Назва: Проект Закону про внесення змін до статті 6 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” щодо заборони проведення мітингів біля будівель судів

Номер: 3291

Ініціатори: С. О. Демченко

Декларована авторами мета: “викладення положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції, яка б забезпечувала однакове розуміння положень такого Закону та, відповідно Основному Закону, закріплювала єдині підходи до його правозастосування з положеннями ч. 2 ст. 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.”

Одна з цілей законопроекту, яка перешкоджає діяльності представникам громадянського суспільства: заборона проведення мирних зібрань в безпосередній близькості від судових установ.

Рекомендації: Відхилити

Тези щодо аргументації рекомендацій: 

• Заборона проведення мирних зібрань біля будівель судів порушує керівні принципи  ст.11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує свободу мирних зібрань та об’єднань. 

Аналіз законопроекту

Законопроект пропонує зміни у Закон «Про судоустрій і статус суддів», а саме додавання до ст.6 “Незалежність судів” пункт щодо заборони проведення мирних зібрань в безпосередній близькості (50 метрів) від будівель судів. 

Переваги законопроекту.

Переваг не виявлено

Недоліки законопроекту

Законопроект порушує один з принципів проведення мирних зібрань (з Керівних принципів зі свободи мирних зібрань від БДІПЛ та Венеціанської Комісії)  – “видимість та чутність”. Цей принцип говорить про перешкоджання реалізації свободи мирних зірань у у конкретний час та в конкретному місці, які дозволять учасникам/-цям зібрання донести свої ідеї/погляди/тези до реципієнтів цієї інформації (окремих осіб, груп, організацій, державних інституцій або суспільству). Учасники/-ці мирних зібрань перед будівлями суду (частіше за все) намагаються донести свою позицію саме до тієї чи іншої сторони судового процесу, а значить основними реципієнтами інформації і є сторони судового процесу, в т.ч. судді. До того ж, згідно з коментарями комісар Ради Європи по правам людини,  абсолютні заборони на проведення демонстрації в певних місцях, наприклад перед будівлями парламентів і урядів, в центрах міст та інших суспільно важливих місцях, серйозно ускладнюють реалізацію права на проведення мирних зібрань.

З вищесказаного виходить, що прийняття даного законопроекту обмежує свободу мирних зібрань та перешкоджає її повній реалізації, а тому не може бути прийнятим 

Короткий огляд поточного стану справ в Україні щодо сфери, яку регулює законопроект

На даний момент Україна не має окремого закону, який би регулював реалізацію свободи мирних зібрань на території країни. Тож, свобода мирних зібрань на національному рівні регулюється тільки ст.39 Конституції України: “Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку – з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей.”. 

Так як Україна – є країною-підписантом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і підпадає під юрисдикцію ЄСПЛ, у аналізі правомірності та законності тих чи інших обмежень необхідно керуватись саме керівними принципами по свободі мирних зібрань, які були створені цими міжнародними інституціями. 

Позитивні і негативні практики та міжнародні стандарти. 

Свобода мирних зібрань – це одна з основоположних громадянських свобод, що визнана в основному переліку прав людини першого покоління. Вона закріплена в таких міжнародних документах, як в статті 20 Загальної декларації прав людини, статті 21 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статті 11 Європейської Конвенції про захист прав людини і основних свобод.  

Конвенція, на відміну від інших міжнародних документів, має дієвий механізм по захисту вказаних прав та свобод на території країн Ради Європи, де її ратифікували (включаючи Україну) –  Європейський суд з прав людини (далі: ЄСПЛ). Саме тому перш за все необхідно розглянути керівні принципи щодо статті 11 Європейської Конвенції з прав людини. В розділі 1В (Класифікація скарг за статтями 9, 10 та / або 11)  частині 2 написано, дорожнє блокування та інша фізична поведінка, що цілеспрямовано перешкоджає дорожньому руху та звичайному темпу життя, вважаються такими, що підпадають під дію статтю 11. І хоча в тому ж документі, в розділі 1С, прописано, що заборона на мирні зібрання можлива  для захисту судового процесу в конкретній справі від зовнішнього впливу (і тим самим захисту прав інших осіб, а саме сторін судового провадження) у випадках, коли місце розташування зібрання знаходиться в безпосередній близькості з будівлею суду. Однак, варто зазначити, що ця заборона повинна бути узгоджена та локалізована для досягнення конкретного інтересу. Це означає, що в деяких окремих випадках ЄСПЛ визнає необхідність обмеження свободи мирних зібрань на користь права на справедливий суд, але при цьому визначається не бажаним введення будь-яких абсолютних заборон на проведення зібрань, в тому числі біля будівель суду. Якщо ж введений будь-який національний чи місцевий закон, що передбачає правила обмеження, він повинен відповідати вимогам щодо втручання та обґрунтування. Зокрема, такі заходи повинні спрямовуватись на законну мету та бути необхідними в демократичному суспільстві.

Так як ЄСПЛ діє за принципами прецедентного права, крім прописаних принципів, є сенс розглянути кейс ЄСПЛ “Сергій Кузнєцов проти Росії”, саме там наявний розгляд питання про заборону мирного зібрання біля будівлі суду. Позов стосувався оскарження адміністративного штрафу громадянина РФ Сергія Кузнєцова через проведення “незаконного мітингу”, серед пунктів обвинувачення, які висували суди РФ, були такі: 1) невитриманий строк подачі заяви  на дозвіл проведення зібрання 2) розташування зібрання біля  будівлі суду, та перешкоджання вільному руху в та з будівлі та 3) невідповідність заявленої та реалізованої тематики зібрання. Усі пункти обвинувачення були спростовані в рішенні ЄСПЛ. Не дивлячись на те, що саму скаргу на блокування проходу було визнано неправдивою, судді ЄСПЛ зазначили, що навіть якщо таке тимчасове перешкоджання мало місце, воно було б правомірним. Нижче приведений уривок з тексту рішення ЄСПЛ по справі “Кузнєцов проти Росії” щодо 2 пункту про перешкоджання проходу до будівлі суду:

“Виходячи із загального принципу, Європейський Суд нагадує, що будь-яка демонстрація в громадському місці неминуче певною мірою порушує звичний плин життя, включаючи створення перешкод для дорожнього руху, і що органам влади слід проявляти певну терпимість щодо мирних зібрань для того, щоб остаточно не вихолостити зміст статті 11 Конвенції (див. Постанови Європейського Суду у справах: «Галстян проти Вірменії», §§ 116-117; «Букту проти Угорщини», § 37; «Ойа Отаман проти Туреччини», §§ 38-42, все згадувалися вище ). Таким чином, Європейський Суд не вважає, що нібито мало місце перегородження проходу в будівлю суду, особливо з огляду на те, що заявник продемонстрував зговірливість і готовність до співпраці з владою, було істотною і достатньою причиною для втручання.”

Також варто зазначити, що існують ще більш деталізовані керівні принципи по дотриманню свободи мирних зібрань від ОБСЄ (БДІПЛ) та Венеціанської Комісії. Тут розлого описано, що абсолютна заборона на мирні зібрання в конкретний час або в конкретному місці – небажана та може погано повпливати на реалізацію цієї свободи.  В принципах йдеться, що “з огляду на неможливість передбачити всі конкретні обставини в кожному окремому випадку, включення в законодавство абсолютної заборони (і застосування такого обмеження) може бути непропорційним, за винятком тих ситуацій, коли можна довести наявність нагальної суспільної необхідності такого обмеження. Європейський суд з прав людини вказує: “Широке застосування превентивних заходів для придушення свободи зібрань і свободи вираження поглядів, за винятком випадків підбурювання до застосування насильства або до відмови від демократичних принципів (незалежно від того, наскільки шокуючими і неприйнятними певні думки або висловлювання можуть представлятися владі і наскільки протизаконними можуть бути висунуті вимоги), йде на шкоду демократії і часто навіть ставить її під загрозу ”

Окремо в керівних принципах зазначено, про правило “видимості і чутності”. Воно наголошує на тому, що “мирні зібрання проводять з метою доведення ідей і послань до відома конкретних осіб, груп або організацій. Тому загальне правило полягає в тому, що слід сприяти проведенню зібрань в межах «видимості і чутності» їх цільової аудиторії”. 

Цю думку також підтвердила комісар Ради Європи з прав людини, коментуючи загальні тенденції порушення свободи мирних зібрань: “У деяких країнах влада узгоджує проведення мирних зібрань тільки в недоступних для широкого загалу віддалених місцях, або блокує громадський доступ до зібрань іншими способами. Абсолютні заборони на проведення демонстрації в певних місцях, наприклад перед будівлями парламентів і урядів, в центрах міст та інших суспільно важливих місцях, серйозно ускладнюють реалізацію права на проведення мирних зібрань”.

Однак існують країни, які не притримуються вищезгаданих керівних принципах (або не є країнами-підписантами Конвенції). Там, справді, практика абсолютної заборони щодо порядку проведення мирних зібрань є досить поширена, а особливо – щодо заборони проведення зібрань біля будівель суду та інших адміністративних будівель. Особливо така практика є частою серед країн минулого радянського союзу: Азербайджан, Россия, Литва, Армения,  Беларусь, Киргизия Таджикистан. 

Свобода мирних зібрань та адміністративні будівлі  в Росії

Серед країн підписантів (перші чотири серед вищевказаних), найбільш яскравим кейсом є Росія, адже фасилітація мирних зібрань тут з боку держави є прикладом максимального ігнорування як самої свободи, так і окремих принципів її реалізації. По перше, в РФ дозвільний порядок організації мирних зібрань, що є не припустимим та накладає ризики на реалізацію свободи мирних зібрань з боку російського суспільства. Як зазначають російські правозахисники в доповіді для ООН станом на 2020 рік: ситуація зі свободою мирних зібрань залишається складною. Тривають масові затримання, кримінальне і адміністративне переслідування організаторів і учасників акцій. Крім того, обмежується поширення інформації про “неузгоджені акції, а процедура узгодження залишається незбалансованою і непропорційно складною. Співробітники поліції непропорційно застосовують силу при затриманні демонстрантів”. До того ж варто зазначити, що рішення ЄСПЛ щодо порушення прав людині у сфері свободи мирних зібрань з боку Російської Федерації за 2019 рік склало рівно половину від всіх кейсів порушення свободи мирних зібрань за цей рік.

Щодо заборони мирних зібрань біля будівель державних органів, то варто сказати, що абсолютною заборона є не по всій Росії, а тільки локально на адміністративно-територіальних одиницях країни. За інформацією правозахисної організації ОВД-Інфо, у 2019 році Конституційний Суд Росії офіційно не схвалив абсолютні заборони такого формату, та постановив про необхідність відмінити такі закони на рівні адміністративно-територіальних одиниць. Одак, далеко не всі реально території реалізували наказ КС, та такі заборони досі існують. 

Свобода мирних зібрань та адміністративні будівлі  в деяких країнах Європи

Як ми вже вияснили, хартія, а також ЄСПЛ, не передбачають конкретних правил щодо заборонених місць демонстрації, але міжнародна практика не схвалює абсолютних заборон. Однак  не тільки Росія (як приклад часто тотального недотримання міжнародних стандартів) реалізує абсолютні заборони щодо місця проведення зібрання. Існують також країни ЄС з національними чи місцевими законами, які застосовуються до території європейських установ. Місцевий закон Брюсселя, наприклад, передбачають обмежені демонстраційні права в районі Європарламенту. До того ж, схожі заборони мають такі країни, як: Австрія, Великобританія, Чехія. В Чехії, наприклад, існує ідентична з запропонованою заборона мітингувати поряд з будівлями суду “з причин ймовірного тиску на сторони судового процесу”, саме таким чином там вирішується пріорітезація між свободою мирних зібрань та правом на справедливий суд. Іншим прикладом врегулювання колізій між правами різних осіб є Германія. Ця країна не має абсолютних заборон щодо місць проведення мирних зібрань, однак вона залишає простір для суду та місцевого самоврядування для врегулювання певних спірних ситуацій, частіше за все коли це стосується таких сенситивних місць, як меморіали пам’яті жертвам голокосту тощо.

Аналіз законопроекту здійснила  Катерина Помазанная