо сподіватися, що наразі правозахисникам та офісу «омбудсмана» вдасться врешті-решт «продавити» через бюрократичні бар’єри питання створення подібних груп «громадських візитерів».

      – Чи зустрічалися Ви з Валерію Лутковською, і якщо так, то які завдання вона перед вами поставила ?

     – Так, звісно зустрічався. Але, наголошую, що я регіональний координатор зі зв’язків із громадськістю, а тому ніякого звичного для чиновників «нарізання» завдань не було – під час спілкування ми обговорили проблемні питання, шляхи покращення ситуації, строки відвідування місць несвободи, порядок консультування громадян тощо.

       – І чим будете займатися?

      – Здійснювати моніторинг стану забезпечення конституційних прав громадян в місцевих органах державної влади, приймати участь у інспектуванні місць несвободи, інформувати Уповноваженого про виявлені недоліки й порушення, консультувати жителів області з питань можливих шляхів поновлення їх прав і свобод, порядку подання звернень до Уповноваженого з прав людини та процедури їх розгляду. Робота вже почалася – спільно с представниками Секретаріату «омбудсмена» я відвідав шість місць несвободи: побували у Черкаському слідчому ізоляторі, ізоляторі тимчасового тримання в місті Черкаси, Придніпровському райвідділі міліції, спецприймальнику для адміністративно заарештованих, Черкаському геріатричному пансіонаті та Будинку дитини «Малятко»

     – А до чого тут пансіонат для літніх людей та будинок «Малятко» ?

      – Справа у тому, що і в на перший погляд мирних закладах люди можуть зазнавати певних утисків з боку адміністрації чи відчувати на собі, що таке нелюдське поводження або приниження гідності. Тому до місць несвободи віднесені не тільки тюрми і інші приміщення із ґратами на вікнах, а й певні медичні та соціальні заклади, за перебування людини у яких відповідає держава – інтернати, дитячі будинки і будинки для людей похилого віку, психіатричні лікарні тощо.

       – І які враження від відвідин?

     – Приємно здивував Будинок дитини «Малятко», що по вулиці Пилипенка. Вперше відвідав подібний заклад і якось підсвідомо очікував чогось неприємного, сирітського. Насправді зовсім не так – чудовий музичний і спортивний зал, веранди для прогулянок, кабінети для всебічного розвитку дітей та проходження медичних процедур, нові меблі, приємний інтер’єр. А такої кількості іграшок я взагалі не бачив. Спитав: «Звідки це все?». Відповіли – допомога спонсорів та небайдужих людей і, дякувати Богу, що такі є. Можна сказати, що персонал до перевірки готувався, але ми відвідали цей заклад без попередження адміністрації та й головний індикатор стану справ для мене, це зовнішній вигляд, настрій дітей і їх очі – схудлих немає, сидять на горщиках, пісні співають, віршики по першому проханню читають – це показник.

      – А як щодо тюремних закладів?

     – Ну, їх відвідування життєвого оптимізму не додасть у будь-якому випадку. Щодо умов тримання – зрозуміло, що далеко не Норвегія і безперечно – умови мають бути кращими. Проте, динаміка на поліпшення умов утримування громадян спостерігається, хоча все просувається і не такими темпами, як мало би бути. Все традиційно упирається у мале фінансування та завелику наповненість. Це проблеми, які має вирішувати держава. На місцях адміністрація особливо не розвернеться і самостійно нічого не вирішить, та й щедрих спонсорів-багатіїв справи арештантів не хвилюють і, мабуть, даремно – як кажуть від суми та від тюрми… Хоча у тому ж слідчому ізоляторі адміністрація власним коштом проводить благоустрій камер, створила більш-менш нормальні умови для неповнолітніх і жінок, у останніх навіть душові кабінки у камерах встановлені. З неповнолітніми проводять навчання. Коли ми зайшли до класу, вчителька розповідала про українське мистецтво. Теж вільно спілкувалися з людьми, в тому числі і за відсутності представників адміністрації – кажуть, що у Черкаському СІЗО умови тримання та ставлення персоналу пристойні, як казав один бувалий – «мені є з чим порівнювати». Працівники пенітенціарної служби області сподіваються і на новий кримінально-процесуальний кодекс, який повинен зменшити кількість арештованих, що, в свою чергу, повинно надати можливість для поліпшення умови тримання.

      – Громадяни часто звертаються до вас зі своїми проблемами?

     – Власне, прийом громадян був розпочатий лише на минулому тижні, але люди вже приходили. Спілкуватися з людьми для мене – це саме болюче, адже допомогти просто не можеш. До речі, багато вважають Уповноваженого з прав людини ледь не всемогутнім, і вірять, що звернення до нього одразу вирішить всі питання. Але це не так, бо і «омбудсмен» наділений певними і, на мою думку, недостатньо широкими повноваженнями, а окремі питання взагалі не перебувають у його компетенції. Скажімо, він не розглядає звернення, які розглядаються судами чи якщо вже вступило у силу рішення суду. Або, якщо оскаржуються дії приватноправової особи, яка не виконує публічних функцій чи людина не скористалася можливістю захисту своїх прав передбаченими законодавством доступними та ефективними засобами захисту. А іноді бачиш несправедливість, а з позиції закону начебто все гаразд – таке у нас суспільство. Нещодавно звернулась жінка, плакала й розповідала – чоловік військовий, служив у Таджикистані, мали там квартиру, а потім – розпад СРСР, слов’ян почали переслідувати, він звільнився, і у 1991 році вони всією родиною були вимушені все покинути і мерщій тікати. Він сам українець, зі Шполянського району, ось і повернувся на батьківщину. Житло у Таджикистані покинули, іншого немає. Тож оселились вони у зятя в Оршанці на відомчій
квартирі військової частини – на той час зять прикордонником був. Потім зять звільнився з військової служби, втратив право на користування житла, і цих людей, які повернулися до себе на батьківщину, туди, де, як кажуть пуповина закопана, виселяють. Куди? А нікуди – просто виселяють, адже житло відомче і належить військовій частині. Це ще начальник військової частини людяний – обіцяв до весни з житла не виганяти, а що далі? А чоловіку 67 років, інвалід першої групи, не ходить, 27 років вислуги і нагородила його вітчизна за захист – двадцять один рік у черзі за житлом у Черкасах стоїть і зараз 46 на черзі. Каже: «Нам би однокімнатну, але, мабуть, ніколи цигарки у власному житлі вже не викурю». Писали вони всім – від військового відомства до Президента – результатів особливих не має. Це по-людськи? Але все по закону, навіть рішення суду про втрату права користування житлом є. Закон і справедливість, на жаль, поняття не завжди тотожні. Поспівчував жінці, 100 разів вибачився, що не можу допомогти, та порадив звернутися ще до новообраного депутата – ці люблять людям рай обіцяти, може дійсно допоможе – пару гріхів з себе зніме. А взагалі моє завдання – надавати жителям області первинні консультації з питань можливих шляхів поновлення їх прав і свобод, роз’ясняти громадянам порядок подання звернень до Уповноваженого з прав людини та процедуру їх розгляду.

     Прийом та консультування громадян проводиться за адресою: вул. Смілянська, 44 офіс 325 у вівторок та четвер з 14.00 до 17.00. Телефон: (0472) 45-24-00.

Поділитися

Інші новини