У парламенті вже більше року чекають на розгляд два законопроекти – №5700 та №5701, які мають нарешті впровадити персональну ідентифікацію всіх поліцейських та нацгвардійців.

Місяцями проекти виносяться в зал, проте їхнє місце вкінці порядку денного унеможливлює розгляд документів народними депутатами.

У порядку денному цього пленарного тижня законопроекти традиційно стоять на четвер і традиційно в непрохідній частині – на 50 та 51 позиціях.

Чому персональна ідентифікація силовиків важлива?

Анонімність породжує безкарність. Ця максимально лаконічна теза описує будь-яку злочинну діяльність – і традиційні злочини, і протиправні дії правоохоронців.

І якщо тотальна ідентифікація всіх громадян схожа на тоталітарну антиутопію, то ідентифікація силовиків є цілком поширеною прогресивною європейською практикою. Правоохоронці як представники держави мають діяти максимально прозоро і підконтрольно.

До ухвалення у 2015 році нового закону “Про Національну поліцію” активісти та пересічні громадяни вимагали від міліціонерів представлятися та показувати посвідчення. Це передбачав старий закон “Про міліцію”. Інших способів ідентифікувати правоохоронців не існувало.

Але й цю вимогу міліціонери масово ігнорували. Тож доводилося громадянам спілкуватись із “невідомими особами у формі, схожій на міліцейську” – саме такий евфемізм у подальшому фігурував у статтях, блогах і на відео.

Апогею ця проблема сягнула часів Революції Гідності – мирний студентський Євромайдан у ніч на 30 листопада 2013 року жорстоко розганяли бійці “Беркуту”.

Після цієї страшної ночі тодішній генпрокурор Пшонка на прес-конференції казав, що він би хотів притягнути до відповідальності, але ж як встановити, хто це робив? І ми опинились у ситуації, коли ніби всім відомо, хто винуватий, але ніхто не може з цим нічого зробити.

Ще до Євромайдану в парламенті був відповідний законопроект, який окрім ідентифікації передбачав заборону залучення “Беркуту” та внутрішніх військ до охорони громадського порядку на мирних зібраннях. Його, звісно, не розглянули.

Хіба закон “Про Національну поліцію” не вирішив усі проблеми?

Закон “Про Національну поліцію” завдяки наполяганню громадянського суспільства та прогресивних нардепів містив норми щодо запровадження персональної ідентифікації – жетонів з індивідуальними номерами.

Однак відповідні норми закону самі по собі були недосконалі та куці, а його втілення на практиці – ще гірше. У результаті ми отримали нечитабельні жетони. Мало того, поліцейські не завжди їх носять.

Після жахливих злочинів міліції часів Революції Гідності жетони в першу чергу мали працювати для ситуацій, коли поліція діє на мирних зібраннях. Та де там! Зараз найчастіше поліцейського без жетона можна побачити якраз на мітингах і демонстраціях.

До речі, Міхо-майдан розганяла цілком анонімна поліція. Без жетонів були не тільки “старі кадри”, а й тактичний підрозділ “моєї нової поліції”, тобто патрульні.

І якщо раніше в міліціонера вимагали показати посвідчення, то зараз на сотнях відео в мережі можна бачити, як у поліцейського вимагають показати жетон. Коли ж вони нарешті завжди їх носитимуть?

Чим принципово відрізняється демонстрація посвідчення від ідеї з жетонами? Все дуже просто: для того, щоб показати посвідчення, міліціонеру треба здійснити вольовий акт – дістати його з кишені. А з жетоном ніяких вольових дій та фізичних вправ не треба, бо жетон і так має бути на формі.

Також номер жетона простіше зафіксувати, ніж дані посвідчення, яке в старі часі міліціонери часто розгортали на півсекунди або взагалі тикали ним буквально в обличчя.

Що не так з ідентифікацію поліцейських?

1. Номери на жетонах не читабельні, особливо в темний час доби.

2. Законом не визначено місце закріплення жетона. На практиці непоодинокими є випадки, коли жетони кріпляться на поясі, що ускладнює ідентифікацію працівника.

3. Поліцейські під час охорони громадського порядку на мирних зібраннях часто не мають жетонів та номерів на засобах індивідуального захисту.

4. Знаючи номер жетона поліцейського, майже неможливо дізнатись, кому належить відповідний номер через небажання Національної поліції України розкривати цю інформацію, яка за законом не є обмеженою в доступі.

Що треба змінити на рівні закону?

1. Встановити вимоги щодо читабельності інформації на жетоні поліцейського та закріплення його в області грудей.

2. Зазначити індивідуальний номер у посвідченні поліцейського та продублювати його на засобах індивідуального захисту шляхом нанесення такого номеру не на сам засіб, а на нашивку, яка кріпитиметься на липучці або в інший зручний спосіб до засобу індивідуального захисту.

3. Запровадити персональну дисциплінарну відповідальність за порушення правил ідентифікації поліцейським.

4. Створити єдину базу індивідуальних номерів поліцейських та забезпечити безкоштовний доступ до такої бази в мережі Інтернет шляхом надання інформації на запит за конкретним номером.

Доступ громадян до єдиної бази індивідуальних номерів не становитиме загрозу для поліцейських, адже інформація про прізвище, ім’я та по-батькові кожного поліцейського і займану ним посаду відома громадськості, оскільки кожен поліцейський подає електронну декларацію відповідно до закону “Про запобігання корупції”.

А інформація про поліцейських, діяльність яких захищена законом “Про державну таємницю”, не буде надаватися.

Крім того, з огляду на критику ідеї безконтрольного доступу до інформації про поліцейського за запитом по номеру, варто під час підготовки законопроектів до другого читання передбачити ідентифікацію запитувача такої інформації в схожий спосіб, як це передбачено, наприклад, для Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Поза увагою законодавців залишилися військовослужбовці Національної гвардії – для них чинний закон у принципі не передбачає персональної ідентифікації. І дарма, адже нацгвардійці часто залучаються для патрулювання вулиць та охорони мирних зібрань.

Тож для Національної гвардії пропонується запровадити аналогічне регулювання для випадків, коли військовослужбовці виконують правоохоронні функції.

Звісно, жетони не треба буде вдягати нацгвардійцям, коли вони служитимуть у зоні проведення операції об’єднаних сил (законопроект подавався рік тому, тож у ньому посилання на зону АТО, але до другого читання ця норма має бути відкоригована).

Ці “індентифікаційні” проблеми треба нарешті вирішити! Поліція має перестати бути людьми в чорному, а нацгврадійці на мирних протестах не мають бути неідентифікованою масою військовослужбовців.

Покликані це зробити законопроекти №5700 та №5701.

Обидва розроблені за участі громадськості і внесені більш ніж двома десятками нардепів від різних фракцій – і БПП, і “Народного фронту”, і “Самопомочі”, і “Батьківщини” і ще низки позафракційних депутатів.

Законопроекти спрямовані на вирішення всіх проблем з ідентифікацією: один стосується поліції, інший – нацгвардії.

Для МВС персональна ідентифікація своїх підлеглих тільки на руку – це підвищить довіру населення та дозволить для підрозділів внутрішнього контролю всередині державного органу ефективно боротися з порушниками, викривати їх і звільняти.

Тож, може, керівникам фракцій і груп та, перш за все, голові Верховної Ради Андрію Парубію варто зробити зусилля і таки посунути законопроекти №5700 та №5701 у прохідну частину порядку денного?