Чи має Аваков на все це повноваження? Звісно, ні. Відокремлення Нацполіції від МВС здійснювалося з метою деполітизації, тобто позбавлення міністра МВС права втручатись в оперативне управління. На жаль, це лише задекларовано на папері, а міністр використовує поліцію як засіб політичної боротьби.

Це показав розгін мирного зібрання у суботу зранку. Цей розгін став символом того, що влада розбещує. Будь-який об’єктивний спостерігач не може не порівняти цю ситуацію з кадрами з Майдану – зима, вранішній час для штурму, затримані стоять на колінах, розповіді поліції про “асоціальні елементи, бомжів, склад незаконної зброї, перші напали на поліцію” тощо. Це ж і розповідав нам міністр Захарченко чотири року тому, хіба що не вихвалявся у Твіттері. Звісно, масштаби цих двох ситуацій абсолютно різні, і саме порівняння не до кінця коректне. Проте згаданих символів достатньо, щоб західні партнери обурились таким свавіллям, а прихильники “сильної руки” пишалися Аваковим.

За інформацією Богдана Крикливенка, Голови Секретаріату Уповноваженого ВРУ з прав людини, понад 100 осіб мають статус “свідків” і 4 особи отримали протоколи про “дрібне хуліганство”. Це вже можна назвати традиціями розгону мирних зібрань на пострадянському просторі. Поясню як юрист: якщо учасники зібрання перешкоджали проведенню слідчих дій, то варто було спочатку роз’яснити, з якою метою прийшли поліцейські і які дії хочуть вчинити. Далі, якщо перешкода не усунута – виокремити конкретних осіб з натовпу та притягнути до відповідальності за злісну непокору законній вимозі поліцейського.

У разі фізичного опору – затримувати відповідно до кримінального процесуального законодавства. Тут згадуємо принципи пропорційності застосування сили та локалізації конфлікту таким чином, щоб все інше мирне зібрання продовжувалось. З відео та фотографій ми бачимо, що завдання у поліції було зовсім інше. Найімовірніше, йдеться просто про зачистку зібрання і звільнення вулиці. Погодьтесь, від необхідності проведення слідчих дій і забезпечення допуску на територію зібрання до повного демонтажу огорож, наметів, залишків інфраструктури, не один крок. Понад те, обмежити право на мирне зібрання може тільки адміністративний суд, що гарантується Конституцією. Жодна ухвала слідчого судді про дозвіл на проведення слідчих дій не може містити припис демонтувати наметове містечко, тобто обмежити громадян у їх праві.

Далі ми бачимо, що затримані люди мали лише статус “свідків”. Тобто не затримані, навіть не доставлені для встановлення особи. Тобто це люди, які добровільно пішли за поліцією до відділення та надали пояснення. Без сумніву, кожен учасник зібрання щиро бажав під час морозу стояти на колінах, чекаючи, поки вони зможуть скористатися поліцейським транспортом. Я впевнений, що весь цей фарс ніхто навіть не додумався юридично прикрити. Щодо більшості з цих людей немає ніяких протоколів про затримання, тим паче не ініційовано провадження з притягнення до відповідальності. Їх просто опитали і відпустили, як заведено робити із “запрошеними” особами.

У цей кошик незаконних дій можна додати порядок застосування спеціальних засобів та вогнепальної зброї. Законом про Нацполіцію прямо заборонено поліцейським завдавати удар(у) по голові, шиї, ключичній ділянці, статевим органам, попереку (куприку) і в живіт. Натомість бачимо, що більшість травм, отриманих мітингувальниками, саме черепно-мозкові. Тобто це не продиктовано необхідністю, а цілеспрямована жорстокість і бажання покарати протестуючих.

Прокуратурою міста Києва відкрите кримінальне провадження за ч. 2 ст. 365 Кримінального кодексу (перевищення влади або службових повноважень із застосуванням сили). Розслідування буде проводити СБУ. Саме слідчі цього органу мають надати оцінку законності дій поліції. Але навіть якщо вони дійдуть висновку, що перевищення таки було, то навряд чи когось з поліцейських притягнуть до відповідальності. Адже, що тоді беркут, що сьогодні поліція особливого призначення, – чорна маса, яку неможливо ідентифікувати. Не дивлячись на законодавчі ініціативи, які ігнорують народні депутати, система ідентифікації так і не запроваджена. Маркування поліцейських шляхом нанесення спеціальних номерів на шоломи майже не працює, а жетони, які вони зобов’язані мати на однострої (мирні зібрання не виняток), часто не носять навіть патрульні поліцейські. Разом з тим, має бути додаткова кваліфікація – ст. 340 КК (незаконне перешкоджання організації або проведенню зборів, мітингів, поході і демонстрацій). Адже не можна просто на власний розсуд через низку підозр у правопорушеннях окремих громадян розпустити зібрання.

Чи буде якийсь результат щодо кримінального провадження, відкритого прокуратурою? Навряд. Це не юридична справа, а політична. Арсен Аваков вихваляється у соціальних мережах, що він розігнав прихильників Саакашвілі, які на його думку, не мають права на мирне зібрання. Бо це не зібрання, а “накопичувач екстремістів, зброї та вибухових речовин”. Генеральний прокурор Юрій Луценко вже заявив, що дії поліцейських були законні і він однозначно підтримує такий сценарій. Я вже бачу процесуального керівника у вищезгаданому кримінальному провадженні, в якого у кабінеті стоїть портрет Генерального прокурора. До речі, в частині об’єктивності розслідування, варто згадати, що це підслідність ДБР, який досі не запрацював силами тієї ж влади.

Мораль цієї історії проста: суспільство підтримує героїчних політиків, насамперед, Арсена Авакова, який хвацько розігнав мітинг і видворив свого політичного опонента за межі країни. З одного боку, ми хочемо мати правову державу, з іншого – радіємо, що міністр дав прочухана Саакашвілі та його прихильникам. Звісно, поліцейське керівництво до останнього буде наполягати на законності своїх дій, а людей, які обурені розгоном зібрання, будуть називати “рукою Кремля” і закликати “не розхитувати човен”. Відділити поліцію від політики у нас так і не вийшло. І вже за тиждень ми всі про це забудемо і підемо далі. Так було із Княжичами, так було із побиттям ветеранів у Дніпрі того року. Чи може, досі вже ковтати все, що нам не треба?!