В парламенті минулого тижня відбулась ще одна визначна подія в реформі органів правопорядку – депутати проголосували у першому читанні проект Закону №7279-д, яким запроваджується так званий інститут кримінальних проступків. Перший законопроект з’явився ще у 2014 році, але голосування за нього було провалено. Новий законопроект довго не виносився на голосування: затримка пов’язана з великою кількістю зацікавлених сторін – тут і Нацполіція, і МВС, і Генпрокуратура та суди. Однією з причин є і те, що наразі у сфері реформування органів правопорядку в держави відсутнє єдине бачення того, як це працюватиме.

Тепер детальніше, що це за кримінальні проступки. Попри складну назву, їх суть полягає у запровадженні диференційованої процедури розслідування злочину в залежності від його тяжкості. Тобто сьогодні будь-який злочин розслідується за єдиною процедурою та однією уповноваженою особою – слідчим органу досудового розслідування. На практиці це доволі бюрократична процедура, яка разом із системними проблемами в самих інституціях призводить до ситуації, за якої більшість часу слідчий витрачає на складення і оформлення паперових матеріалів для типових злочинів – крадіжок, грабежів, легких тілесних ушкоджень тощо. Навантаження на одного слідчого може сягати і 150, і 200, і 300 кримінальних проваджень одночасно. Це означає, що у слідчого поліції часу на розслідування дійсно складних і тяжких справ – вбивств, зґвалтувань, тяжких тілесних ушкоджень тощо, просто не залишається.

В багатьох європейських країнах для цього існує поняття дрібного злочину, або проступку. Наша влада пішла тим же шляхом, запланувавши його впровадження ще у 2008 році у президентській Концепції реформування кримінальної юстиції. Кримінальний процесуальний кодекс України 2012 року навіть увів тоді узагальнююче поняття “кримінальні правопорушення”, яке об’єднує сукупності злочинів та кримінальних проступків. Понад те, передбачив окрему главу 25 Кодексу, в якій прописав порядок розслідування цих проступків. Залишилось тільки визначити, які нинішні злочини перейдуть в категорію проступків, хто їх буде розслідувати і внести відповідні зміни до законодавства. Саме такі зміни депутати підтримали в першому читанні. Але не все так просто.

Особливість кримінальних проступків в тому, що вони мають значно менший рівень суспільної небезпеки ніж злочин. Відповідно покарання за них, не має бути пов’язане з позбавленням волі. Тобто в такому випадку достатньо штрафу або суспільно-корисних робіт. Враховуючи ступінь небезпеки проступку і, відповідно, особи, яка підозрюється у ньому, інструменти для розслідування також мають набагато менше обмежувати його права і свободи. Так, під час розслідування проступку неможливо застосувати до особи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, тобто відправити в СІЗО. Щодо таких осіб неможливо проводити негласні слідчі дії (прослуховування, спостереження за особою, контрольні поставки тощо), а у випадку засудження після відбуття покарання за особою не залишається правового наслідку у вигляді судимості.

Останнє, але не менш важливе – кримінальні проступки розслідують органи дізнання. Хто це буде – невідомо. Можливо, цим займатимуться окремі працівники, набрані в спеціальний підрозділ, а, можливо, дільничні офіцери та патрульні. Але, на мій погляд, це мають бути колишні оперативні працівники, які не пішли працювати детективами. Адже сьогодні в поліції триває експеримент з об’єднання функцій слідчого та оперативника в єдиного детектива з метою зменшення бюрократії у взаємодії між ними, яка затягує розслідування. Фаховість оперативного працівника зможе зробити розслідування проступків якіснішим.

Тож для чого в законодавстві потрібні кримінальні проступки? Розвантаживши слідство і спростивши процедуру розслідування для проступків, які не несуть значної суспільної небезпеки, ми доб’ємося ефективного досудового розслідування, в першу чергу дрібних злочинів. Це означає, з одного боку, що в поліції нарешті з’явиться час і можливість розслідувати дрібні злочини – крадіжки телефонів, велосипедів, речей з машин тощо. А з іншого – у кваліфікованих слідчих звільниться час від паперової роботи і з’явиться час сумлінно розслідувати тяжкі, особливо тяжкі злочини, з розслідуванням котрих у нашій країні теж багато проблем.

Загалом, якщо взяти всі кримінальні проступки, то ними стануть майже 100 складів злочинів невеликої та середньої тяжкості, передбачених чинним Кримінальним кодексом України. Наприклад, крадіжки, які складають більше 40% від усіх вчинених злочинів, які щороку реєструються в Україні. Понад 90% злочинів розслідуються Національною поліцією України, це їх повсякденна робота – так звані “загальнокримінальні” злочини.

Ми звикли говорити про резонансні злочини, наприклад корупцію у вищих ешелонах влади або гучні замовні вбивства, які часто є політично вмотивованими. Цей список може доповнити “високоінтелектуальна злочинність” – кіберзлочинність, шахрайство з елітною нерухомістю тощо. Всі ці злочини об’єднує один критерій – про них постійно говорять у медіа, але вони, як правило, безпосередньо не стосуються рядового громадянина. Водночас, правоохоронці саме на таких резонансних випадках будують свої PR-стратегії, розповідаючи про здобутки на ниві розслідувань цих, далеких від простих людей, злочинів. Вони це роблять за наші із вами податки. І це замість того, щоб тихо і спокійно виконувати повсякденну роботу, яка стосується всіх і кожного.

З іншого боку, ми всі знаємо про неефективність поліції у розслідуванні дрібних злочинів. А їх майже 70% від загальної кількості. Ставши жертвою цих злочинів складно знайти справедливість, адже часто не стільки шкода телефону, який вкрали, а те, що держава тобі не допомогла. Тобто ти звертаєшся у поліцію, а тобі відповідають “як вб’ють – тоді приходьте; у нас є справи важливіші”. Саме на такому низовому рівні і формується НЕдовіра до правоохоронців. Якби спеціаліст, тобто слідчий, ввічливо пояснив доступною мовою складність справи і те, що, на жаль, не всі злочини розкриваються, це одна справа. А наші реалії – зовсім інша. Знову ж таки, кримінальні проступки навряд чи змінять підходи до комунікації та етичну поведінку поліцейських, але дадуть ефективні інструменти для розслідування та оптимізують розподіл ресурсів, який проводить держава у сфері боротьби зі злочинністю.

Тепер, коли з необхідністю запровадження кримінальних проступків все стає більш-менш зрозуміло, варто ще сказати декілька слід про сам законопроект №7279д, який підтримали у першому читанні народні депутати. Нинішня редакція доволі якісна в матеріальній частині (змінах до Кримінального кодексу України), але в процесуальній – містить низку небезпек для дотримання прав людини і процесуальних гарантій в кримінальному провадженні. Мова йде про запровадження позапроцесуальних “опитувань-пояснень”, які не є джерелом доказів. Цілком можливо, що ними будуть підмінятись результати допитів, під час яких може бути присутній адвокат і які належним чином протоколюються.

Інша проблема – стислі строки дізнання (72 години, якщо особа визнає вину і 20 діб якщо ні), які стимулюють поліцейського застосовувати незаконні методи впливу. При цьому для спрощеного порядку кримінального провадження тепер вже не потрібна участь захисника і згода потерпілого. У цьому випадку достатньо бажання прокурора і визнання вини особи, якій навіть не надали адвокатську правову допомогу. Бо суд має можливість розглянути обвинувальний акт без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, якщо обвинувачений беззаперечно визнав свою винуватість. Тобто людина зізнається у вчинення кримінального проступку і вже опиняється на лаві підсудних, про що можуть навіть не повідомити її захисника. На жаль, ще одна можливіть для зловживань правоохоронцями. І це ще не повний список.

Водночас є важливі концептуальні речі, які вже неможливо виправити. Кримінальні проступки будуть здебільшого просто перейменованими злочинами невеликої тяжкості, які будуть розслідуватись органами дізнання. Якими будуть ці органи, на жаль, наразі ми не знаємо. В будь-якому випадку розвантаження слідства має відбуватись поряд із створенням інституту детективів, тобто це має бути комплексна реформа. Цього не скажеш про самі проступки.

Ще з часів реформи адміністративної юстиції, науковці ведуть мову про трансформацію адміністративних правопорушень кримінального характеру в проступки. Чому кримінального? Бо згідно автономного тлумачення Європейським судом з прав людини Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на них мають розповсюджуватись всі ті самі гарантії, що і у кримінальному провадженні – адвокат, доказування тощо. Наразі це всі порушення, за які може бути присуджено адміністративний арешт, виправні або громадські роботи, а також корупційні правопорушення: дрібне хуліганство, керування автомобілем у станні сп’яніння, злісна непокора законній вимозі поліцейського тощо. Їх об’єднує суворе покарання – позбавлення волі (адміністративний арешт) на строк до 15 діб або виправні роботи. В контексті гармонізації українського законодавства із законодавством ЄС та Ради Європи (а ми ж все-таки про євроінтеграцію тут говоримо), це важливий крок до забезпечення принципу невідворотності покарання та дотримання процесуальних гарантій осіб, які притягаються до відповідальності.

Ситуація з адмінпорушниками зараз катастрофічна. Уникнення ними відповідальності через протидію розгляду справ та його затягуванню, це одна з причин, чому патрульні поліцейські залишають свою роботу. Але це занадто радикально для наших консервативних депутатів та працівників органів правопорядку, інколи вчених. Почнемо з меншого – диференціації порядку розслідування в залежності від тяжкості порушення шляхом запровадження кримінальних проступків та розвантаження слідства.

Наразі законопроект 7279-д готується до другого читання. Це добре, що ми нарешті наблизились до запровадження у вітчизняному законодавстві норми про кримінальні проступки. Але для фахівців-юристів головне питання не сам факт запровадження інституту кримінальних проступків, а також і те, яким саме він буде.