Група з вісімнадцятьох дослідників близько двох років вивчала реальну практику роботи прокурорів, її ефективність та відповідність українському законодавству і міжнародним стандартам. Дослідження про роль прокурора на етапі досудового розслідування проводилось за ініціативи Міжнародного фонду «Відродження».

Євген Крапивін, експерт Асоціації УМДПЛ, пояснив значення отриманих результатів дослідження для здійснення реальних реформ у роботі прокуратури.

Спростування і підтвердження припущень експертів

 

Факти, виявлені дослідниками, не стали відкриттям для експертного середовища. Так, цілком було зрозуміло, що прокурори по-різному розуміють свої функції. Прокурор веде слідство зовсім не так, як це прописано в Кримінальному процесуальному кодексі.

Натомість дослідження спростовує і підтверджує припущення експертів. Зокрема, я знайшов підтвердження, чому в Україні фактично не працює інститут угоди про визнання винуватості. Можливість укласти угоду між підозрюваним і прокурором була запроваджена в кримінальному процесі у 2012 році. Така угода передбачає, що підозрювана чи обвинувачена особа на будь-якому етапі розгляду своєї справи може укласти з прокурором угоду про визнання винуватості, зокрема й на стадії досудового розслідування. Людина, яка хоче пришвидшити розслідування, сама «здає» свої дані. За 1-2 місяці справа може бути повністю сформована і передана до суду.

Як результат, слідчий і прокурор звільняються від довгого і не завжди результативного розслідування, а для підозрюваного чітко прописується пом’якшення відповідальності або звільнення від неї.

Такий механізм мав би набирати обертів в Україні. У світі він є доволі поширеним явищем. Проте, як показало дослідження, прокурори знайшли у законодавстві інший механізм –  спрощену судову процедуру. В такому разі йде повноцінний розгляд справи. Водночас створюються умови, за яких і прокурор, і підозрюваний не мають жодних заперечень щодо зібраних доказів стороною обвинувачення. Навіть якщо докази дуже слабкі. Без їх аналізу суд погоджується, постановляючи вирок. За цих обставин участь захисника (адвоката) не є обов’язковою.

Виявлений спрощений механізм дуже простий і дійсно працює. Але людина часто страждає внаслідок відсутності адвоката в цій процедурі – вона може просто не знати, що має право на повноцінне дослідження доказів судом. Це пояснює низький рівень застосування світового тренду інституту угоди про визнання винуватості.

Вирішення проаналізованих питань потребує системного підходу

 

Роль прокурора на етапі затримання та повідомлення про підозру

Згідно з дослідженням, практика демонструє наявність неформального погодження затримання підозрюваної особи із прокурором, а часто й із слідчим суддею щодо можливостей обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За відсутності такого погодження з боку прокурора протокол затримання не складається, й затримання фактично не обліковується.

Прокурори мають запобігати такій практиці. Натомість вони погоджують “напівзаконні” затримання.

Також важливо розуміти, що не можна одразу всіх саджати у СІЗО. Існують інші запобіжні заходи, зокрема домашній арешт, особисте зобов’язання (раніше – підписка про невиїзд). Однак прокурори зазначають у клопотанні про взяття під варту усі можливі ризики з Кримінального процесуального кодексу, не обґрунтовуючи їх. Вони не розуміють, навіщо доводити ризики ухилення від слідства, наприклад, втечі. Клопотання про обрання запобіжного заходу про тримання під вартою сприймається як формальність. Крім того, у більшості випадків суди задовольняють такі клопотання.

Роль прокурора у забезпеченні дотримання прав та свобод підозрюваної особи

Центр надання правової допомоги фіксує велику кількість незаконних дій, які вчиняють поліцейські. Дослідження вказує на те, що прокурори не вбачають порушень прав людини у діяльності поліції. Вони заперечують, що катування, незаконні затримання, недопуск адвоката, фальсифікація доказової бази є поширеними випадками у роботі поліцейських.

Відповідно до кримінальної статистики навіть зареєстрованих злочинів за такими фактами небагато – до суду доходять лише деякі справи. Прокурор ніколи не підніматиме це питання через низку причин, а саме: кругова порука, традиції, неефективно побудований механізм. У прокуратурі є слідчі, які мають розслідувати злочини, вчинені поліцейськими. Але оперативну, оперативно-розшукову діяльність доручають внутрішній безпеці поліції. Так, поліцейські внутрішньої безпеки, часто мають дружні стосунки з колегами слідчими чи оперативниками. У відповідь прокуророві колеги пишуть, що ніякого порушення не було, це наклеп. Слідчий прокурор не перевіряє факти і просто закриває провадження.

Будь-який правоохоронець розуміє, що всі його незаконні дії залишатимуться безкарними. Максимальне покарання для нього – дисциплінарна відповідальність, наприклад сувора догана. Або просто “ріжеться” премія на декілька місяців.

Ключові рекомендації мають базуватися на правозастосовчій діяльності

 

Рекомендації за результатами дослідження здебільшого стосуються необхідності змін у законодавчій базі. Проте проблеми набагато складніші. Вони лежать у площині правозастосування. Випадки катування можуть не розслідуватися, хоча наявні усі законодавчі механізми.

Система працює, як годинник, виробляє бажаний для неї результат, в основі якого – кількісні показники. Саме на кількість розкритих справ орієнтуються слідчі та прокурори. Цього ж вимагає і суспільство -люди звикли так оцінювати ефективність роботи органів правопорядку. В такій ситуації основна мета прокурора на практиці – захистити слідчого, його докази, максимально швидко довести людину до суду.

Тобто в цілому система не працює за принципом змагальності, як це написано у КПК (Кримінально процесуальний кодекс, – авт.). Сторони обвинувачення та захисту не працюють на рівних, а суддя не є незалежним арбітром, який просто оцінює докази подані цими сторонами. Система працює за радянським зразком – прокурор домінує над усіма сторонами.

Щоб побороти подібні традиції, потрібно десятиліття успішних реформ прокуратури, поліції, суду.

Дослідження про роль прокурора на етапі досудового розслідування допоможе зрозуміти, як реформувати прокуратуру, органи правопорядку.

Реформатори отримали фактичні дані про реальну практику роботи прокуратури і маємо зробити перші кроки задля бажаних змін.

З текстом дослідження можна ознайомитись на сайті ecpl.com.ua.