Правоохоронні структури у будь-якій країні мають захищати права і інтереси громадянського суспільства, а отже не повинні залишатися поза контролем з боку цього суспільства і зобов’язані звітуватися та відповідати перед ним за свою діяльність. Лише громадський контроль дає можливість пересвідчитися у тому, що орган забезпечення правопорядку діє в інтересах громадян та у визначеному правовому полі, а не є виконавцем окремої політичної волі та інструментом узурпації влади.

Проте, у країнах колишнього СРСР правоохоронні структури залишаються чи не самими непрозорими та непідконтрольними для суспільства органами влади. Керівники цих відомств вперто не вбачають позитивних сторін у співпраці з громадськістю, розцінюючи громадський контроль над поліцією, як посягання на відомчі інтереси та власний імідж, не розуміючи, що тільки при такій співпраці можливо реальне покращення взаємовідносин правоохоронних органів та суспільства.

Багаторічний досвід багатьох країн світу свідчить, що теза «Поліція здатна змінитися без втручання і допомоги суспільства» є помилковою і небезпечною, в першу чергу для пересічних мешканців країни. Тільки постійне розвинення вже наявних механізмів громадського контролю та створення їх нових аналогів, може привести до принципового оновлення культури взаємодії правоохоронців і представників суспільства, що, в свою чергу, позитивно вплине і на криміногенну ситуацій та загальний стан дотримання правопорядку в державі.

Саме до такого висновку дійшли правозахисники й громадські активісти з України, Росії, Молдови, Таджикистану, Вірменії та Білорусі, вирішивши об’єднати свої зусилля і, вперше в історії цих країн, провести спільну та скоординовану кампанію з контролю за діяльністю національних правоохоронних органів.

Під час підготовчого етапу цієї кампанії, експертами був проведений аналіз вітчизняних та міжнародних нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції/міліції у кожній країні та розроблені мінімальні стандарти, яким би мала відповідати діяльність правоохоронців. З урахуванням таких стандартів, робочою групою координаторів кампанії з країн-учасниць, був розроблений єдиний алгоритм для моніторингу діяльності чергових частин та патрульної служби в кожній країні – саме ці галузеві служби правоохоронних органів були обрані у якості об’єктів моніторингу. Таким чином, активісти громадських організацій отримали інструмент, за допомогою якого можна оцінити й порівняти ситуацію із дотриманням прав людини правоохоронцями різних країн, керуючись єдиними критеріями оцінки.

Необхідно зазначити, що громадянське суспільство в Україні вже набуло певного досвіду у здійсненні контролю за правоохоронними органами – з ініціативи Асоціації українських моніторів дотримання прав людини (Асоціація УМДПЛ) всеукраїнські кампанії «Міліція під контролем» проводилися з 2011 року з використанням більш поглиблених алгоритмів вивчення роботи міліції і залученням значною кількості спеціально навчених волонтерів. Враховуючи те, що в окремих країнах-учасницях першої міжнародної кампанії з громадського моніторингу діяльності поліції, подібні процеси перебувають у стадії становлення, головним і спільним завданням для активістів у всіх державах визначено питання з’ясування рівня готовності національних правоохоронних органів до виконання сервісних функцій з обслуговування населення та надання йому допомоги.

Результатом міждержавної моніторингової кампанії стане громадський аналіз діяльності правоохоронців та порівняння стану дотримання ними прав громадян у різних країнах, започаткування системи міжнародного контролю за роботою поліції та зміцнення взаємодії у цій сфері між правозахисниками з різних країн .

В Україні практичний етап міжнародної моніторингової кампанії був проведений в період з 13 по 24 лютого 2013 року.

Розділ І. Чергові частини органів і підрозділів внутрішніх справ

Під час кампанії «Міліція під контролем» громадськими активістами проводився моніторинг діяльності чергових частин міськ-, райорганів внутрішніх справ, як структурних підрозділів міліції, що безпосередньо контактують з громадянами та, певною мірою, в уявленні відвідувачів уособлюють міліцію, як державний орган.

У різний час доби громадськими спостерігачами були відвідані 59 територіальних органів внутрішніх справ (обласні, міські, районні ОВС та їх відокремлені підрозділи) у 12 областях України а також в Автономній Республіці Крим та місті Києві. Найбільше здійснено візитів до підрозділів міліції в Херсонській (10), Донецькій і Луганській (по 6) областях, а також у місті Києві (8) та АР Крим (7).

Слід зазначити, що прискіплива увага з боку громадськості до роботи міліції поступово дає результати і частина керівників міліції, у певній мірі, вже усвідомлює необхідність прийняття управлінських рішень та запровадження практичних заходів з метою удосконалення діяльності очолюваних ними підрозділів. Проте, такі позитивні паростки управлінського сумління, на жаль, поки що виглядають, як виключення – на системні й цілеспрямовані зміни ані керівництво Міністерства внутрішніх справ України, ані керманичи його територіальних органів не відважуються. Саме на це вказують результати моніторингу, проведеного відповідно до напрямків, визначених в «Анкеті громадської оцінки діяльності чергової частини міліції».

1. Можливість, у разі потреби, швидко знайти потрібний орган внутрішніх справ.

Така необхідність може виникнути за будь-яких обставин, зокрема й непередбачуваних. Слід зазначити, що адміністративні будівлі міськ-, райорганів внутрішніх справ обладнані відповідними вивісками ( у тому числі світловими), які наочно вказують про розташування в них міліції. Проте, у більшості населених пунктів обласного укажчики й таблички, які інформують громадян про місце розташування органу внутрішніх справ, зустрічаються, як правило, лише на центральних вулицях і розташовані такі інформаційні знаки у безпосередній близькості до цього органу.

Громадські спостерігачі не змогли встановити наявність у публічних місцях чітких та зрозумілих, перед усім як для немісцевої людини, індикаторів місця розташування 11 підрозділів міліції (19% від загальної кількості відвіданих). Зокрема, це стосується:

– АР Крим: Сімферопольського РВ, Залізничного та Центрального РВ (м. Сімферополь);

– м. Київ: Голосіївського РУ, Подільського РУ, Святошинського РУ, ТВМ-1 Печерського РУ, ТВМ-4 Шевченківського РУ, Шевченківського РУ;

– Тернопільська область: Козівського РВ;

– Херсонська область: Бериславського РВ.

Приклади із звітів моніторів:

«20.02.2013. ТВМ-4 Шевченківського РУ ГУМВС в м. Києві. Знайти підрозділ дуже важко – треба звернути в непомітну арку з воротами, піднятись по крутому схилу в житловий двір і в самому кінці двору захований вхід у ТВМ-4 з невеликою синенькою табличкою «Міліція». Про якісь вказівні знаки мови взагалі не має»

2. Наявність систем відеозапису при вході в будівлю та в службових приміщеннях органів внутрішніх справ.

Необхідність обладнання кожної адміністративної будівлі та окремих службових приміщень органів внутрішніх справ системами відеозапису викликана двома головними причинами: по-перше – це певний «запобіжник» від можливих зловживань з боку працівників ОВС, зокрема вчинення порушень прав і свобод громадян при їх доставлянні до міліції, по-друге – це засіб підвищення рівня безпеки самого підрозділу, де зберігається зброя, спецзасоби, службова документація тощо Зрозуміло, що заходи із встановлення та розгалуження систем відеозапису, особливо з можливістю архівації та тривалого зберігання отриманих відеоданих, вимагає значних витрат, проте на необхідності проведення такої роботи наголошує наказ МВС України від 31.03.2011 №329 «Про додаткові заходи щодо недопущення випадків катування та жорстокого поводження в діяльності органів внутрішніх справ» у пункті 14.18 якого вимагається «протягом 2011 року вжити додаткових заходів щодо обладнання системами відеозапису з архівацією даних окремих приміщень для проведення допитів, інших слідчих дій та опитування громадян оперативними працівниками. Зобов’язати підпорядкованих працівників, після обладнання таких приміщень, проводити слідчі дії та опитування громадян виключно у таких приміщеннях». Враховуючи те, що співробітники чергових частин, як правило, проводять опитування осіб, доставлених до підрозділу за вчинення адміністративних правопорушень, у кімнатах для прийому громадян, саме ці кімнати підлягають першочерговому обладнуванню системами відеозапису.

Моніторингові візити показали, що у переважній більшості міськ-, райорганів кімнати для прийому громадян систем відеозапису не мають, а у ряді підрозділів міліції (15% від загальної кількості відвіданих) громадським візитерам не вдалося визначити і наявність приладів відеозапису при вході до адміністративних будівель, зокрема:

– АР Крим: Сімферопольський РВ;

– Донецька область: Ленінський РВ (м. Донецьк);

– м. Київ: ТВМ-4 Шевченківське РУ;

– Полтавська область: Ленінський РВ (м. Полтава);

– Тернопільська область: Тернопільський МВ, Козівський РВ;

– Херсонська область: Бериславський РВ, Суворівський РВ та Цюрупинський РВ.

3. Можливість безперешкодного входу до будівлі органу внутрішніх справ.

Архітектурна специфіка адміністративних будівель підрозділів внутрішніх справ, розташовані у них технічні засоби та особливості організації несення служби особовим складом чергової частини передбачають певний захист території та службових приміщень міськ-, райорганів міліції від несанкціонованого проникнення до них сторонніх осіб. Проте, комплекс таких заходів із забезпечення особистої безпеки персоналу, унеможливлення викрадення зброї, збереження службової таємниці тощо не має бути штучним бар’єром для громадян у можливості реалізації ними свого права на вільне та безперешкодне звернення до міліції у будь-який час доби.

На жаль, вже тривалий час керівництву Міністерства внутрішніх справ не вдається за допомогою відомчих нормативно-правових актів виважено поєднати необхідність дотримання певних режимних обмежень щодо доступу до окремих службових приміщень зі створенням для громадян зручних умов для відвідування міліції.

Слід зазначити, що в листопаді 2012 року МВС скасовувало свій наказ від 14.04.2004 №400, пункт 2 якого наголошував на необхідності забезпечення вільного доступу громадян до вестибюлів органів внутрішніх справ. В свою чергу, пункт 3.3. нового наказу МВС від 19.11.2012 №1050 «Про затвердження Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події та положень про комісії» зобов’язує працівників чергової частини забезпечувати відвідувачам вільний доступ лише до кімнат для прийому громадян. Проте, враховуючи, що вхід до вказаних приміщень здійснюється безпосередньо з вестибюлю підрозділу міліції, а також те, що саме у вестибюлі розміщуються інформаційні стенди та вивішується «Книга скарг і пропозицій», доступ до якої також має бути вільним (пункт 6.2. Інструкції з організації діяльності чергових частин органів і підрозділів внутрішніх справ України, направленої на захист інтересів суспільства і держави від протиправних осягань, затверджена наказом МВС від 28.04.2009 №181), можливо дійти до висновку, що кожний громадянин має право без жодних перешкод з боку міліціонерів увійти до вестибюлю органу внутрішніх справ.

Але, відсутність у відомчих нормативних документах конкретно сформульованого положення «кожний громадянин має вільний доступ до вестибюлю» призводить до того, що співробітники чергової частини, які забезпечували режим доступу до вестибюлю, під час моніторингової кампанії намагалися обмежити право громадських активістів увійти до нього, висуваючи вимоги на кшталт «вийдіть з вестибюлю, це режимне приміщення», «не треба заходити – питайте і я розповім».

Так, у своїх звітах спостерігачі зазначили, що через дії персоналу чергових частин не можливо визнати «безперешкодним» доступ громадян до наступних міськ-, райорганів (12% від загальної кількості відвіданих):

– АР Крим: Алуштинський РВ, Центральний РВ (м. Сімферополь);

– Запорізька область: Токмацький МВ;

– м. Київ: ТВМ-1 Печерського РУ;

– Луганська область: Кам’янобрідський РВ (м. Луганськ);

– Тернопільська область: Козівський РВ;

– Херсонська область: Горностаївський РВ.

В окремих випадках (17 % від загальної кількості відвіданих підрозділів), вільний доступ відвідувачів до вестибюлю органу внутрішніх справ унеможливлювався наявністю на вхідних дверях кодових замків та зачинених, навіть у денний час, решіток. Висловлені через зовнішні переговорні пристрої до співробітників чергової частини прохання пропустити до підрозділу з метою вивчення інформації на стендах, ознайомлення з графіком прийому громадян керівництвом підрозділу чи внесення запису до «Книги скарг і пропозицій», в окремих випадках, міліціонерами, як вагомі підстави для допуску у підрозділ, не сприймалися.

Факти застосування технічних пристроїв для блокування входу до підрозділу міліції спостерігалися у:

– Вінницька область: Вінницькому МВ, Вінницькому РВ;

– Волинська область: Ковельському МВ, Луцькому МВ;

– Житомирська область: Бердичівському МВ;

– м. Київ: Святошинському РУ, ТВМ-1 Печерського РУ;

– Тернопільська область: Козівському РВ;

– Херсонська область: Білозерськом РВ та Горностаївському РВ.

Приклади із звітів спостерігачів:

«19.02.2013. ТВМ-1 Печерського РУ ГУМВС України в м. Києві. Час відвідування – 10.10. Перед будівлею стоять грати з домофоном, який не працює. Під ним написаний особистий номер мобільного телефону чергового, по якому треба зателефонувати і казати, що потрібно».

«21.02.2013. Горностаївський РВ УМВС України в Херсонській області. Час відвідування – 10.00. Вхід до приміщення РВ закритий. Двері – на електронному замку. Для того, щоб зайти до приміщення, треба, щоб черговий відкрив двері».

4. Обладнання входу до підрозділів міліції пандусом.

Органи влади України, в тому числі і міліція, врешті-решт повинні згадати про необхідність виконання загальновизнаних міжнародних норм щодо забезпечення зручності життєвого простору для усіх категорій громадян. Проектування й встановлення пандусів у державних, громадських і житлових будівлях повинно здійснюватися з урахуванням забезпечення їх максимальної доступності та зручності у користуванні людьми з фізичними проблемами.

Асоціація УМДПЛ у своїх звітах за результатами проведених у 2011-2012 роках кампаній «Міліція під контролем» неодноразово рекомендувала МВС звернути увагу на необхідність дотримання прав маломобільних груп населення. На жаль, у теперішній час говорити про істотне покращення ситуації з цього питання ще не можна – громадяни на інвалідних візках чи з дитячими колясками самостійно потрапити в окремі міськ-, райоргани внутрішніх справ та в значну кількість дільничних пунктів міліції не можуть.

За підсумками цьогорічного моніторингу встановлено, що майже в половині відвіданих підрозділів міліції (48%) пандуси або взагалі відсутні, або скористатися ними не можливо через їх невідповідність існуючим стандартам. Зокрема, вказана проблема є актуальною для наступних органів і підрозділів внутрішніх справ:

– АР Крим: Алуштинський РВ, Центральний РВ (м. Сімферополь), Сімферопольський РВ, 1-й та 3-й відділ міліції Керченського МУ.;

– Вінницька область: 2-ге відділення Вінницького МВ, Вінницький МВ, Вінницький РВ;

– Волинська область: Ковельський МВ

– Донецька область: Будьоннівський РВ (м. Донецьк), Ленінський РВ
(м. Донецьк), Пролетарський РВ (м. Донецьк);

– Житомирська область: Корольовський РВ; Житомирський РВ

– м. Київ: Голосіївське РУ, Подільське РУ, Святошинське РУ, ТВМ-1 Печерського РУ, Печерське РУ, ТВМ-4 Шевченківського РУ, Шевченківське РУ;

– Луганська область: Кам’янобрідський РВ (м. Луганськ);

– Миколаївська область: Ленінський РВ (м. Миколаїв);

– Полтавська область: Ленінський РВ (м. Полтава), Жовтневий РВ
(м. Полтава);

– Херсонська область: Бериславський РВ, Горностаївський РВ, Каховський РВ.

В окремих випадках, через архітектурні особливості адміністративної будівлі підрозділу чи специфіку її розташування, встановлення стаціонарного пандусу взагалі не можливо, але такі ускладнення можна вирішити шляхом виготовленням переносних пандусів, встановленням й позначанням спеціальними табличками кнопок для виклику чергової частини, переговорних пристроїв тощо.

5. Наявність в приміщеннях органів внутрішніх справ стендів з необхідною для відвідувачів інформацією.

Згідно з вимогами відомчих нормативно-правових актів МВС, у приміщенні для прийому громадян чи вестибюлі підрозділу міліції повинні розміщатися стенди із інформацією щодо порядку приймання у громадян звернень, графіку особистого прийому відвідувачів керівництвом підрозділу, номерів «телефонів довіри» та «гарячої лінії» тощо. Таким чином кожний громадянин, при бажанні, має можливість отримати необхідну для себе інформацію, економлячи свій час та не відволікаючи додатковими запитаннями працівників чергової частини від виконання ними інших службових обов’язків.

Наявність, повнота наповнення, своєчасність оновлення та зручність розташування інформаційних стендів у підрозділах міліції є індикатором ставлення їх керівників до потреб громадян.

Громадські активісти у своїх звітах відмічають, що у своїй переважній більшості міськ-, райоргани міліції оснащені такими інформаційними стендами, проте їх укомплектованість відповідними матеріалами, в окремих випадках, є недостатньою і такою, що не відповідає вимогам МВС України.

Зокрема, на час здійснення моніторингових візитів, інформація з певних напрямків була відсутня в наступних органах внутрішніх справ:

Відсутня інформація про номери «телефонів довіри» або «гарячої лінії»:

– АР Крим: Алуштинський РВ, Київський РВ (м. Сімферополь), Сімферопольський РВ, Центральний РВ (м. Сімферополь);

– Вінницька область: 2-ге відділення Вінницького МВ;

– Донецька область: Будьоннівський РВ (м. Донецьк), Ворошиловський РВ (м. Донецьк), Ленінський РВ (м. Донецьк), Пролетарський РВ
(м. Донецьк);

– Запорізька область: Токмацький МВ;

– м. Київ: ТВМ-1 Печерського РУ, ТВМ-4 Шевченківського РУ;

– Луганська область; Жовтневий РВ (м. Луганськ), Кам’янобрідський РВ (м. Луганськ);

– Полтавська область: Ленінський РВ (м. Полтава), Жовтневий РВ
(м. Полтава);

– Тернопільська область: Козівський РВ;

– Херсонська область: Новокаховський РВ.

Відсутня Пам’ятка про ведення єдиного обліку заяв громадян (із зазначеними у ній номерами телефонів посадових осіб міліції й прокуратури, які контролюють дотримання законності при прийомі заяв громадян) :

– АР Крим: Алуштинський РВ, Залізничний РВ (м. Сімферополь), Центральний РВ (м. Сімферополь), Сімферопольський РВ;

– Донецька область: Будьоннівський РВ (м. Донецьк), Ворошиловський РВ (м. Донецьк), Ленінський РВ (м. Донецьк), Пролетарський РВ (м. Донецьк);

– Житомирська область: Житомирський РВ;

– м. Київ: Святошинський РУ, ТВМ-1 Печерського РУ, ТВМ-4 Шевченківського РУ;

– Кіровоградська область: Ленінський РВ (м. Кіровоград);

– Полтавська область: Жовтневий РВ (м. Полтава);

– Тернопільська область: Козівський РВ.

Відсутній графік особистого прийому відвідувачів керівництвом підрозділу:

– м. Київ: ТВМ-1 Печерського РУ, ТВМ-4 Шевченківського РУ;

– Луганська область: Кам’янобрідський РВ (м. Луганськ).

Взагалі, у 21 підрозділі (36% від загальної кількості відвіданих) інформація на стендах була неповною, підлягала оновленню чи розташованою незручно для відвідувачів.

Приклади із звітів спостерігачів

«1-й відділ міліції Керченського РУ (АР Крим). Інформаційний стенд у вестибюлі вивішений дуже високо, інформація надрукована малим шрифтом і прочитати половину з розміщених на стенді матеріалів не можливо»

6. Наявність у вестибюлях підрозділів міліції «Книги скарг та пропозицій» та її доступність для відвідувачів.

Вимога щодо наявності в кожному підрозділі внутрішніх справ «Книги скарг і пропозицій» з можливістю вільного доступу до неї всіх бажаючих чітко визначена пунктом 6.2 «Інструкції з організації діяльності чергових частин органів і підрозділів внутрішніх справ України, направленої на захист інтересів суспільства і держави від протиправних посягань», затвердженої наказом МВС України від 28.04.2009 № 181. З одного боку, «Книга скарг і пропозицій» є додатковим інструментом захисту громадянами своїх прав від незаконних дій та неуважного ставлення до їх потреб з боку працівників міліції, з іншого – така книга повинна стати індикатором громадської думки про якість та ефективність роботи органу міліції. Дотримання цих аспектів забезпечує реалізацію права кожного громадянина звертатися зі скаргою до керівника ОВС на дії або бездіяльність його підлеглих, вимагати вирішення окресленої ним проблеми у повному обсязі та у визначені законодавством терміни. В свою чергу, керівник міськ-, райоргану отримує можливість оцінювати діяльність підпорядкованого персоналу, встановлювати працівників, які халатно ставляться до виконання своїх обов’язків, визначати і своєчасно усувати прорахунки в організації повсякденної діяльності органу внутрішніх справ.

Громадські монітори відмітили, що у більшості міськ-, райорганів міліції відвідувачі, при необхідності, можуть вільно скористатися «Книгою скарг і пропозицій», проте, в окремих підрозділах співробітники чергової частини вважають її документом для виключно «внутрішнього користування» і наміри громадських активістів зробити запис до цієї книги зустрічали завуальований, а іноді відвертий супротив з боку міліціонерів.

В вестибюлях 10 міськ-, райорганів міліції (17% від загальної кількості відвіданих) «Книга скарг і пропозицій» взагалі була відсутня, а ще в 6 підрозділах міліції (10%) книга була розташована на видному місці, але скористатися нею було можливо лише з дозволу працівників чергової частини.

Зокрема, не було «Книги скарг і пропозицій» у наступних підрозділах:

– АР Крим: Київський РВ (м. Сімферополь)

– Вінницька область: 2-ге відділенні Вінницького МВ;

– м. Київ: ТВМ-1 Печерського РУ;

– Кіровоградська область: Кіровський РВ (м. Кіровоград);

– Луганська область: Артемівський та Кам’янобрідський РВ (м. Луганськ);

– Миколаївська область: Ленінський РВ (м. Миколаїв);

– Полтавська область: Жовтневий РВ (м. Полтава);

– Тернопільська область: Козівський РВ.

– Херсонська область: Новокаховський РВ

Доступ до «Книги скарг і пропозицій» можливий лише після отримання дозволу від чергового:

– Донецька область: Будьоннівський РВ, Кіровський РВ, Ленінський РВ, Петровський РВ (м. Донецьк);

– Запорізька область: Токмацький МВ

– Полтавська область: Ленінський РВ (м. Полтава)

В окремих випадках міліціонери були відверто незадоволені намірами громадських активістів зробити запис про результати моніторингу у «Книзі скарг і пропозицій» та, замість уважного ставлення до них, відверто демонстрували своє роздратування й бажання скоріше позбутися неочікуваних громадських контролерів.

Приклади із звітів спостерігачів:

«09.02.2013. 2-й відділення ВМВ УМВС України в Вінницькій області. Час відвідування – 19.30. «Книги скарг і пропозицій» у вестибюлі не було. На прохання надати її, черговий наполегливо розпитував про причину, потім вийшов до вестибюлю, перевірив спеціальну кишеню, де повинна була знаходитися дана книга. Потім повернувся назад, декілька хвилин кудись дзвонив. Через 5 хвилин до нас у вестибюль вийшов начальник відділення підполковник Король, який сказав, що готовий вислухати нас і без «Книги скарг». Сказав, що пандус незабаром побудують, а на питання щодо книги відповів, що її не можуть знайти і, можливо, вона знаходиться у службі кадрового забезпечення».

«20.02.2013. Кам’янобрідський РВ УМВС України в Луганській області. Час відвідування – 15.50. Черговий розмовляв не дуже ввічливо. Повідомити номер телефону та прізвище дільничного, який обслуговує вказану нами адресу, не зміг, оскільки не знав. На прохання надати «Книгу скарг» відповів: «Ви ж не у магазині, щоб книгу скарг просити!».

«19.02.2013. ТВМ-4 Шевченківського РУ ГУМВС України в м. Києві. Час відвідування – 10.30. «Книга скарг» хоча і знаходиться у вільному доступі, але виглядає підозріло: за 14 місяців, доки вона ведеться, було записано лише 3 скарги і 1 подяку. Скарги розглянуті, але дивно, що ТВМ, який знаходиться в самому центрі столиці, містить так мало інформації в своїй «Книзі скарг та пропозицій». Мабуть, її не дають не кожному».

7. Наявність у підрозділах внутрішніх справ кімнат для прийому громадян.

На необхідності існування в кожному міськр-, райоргані внутрішніх справ спеціального приміщення – кімнати для прийому громадян наголошує пункт 3.3. наказу МВС України від 19.11.2012 №1050, у якому, зокрема, вказується: «У кожному органі внутрішніх справ виділити та обладнати у разі їх відсутності спеціальні кімнати для прийому громадян з розміщенням у них стендів із інформацією про прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події та організовувати їх прийом».

Проте, в окремих територіальних органах й підрозділах міліції такі вимоги наказу в тій чи іншій мірі проігноровані. Так, не обладнані або не функціонують у режимі вільного доступу до них відвідувачів (приміщення зачинене на ключ, вхід до нього здійснюється не з вестибюлю, а із службових приміщень тощо) кімнати для прийому громадян у 14 % від загальної кількості відвіданих органів внутрішніх справ, в тому числі:

– АР Крим: 1-й та 3-й відділ міліції Керченського МУ;

– Вінницька область: 2-ге відділення Вінницького МВ;

– Донецька область: Ленінський РВ (м. Донецьк);

– м. Київ: Святошинське РУ, ТВМ-1 Печерського РУ, ТВМ-4 Шевченківського РУ;

– Херсонська область: Бериславський РВ.

Приклади із звітів спостерігачів:

«18.02.2013. Бериславський РВ УМВС України в Херсонській області. Час відвідування – 14.00-16.00. Зі слів чергового, кімната для прийому відвідувачів в підрозділі існує, але вона знаходиться за дверима, на яких встановлений кодовий замок, а код відомий лише працівникам міліції».

«1-й відділ Керченського МУ ГУМВС України в АРК. Моніторинг проводили у денний час. Кімната для прийому громадян була зачинена. З пояснень начальника штабу, її відчиняють лише тоді, коли з Сімферополя приїжджає керівництво для проведення прийому громадян».

8. Дотримання встановленого порядку фіксації перебування громадян в підрозділах міліції.

Відповідно до вимог Інструкції з організації діяльності чергових частин органів і підрозділів внутрішніх справ України (затверджена наказом МВС України від 28.04.2009 №181), дані про всіх без винятку громадян, які перебувають у підрозділі міліції, незалежно від мети такого перебування (доставлені, затримані, викликані, запрошені, такі, що прибули з власної ініціативи тощо) фіксуються у Журналі обліку доставлених, відвідувачів та запрошених. Співробітник, який здійснює допуск громадян у підрозділ міліції, зобов’язаний записати кожного з них до цього журналу, зазначивши у ньому конкретний час прибуття, мету перебування, установчі дані громадянина, час залишення ним підрозділу та інше. Контроль за повнотою та якістю ведення цього журналу покладається на співробітників чергової частини. Відомості про відвідувачів та запрошених вносяться на підставі документів, що засвідчують їх особу.

Неухильне дотримання у міськ-, райорганах міліції такого порядку є важливим інструментом захисту людини від можливих незаконних дій з боку міліціонерів, оскільки особа, перебування якої у міліції офіційно не зафіксоване, в першу чергу ризикує стати жертвою свавілля з боку правоохоронців, у тому числі й постраждати від незаконного насильства.

На жаль, проведений моніторинг показав, що співробітники чергових частин, незважаючи на чіткі вимоги відомчої інструкції, недбало ставляться до контролю за здійсненням пропускного режиму в адміністративні будівлі органів внутрішніх справ і громадськими моніторами фіксувались непоодинокі випадки вибіркової реєстрації громадян у Журналі обліку доставлених, відвідувачів та запрошених.

Перебування громадян у підрозділі міліції належним чином не фіксувалось у чверті з відвіданих органів й підрозділів внутрішніх справ, зокрема:
– АР Крим: Залізничний РВ (м. Сімферополь), Сімферопольського РВ; 1й відділ міліції Керченського МУ;

– Вінницька область: 2-ге відділення Вінницького МВ;

– Житомирська область: Житомирський РВ, Корольовський РВ, Коростишевський РВ;

– м. Київ: ТВМ-1 Печерського РУ;

– Кіровоградська область: Кіровський та Ленінський РВ (м. Кіровоград);

– Луганська область: Артемівський та Жовтневий РВ
(м. Луганськ);

– Полтавська область: Жовтневий РВ (м. Полтава);

– Рівненська область: Рівненський МВ;

– Тернопільська область: Козівський РВ.

Приклади із звітів спостерігачів:

«21.02.2013. Залізничний РВ ГУМВС України в АР Крим. Час відвідування – 20.15. До вестибюлю зайшов чоловік, якого без реєстрації пропустили до режимної частини будівлі. Поряд з черговою частиною стояв стіл, за яким сидів співробітник міліції, але журналу реєстрації відвідувачів у нього не було»

«19.02.2013. Корольовський РВ УМВС України в Житомирський області. Час відвідування – 15.00-18.00. Чергові не вислуховують відвідувачів, перебивають. Жінку, яка прийшла у якості свідка, провели до кабінету на третьому поверсі, не записавши до журналу обліку відвідувачів. Після того, як я про це сказав черговому, працівники міліції передали її дані на аркуші паперу, а у журнал так і не записали – пояснили, що цей журнал закінчився, а нового поки що немає».

«1-й відділ міліції Керченського РУ (АР Крим). Постовий записав до Журналу доставлених, відвідувачів і запрошених журналістів з «Kerch.FM» і сказав, що необхідно записувати всіх, хто зайшов у вестибюль – така вимога керівництва. Але у подальшому двох представників благодійної організації «Ми разом», які долучилися до проведення моніторингу, вже не записував».

9. Готовність до надання громадянам консультативної та довідкової допомоги

Можливість отримання громадянами в черговій частині консультаційної та довідкової допомоги передбачена розділом ХІІ «Забезпечення довідкової роботи» Інструкції з організації діяльності чергових частин органів і підрозділів внутрішніх справ України.

Черговий та інші штатні працівники чергової частини на вимогу громадян повинні надавати їм інформацію про місця розташування органів внутрішніх справ, номери телефонів їх чергових частин, графіки прийому громадян посадовими особами міліції, номери службових телефонів співробітників, адреси дільничних пунктів міліції та інше.
Проте, результати моніторингу свідчать, що, в окремих випадках, співробітники чергових частин не могли або не бажали надати громадським активістам інформацію, відмовлялись повноцінно консультувати їх з питань організації роботи органів внутрішніх справ.
На думку учасників кампанії «Міліція під контролем» не достатню обізнаність і не готовність до надання громадянам консультативної та довідкової допомоги проявили співробітники понад чверті (27%) з відвіданих чергових частин:

– АР Крим: Алуштинського РВ, Сімферопольського РВ, Залізничного, Київського РВ та Центрального РВ (м. Сімферополь), ;

– Вінницька область: 2-го відділення Вінницького МВ, Вінницького МВ, Вінницького РВ;

– Житомирська область: Житомирського РВ;

– м. Київ: Голосіївського РУ, Подільського РУ, Святошинського РУ,
ТВМ-1 Печерського РУ;

– Кіровоградська область: Кіровського та Ленінського РВ (м. Кіровоград);

– Луганська область: Кам’янобрідського РВ (м. Луганськ).

Приклади із звітів спостерігачів:

«19.02.2013. Житомирський РВ УМВС України в Житомирський області. Час відвідування – 09.30-10.00. Під час проведення моніторингу в черговій частині знаходилось 7 осіб, з яких двоє були одягнуті по-цивільному. Усі семеро жваво розмовляли і розповідали анекдоти, при цьому голосно сміялися. На мене звернули увагу лише через деякий час і на моє питання дали відповідь у грубій формі: «Тут не довідкове бюро!».

10. Дотримання співробітниками норм, визначених «Правилами поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України» (затверджені наказом МВС України від 22.02.2012 №155)

Як з’ясувалось під час проведення моніторингової кампанії, стан дотримання міліціонерами встановлених правил спілкування й поводження з громадянами було і залишається одним з основних об’єктів критики з боку активістів кампанії «Міліція під контролем». Громадські візитери під час відвідування міськ-, райорганів продовжували спостерігати випадки зверхнього та некоректного ставлення міліціонерів до цивільних осіб і складається враження, що примусити деяких українських правоохоронців виконувати вимоги відомчих нормативних документів щодо коректного поводження з громадянами та прищепити їм елементарну ввічливоість не можливо апріорі.

На жаль, продовжували мати місце випадки, коли співробітники міліції категорично забороняли громадським активістам користуватися у вестибюлях міськр-, райорганів внутрішніх справ фотоапаратурою з метою фіксації повноти заповнення інформаційних стендів, місця розташування «Книги скарг і пропозицій», облаштування кімнати для прийому громадян тощо. При цьому жоден з співробітників міліції не міг обґрунтувати законність вимог припинити фотографування посиланням на конкретний пункт чи статтю нормативно-правового акту, а аргументи активістів щодо законності таких дій сприймалися правоохоронцями неохоче.

Невідповідність поведінки встановленим нормам службової етики, зокрема щодо ввічливого ставлення до громадян, звертання до них на «Ви», починання розмови з фрази «Готові допомогти» або «Уважно слухаю Вас», обов’язкового привітання та інформування про свою посаду, спеціальне звання, прізвище продемонстрували співробітники чергових частин у 66% з відвіданих органів й підрозділів внутрішніх справ, у тому числі в:

– АР Крим: Алуштинському, Залізничному, Київському та Центральному РВ (м. Сімферополь), Сімферопольському РВ;

– Вінницька область: 2-ге відділенні Вінницького МВ, Вінницькому МВ, Вінницькому РВ;

– Дніпропетровська область: Новоселівському пункту міліції Амур-Нижньодніпровському РВ (м. Дніпропетровськ);

– Донецька область: Будьоннівському, Ворошиловському, Кіровському РВ, Ленінському та Пролетарському РВ (м. Донецьк);

– Житомирська область: Бердичівському МВ, Житомирському РВ, Корольовському РВ, Коростишевському РВ;

– м. Київ: Голосіївському РУ, Печерському РУ, Подільському РУ, Святошинському РУ, ТВМ-1 Печерського РУ, ТВМ-4 Шевченківського РУ, Шевченківському РУ;

– Кіровоградська область: Кіровському та Ленінському РВ (м. Кіровоград);

– Луганська область: Артемівському, Жовтневому та
Кам’янобрідському РВ (м. Луганськ);

– Миколаївська область: Ленінському РВ (м. Миколаїв);

– Полтавська область: Ленінському та Жовтневому РВ
(м. Полтава);

– Тернопільська область: УМВС України в Тернопільський області, Тернопільському МВ, Козівському РВ;

– Херсонська область: Каховському РВ, Новокаховському РВ, Суворівському РВ.

Приклади із звітів спостерігачів:

«21.02.2013. Залізничний РВ ГУМВС України в АР Крим. Час відвідування – 20.15. Під час моніторингу до райвідділу на машині патрульної служби привезли чоловіка, який заявив про те, що його побили. Черговий не провів чоловіка в окрему кімнату для встановлення обставин події, не було запрошено опергрупу та слідчого. Опитування чоловіка здійснювалось безпосередньо у вестибюлі у присутності двох жінок та нас. Потерпілому навіть не запропонували присісти».

«24.02.2013. Вінницький МВ ГУМВС України в Вінницькій області. Час відвідування – 15.30. Фотографувати і знімати відео не дозволили! Лише після дозволу керівництва зі служби громадської безпеки, це стало можливим. Капітан в черговій частині не представився, посвідчення не показав і взагалі був обурений, чому я прийшов у неділю, коли керівництва немає. Дуже бояться провокації, тому й не дозволяють фотографувати – так на завершення розмови сказав капітан».

«20.02.2013. Святошинське РУ в м. Києві. Управління нібито з іншої планети. Склалося таке враження, що за три роки громадських моніторингових кампанії нічого не змінилося – вороже й роздратоване ставлення співробітників, обурення з приводу фотоапарату, виклики керівництва тощо. Міністр Захарченко, як на мене, доволі зрозуміло й коректно сказав під час одного з публічних заходів, що знімати міліцію на камеру під час службової діяльності не заборонено, якщо ця зйомка не перешкоджає виконанню професійних обов’язків. . І тут раптом черговий повідомляє нам, що в вестибюлі райвідділу: «заборонено знімати», «Ви можете готувати взлом», ««У Вас є документи?» «Це режимний об’єкт – тут не можна знімати». Просимо повідомити, на підставі яких нормативних документів він забороняє – нічого у відповідь, окрім «заборонено і все»

11. Можливість проведення вільної ідентифікації особи працівників чергової частини.

Можливість встановлення особи працівника міліції за наявністю на його форменому одязі індивідуальних ідентифікаторів (нагрудна картка, жетон, нашивка тощо) стала окремим напрямком міжнаціонального моніторингу діяльності органів внутрішніх справ.

У теперішній час відвідувачі міськ-, райорганів внутрішніх справ позбавлені можливості ідентифікувати особу працівника чергової частини, оскільки у 2010 році норма про обов’язковість носіння черговими на форменому одязі нагрудних карток із фотографією, зазначенням посади, прізвища, ім’я та по-батькові з незрозумілих причин була скасована. Проте, кожний відвідувач органу внутрішніх справ повинен мати право знати з ким конкретно із співробітників міліції він спілкується і таке реалізація такого права не має залежати від бажання цього співробітника представитися і показати службове посвідчення. Можливість вільно ідентифікувати особу працівника міліції, з одного боку сприяє більшій розкутості громадян під час спілкування з правоохоронцем та підвищує рівень довіри до нього, з іншого боку – дисциплінує самого працівника міліції.

Як виявилося, це розуміють і окремі керівники міліцейських підрозділів – під час візитів громадські активісти зафіксували, що співробітники чергових частин Ковельського МВ та Луцького МВ Волинської області, Новоселівського ПМ Амур-Нижньодніпровського РВ м. Дніпропетровська, Ворошиловського РВ м. Донецька, Корольовського РВ Житомирської області, Токмацького МВ Запорізької області та Ленінського РВ м. Кіровограда продовжують носити на форменому одязі нагрудні картки, навіть за відсутності такої вимоги в Інструкції з організації діяльності чергових частин. На думку активістів моніторингової кампанії, подібна ініціатива керівників вказаних підрозділів заслуговує схвалення і поширення на всі міськ-, райоргани внутрішніх справ.

Приклади із звітів спостерігачів:

«3-й відділ міліції Керченського РУ (АР Крим). Коли ми взяли до рук «Книгу скарг і пропозицій» до нас підійшла жінка у міліцейській формі, яка почала розпитувати хто ми такі і що робимо. На наше прохання представитися відповіла відмовою».

«24.02.2013. Вінницький МВ ГУМВС України в Вінницькій області. Час відвідування – 15.30. Капітан в черговій частині не представився, посвідчення не показав і взагалі був обурений, чому я прийшов у неділю, коли керівництва немає».

Слід зауважити, що кампанії з громадського контролю за правоохоронними органами не ставлять за мету плямування діяльності української міліції або погіршення іміджу того чи іншого її керівника. Головне завдання подібної ініціативи суспільства чітко окреслене у девізі кампанії «Міліція під контролем» – «Зробимо міліцію кращою!».

Наголошуємо, що зазначення у звіті фактів, які вказують на недоліки і прорахунки в організації діяльності чергових частин, не може бути підставою для однозначного твердження «У 2013 році робота чергових частин погіршилася».

Учасники моніторингових кампаній, починаючи з 2011 року, відмічають поступові, але позитивні зміни у ставленні міліції до громадського контролю за своєю діяльністю – міліціонери спілкуються з громадськими активістами більш коректно, а іноді, навіть, підкреслено-доброзичливо, цього року прояви агресії щодо моніторів мали місце, але не були поширеними, окремі працівники лояльно ставилися до фотографування та відеозйомки у вестибюлях підрозділів міліції тощо.

Приклади із звітів моніторів:

«25.02.2013. Рівненський МВ. У черговій частиніі кипить робота: спілкування з громадянами, реєстрація доставлених, відповіді на дзвінкі, складення заяв. На нас, громадських спостерігачів, тільки поглядають. Ми, в свою чергу, помічаємо багатьох тих, з ким спілкувалися під час попередніх моніторингових кампаній. Також помічаємо, як більш досвідченні міліціонери розповідають молодим хто ми такі, чим займаємося та чого прийшли сюди.

Розглядаємо стенди з інформацію. З ними все в порядку, тільки замість великої дошки про керівний склад відділу тепер вивішений роздрукований папірець (проте в рамці і за склом). Можливо реконструкція чи просто перенесли в інше місце.

Фотографуємо інформаційний стенд, чим привертаємо увагу всіх, хто знаходиться у вестибюлі. Проте ніхто не кричить і не заперечує. Беремо Книгу скарг та пропозицій і знову ніяких зауважень ніхто не робить.

Далі підходимо до чергового міліціонера та запитуємо, чи є кімната для прийому громадян та чи можна нам її оглянути. Міліціонер спокійно відповідає, що така кімната є (до того ж, ми її бачимо з вестибюлю), але зайти туди ми не можемо, так як ключі знаходяться в канцелярії і відкритою вона знаходиться тільки в години прийому громадян керівним складом відділу.

Нам сподобалося таке спілкування з міліцією і сподіваємося, що подібне ставлення буде до всіх громадян, а не тільки до громадських активістів».

«В Оболонському РУ ГУМВС України в м. Києві вже взагалі ніяк не реагують на фото і відеозйомку – жодного слова, люди готові до зйомки. Робиш висновок – їм нічого соромитись, бо вони сумлінно працюють».

«20.02.2013. Печерське РУ ГУМВС України в м. Києві. Ми могли б назвати його зразковим підрозділом: Книга скарг і пропозицій висить у спеціальному місці (раніше не висіла) – бери, не соромся. Кімната для прийому заяв також знаходиться у вестибюлі (правда заяви приймають за пропускним пунктом) і інформаційні стенди є, і чергові нічого не мають проти зйомки у вестибюлі. Трохи зіпсував картину чоловік у цивільному (оперативник можливо), який запитав у нас дозвіл на зйомку. Однак на наше запитання «На підставі якого документу нам потрібен таких дозвіл?» він не знайшов відповіді, а коли ми запитали «Вибачте, а ви хто?», просто відвернувся і пішов».

«Ставлення керівників міліцейського відомства до всеукраїнської кампанії “Міліція під контролем”, під час якої представники громадянського суспільства відвідують органи внутрішніх справ з метою відкритого спілкування з правоохоронцями та з’ясування їх готовності дотримуватися прав людини, буває різним – від здивування та неприйняття до схвалення та готовності до співпраці. Саме останнє продемонстрував керівник УМВС України у Вінницькій області Віктор Русин, публічно висловившись про розуміння необхідності громадського контролю за дотриманням прав людини в міліції та вказавши на готовність вінницьких правоохоронців до конструктивної співпраці із громадськими організаціями».

Проте, головним завданням моніторингових кампаній «Міліція під контролем» залишається виявлення системних недоліків й прорахунків в діяльності органів внутрішніх справ, інформування про них суспільства і керівництва МВС України з наданням рекомендацій щодо можливих шляхів покращення ситуації.

Висновки та рекомендації:

В діяльності органів внутрішніх справ України, поряд з певними позитивними зрушеннями, продовжують мати місце серйозні прорахунки в управлінських рішеннях та недоліки організаційно-практичного характеру, які не дозволяють зробити висновок: «Обіцяна керівництвом МВС зміна пріоритетів у діяльності української міліції відбулась і зусилля правоохоронних органів зосереджені на наданні ефективної й своєчасної допомоги кожному громадянину».

Проведений моніторинг показав, що у теперішній час чергові частини міськ-, райорганів внутрішніх справ ще не готові у повній мірі до виконання сервісно-допоміжних функцій і якісному обслуговуванню відвідувачів міліцейських підрозділів. Проблема недостатнього фінансування органів внутрішніх справ загальновідома, проте вона у жодному разі не повинна позначатися на готовності та здатності чергових частин надавати своєчасну й ефективну допомогу громадянам та невідкладно реагувати на їх звернення. Слід зазначити, що більшість зафіксованих активістами кампанії недоліків у роботі чергових частин взагалі не пов’язані з фінансуванням міліції – ці недоліки мають місце через незадовільне ставлення окремих співробітників, в тому числі й керівної ланки, до неухильного виконання вимог нормативно-правових актів МВС України.

Органи й підрозділи внутрішніх справ повинні стати більш доступними для відвідування громадянами. Наразі, відсутність у громадських місцях табличок «Міліція» із зазначенням місця дислокації найближчого підрозділу внутрішніх справ, не облаштованість пандусами входів до адміністративних будівель, гіпертрофована суворість перепускного режиму, замкнуті кімнати для прийому громадян, зачинені на кодові замки вхідні двері та калитки заборів, які оточують адміністративні будівлі органів внутрішніх справ, перешкоджають громадянам у реалізації свого права вільно звернутися до міліції та отримати від неї необхідну допомогу.

Неодноразово озвучена Міністерством внутрішніх справ теза про побудову діяльності органів внутрішніх справ на принципах більш уважного ставлення до потреб кожного українця потребує підкріплення практичними справами.

З цією метою керівництву МВС України доцільно:

1. Звернути увагу начальників обласних ГУМВС, УМВС на необхідність більш ретельного контролю за:

– виконанням вимог відомчих нормативно-правових актів, які орієнтують персонал чергових частин на здійснення інформаційних, консультативних та допоміжних функцій;

– дотриманням черговими частинами права громадян вільно відвідувати підрозділ міліції;

– фіксацією черговими частинами факту й періоду перебування особи у приміщенні органу внутрішніх справ, незалежно від мети прибуття до нього;

– забезпеченням безперешкодного доступу всіх бажаючих до кімнат для прийому громадян;

– забезпеченням черговими частинами права громадян без отримання окремого дозволу зробити запис у «Книзі скарг і пропозицій» та своєчасністю реагування на такий запис;

– дотриманням права громадян отримувати інформацію про діяльність чергової частини у будь-який незаборонений законодавством спосіб, в тому числі за допомогою фото-, та відео фіксації.

2. Організувати проведення у системі професійної підготовки додаткових занять з особовим складом чергових частин з вивчення «Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України», затверджених наказом МВС України від 22.02.2012 №155. Попередити кожного співробітника про необхідність неухильного виконання цих Правил та неминучість суворого дисциплінарного покарання у разі їх порушення.

3. Забезпечити розміщення у громадських місцях інформативних знаків, укажчиків та табличок про місце дислокації міськ-, райорганів внутрішніх справ.

4. Забезпечити встановлення пандусів (їх переобладнання у відповідності з існуючими вимогами) на вході до адміністративних будівель органів і підрозділів внутрішніх справ. Централізовано виділити на ці цілі відповідні кошти.

5. Забезпечити облаштування приміщень для прийому громадян у міськ-, райорганах міліції системами безперервного відеозапису з можливістю архівації відеоданих.

6. Забезпечити облаштування вестибюлів органів внутрішніх справ та кімнат для прийому громадян інформаційними стендами. Зобов’язати керівників підрозділів особисто контролювати повноту наповнення цих стендів та своєчасне оновлювання розміщеної інформації .

7. Внести зміни до «Інструкції з організації діяльності чергових частин органів і підрозділів внутрішніх справ України, направленої на захист інтересів суспільства і держави від протиправних посягань» (затверджена наказом МВС №181-2009 року), якими прямо передбачити можливість вільного доступу громадян до вестибюлів міськ-, райорганів міліції та обов’язкову наявність на форменому одязі співробітників чергової частини нагрудної картки з фотографією та установчими даними.

8 Підготувати та направити у територіальні органи і підрозділи внутрішніх справ офіційне роз’яснення щодо відсутності у вітчизняному законодавстві та відомчих документах МВС України норми, яка забороняє громадянам здійснювати аудіо-, фото та відеозаписи у вестибюлях міліцейських підрозділів та кімнатах для прийому громадян, а також фіксувати за допомогою технічних пристроїв дії працівників чергової частини під час публічного виконання ними своїх обов’язків та процес їх спілкування з громадянами.

Розділ 2. Патрульна служба

За час проведення кампанії здійснено моніторинг діяльності 15 нарядів патрульної служби міліції в семи населених пунктах, у т.ч. три в м. Сімферополі, по чотири в містах Житомирі та Рівне, по одному в містах Донецьк, Дніпропетровськ, Кіровоград та Полтава. У містах Берислав та Нова Каховка Херсонської області нарядів патрульної служби міліції виявити не вдалося.

1. Неготовність патрульних до надання першої медичної допомоги.

Відповідно до пункту 124 Статуту, патрульні повинні надавати у межах наявних можливостей невідкладну медичну допомогу особам, які потерпіли від правопорушень чи нещасних випадків, перебувають у безпорадному або небезпечному для життя і здоров’я стані. З цією метою, відповідно до пункту 97 Статуту, патрульні зобов’язані мати при собі індивідуальний пакет (аптечку).

Під час проведення моніторингу встановлено, що лише 25 відсотків (3 наряди (міста Дніпропетровськ, Житомир – 1 з 4, Рівне) мали при собі індивідуальний пакет (аптечку).

2. Якість виконання своїх службових обов’язків

В половині випадків (міста Донецьк, Житомир, Кіровоград, Сімферополь), при тривалому у часі візуальному спостереженні за діями патрульних, у активістів кампанії «Міліція під контролем» склалося враження про відсутність належної зосередженості патрульних на виконанні службових завдань.

Під час моніторингу громадськими спостерігачами фіксувались випадки, коли патрульні наряди відхилявся від несення служби на маршруті, без нагальної потреби відвідували магазини, кафе та розважальні заклади, а також відволікалися на неслужбові розмови по мобільному телефону.

Майже сорок відсотків працівників патрульної служби курять під час несення служби (міста Житомир, Кіровоград, Сімферополь).

Приклади із звітів спостерігачів:

Житомир

«Наряд патрульної служби у складі трьох працівників міліції, який ніс службу по вулиці Михайлівській близько 18.45 зайшли до кінотеатру ім. Івана Франка де сиділи і їли. Коли монітори почали їх знімати на відео, старший сержант почав казати, щоб його не знімали, через декілька хвилин прибіг майор та почав розповідати, що в зимовий період на кожну 1 годину міліціонер має право 10 хвилин на те, щоб погрітися або поїсти».

Сімферополь

«Наряд патрульної служби, який ніс службу по вул. Кірова біля супермаркету «Сільпо» придбав в кіоску продукти з якими зайшов до супермаркету через службовий вхід звідки протягом 10 хвилин не вийшов. Монітори припинили подальше спостереження.

Тут же в Сімферополі працівники патрульної служби курили біля входу на залізничний вокзал. На зауваження відреагували у грубій формі».

3. Спілкування з громадянами.

Пункт 141 Статуту вказує, що патрульний при зверненні до громадянина повинен привітатись з ним, після чого, приклавши руку до головного убору, назвати своє прізвище і звання. Подібний порядок спілкування працівниками патрульної служби з громадянами у половині зафіксованих моніторами випадків (міста Донецьк, Кіровоград Сімферополь) відверто ігнорується – патрульні просто повідомляють громадянину про мету свого звернення до нього відмовляючись назватися та пред’явити службове посвідчення.

У третині випадків (міста Дніпропетровськ, Донецьк, Житомир, Кіровоград, Сімферополь) активістами кампанії спостерігалося, що патрульні звертаються до громадян не на «ВИ», допускають зверхнє і нетактовне ставлення працівників патрульної служби до громадян – патрульні поводили себе грубо, допускали образливі репліки та з іронією реагували на прохання дотримуватися правил поведінки.

У 25 відсотках (міста Дніпропетровськ, Житомир, Кіровоград) патрульні висловлюють погрози громадянам, які намагаються з’ясувати їх прізвища та посади, а також підстави звернення до них міліціонерів.

Слід зазначити, що у сорока відсотках (міста Житомир, Кіровоград, Сімферополь) випадків працівники патрульної служби вимагали від активістів кампанії «Міліція під контролем» припинити фото чи відео фіксацію своїх дій не маючи обґрунтування правомірності своїх вимог, чим порушували пункти 124, 144 Статуту – патрульний зобов’язаний вказувати особі на неправомірність її поведінки чи вчинків тільки з посиланням на відповідні закони, постанови чи інші нормативні акти.

Шоста частина працівників патрульної служби (міста Кіровоград, Сімферополь) не змогли або відмовилися надати необхідні роз’яснення чи консультації.

Зафіксовано непоодинокі випадки (22 %) безпідставної перевірки патрульними документів у громадян (міста Житомир, Рівне, Сімферополь) .

У вісімдесяти трьох відсотках випадків зафіксовано порушення порядку проведення особистого огляду та огляду речей громадян.

У понад шістдесяти відсотках випадків (міста Житомир, Рівне) патрульні затримували громадян та доставляли їх до службових приміщень за незначні адміністративні правопорушення коли можна винести попередження на місці його вчинення.

У половині випадків (міста Донецьк, Житомир, Кіровоград, Полтава, Рівне, Сімферополь) неможливо ідентифікувати належність працівників міліції до того чи іншого підрозділу патрульної служби (відсутні жетони чи будь-які інші нагрудні знаки ідентифікації). Така ж ситуація й зі службовими патрульними автомобілями патрульної служби міліції. На них відсутні будь-які позначення про їх належність до того чи іншого підрозділу чи органу внутрішніх справ, телефони чергових частин, довіри тощо.

Приклади із звітів спостерігачів:

Житомир

«1. 6 патрульных собрались возле продуктового ларька по ул. Клосовского – это 2 отдельных патруля, которые не должны пересекаться маршрутами. 2. Требования предъявить документы без правонарушения и ориентировки. 3. Патрульный обманул, что на меня есть ориентировка: черная куртка и синие джинсы (смешная ориентировка). После того, как я вышел из тени и сказал, что у меня зеленая куртка и черные джинсы, другой патрульный возразил, что я подхожу под ориентировку и у меня синие джинсы (невозможно перепутать, наглая ложь и давление)».

«Близько 18.45 три міліціонери: старший сержант С., рядові Д. та Т. зайшли до кінотеатру ім. Івана Франка. Коли ми туди зайшли, вони сиділи і їли. Коли почали їх знімати на відео, старший сержант почав казати, щоб його не знімали, через декілька хвилин прибіг майор та почав розповідати, що в зимовий період на кожну 1 годину міліціонер має право 10 хвилин на те, щоб погрітися або поїсти. Нажаль, телефон завіс і запис не зберігся».

Сімферополь

«Сотрудники курили на входе в жд вокзал, о чем им было сделано замечание. Они грубили и посоветовали в праздник Защитника отечества много мне не пить, а по курению – сказали, что здесь нет специального места, потому курить они могут. Представляться отказались, ссылаясь на то, что это их “личные данные” и они ко мне не подходили и представляться не должны. опознавательных знаков на патрульных не было. На обращения они просто разворачивались и уходили».

«За час блуждания по центру города и по темным уголкам парка, мы встретили только один наряд милиции, который, затоварившись съестным в киоске возле супермаркета “Сильпо” на улице Кирова, спешно скрылся за дверью “черного входа” в этот магазин. Мы честно подождали их минут 10, но патрульные так и не вышли».

Висновок:

– в організації роботи патрульної служби мають місце суттєві недоліки і прорахунки, які створюють передумови для порушення її працівниками прав і свобод громадян;

– працівники патрульної служби не у повній мірі готові для надання громадянам допоміжних й консультаційних послуг, оскільки орієнтовані виключно на виконання завдань по охороні громадського порядку та розкриттю злочинів;

– працівники патрульної служби не вміють належним чином будувати свої взаємовідносини з громадянами, що негативно впливає, як на імідж української міліції, так і на стан забезпечення громадського порядку.