18 жовтня 2012 року в рамках  моніторингової програми “Міліція під контролем” ми з Оленою Пірковською вирішили відвідати Південний столичний залізничний вокзал, який, як на мене, має задавати тон приміським вокзалам, регіональним станціям на транспорті, де працюють патрульні наряди міліції охороняють громадський порядок.

       В чому полягає відмінність моніторингу теперішнього від попередніх (в яких власне мені доводилося приймати участь)?  Це те, що працівники міліції починають розуміти, що вони змушені знаходитися під пильним оком моніторингового фото й відеоспостереження. Але позитивні зрушення у свідомості представників патрульної служби настають не одразу. Під час проведення круглого столу, що відбувся в офісі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Валерії Лутковської за участю представників МВС і громадськості  і на якому обговорювалися питання правомірності фіксації роботи стражів порядку за допомогою фото і відео апаратури, було з’ясовано і оприлюднено офіційну версію відомства – незважаючи на те, що співробітники патрульної служби перебувають у публічному місці і є суб’єктами владних повноважень, вони такі ж люди і перш, ніж знімати їх діяльність на фото або відео, необхідно отримати їх офіційну згоду на таку зйомку. Така позиція, що найменше, свідчить про правову необізнаність правоохоронців або про бажання знехтувати необхідністю неухильного дотримання норм законодавства.

       Саме для руйнування хибного уявлення правоохоронці про методи громадського контролю і  проводиться компанія «Міліція в об’єктиві», метою якої є все ж таки донести до свідомості як громадян, так і правоохоронців, що людина в формі, яка  виконує свої службові обов’язки з охорони правопорядку по-перше є публічною особою, а по-друге уособлює державу.

        Але повернемося до моніторингу Південного вокзалу столиці. В чому ми побачили певні позитивні зрушення з часів останнього дослідження роботи правоохоронців –  працівники міліції вже не кидаються на людину, яка знімає їх на фото, не відбирають камеру і навіть не намагаються затулити руками об’єктив. Разом з тим, всі патрульні, яких ми зустріли під час своєї роботи, немов би змовилися між собою, чомусь соромились камери, як діти ховалися і намагалися уникнути фіксації на фото своєї роботи. Чому це відбувається ми так і не зрозуміли, адже ніяких порушень міліціонери не чинили.  Чи може патрульні були не причепурені і на їх погляд виглядали не такими привабливими що б хизуватися перед об’єктивом?  Але ж ми і не мали наміру влаштовувати фотоконкурс краси, а  лише фіксували буденну роботу правоохоронців.

         Обійшовши навколо вокзалу ми знайшли кімнату з надписом «МІЛІЦІЯ», проте вона виявилася зачиненою. Подальша наша подорож була направлена на те, аби з’ясувати, як працює правоохоронна служба вокзалу і яким чином  громадяни можуть звернутися до працівників міліції у разі потреби подати заяву про правопорушення або написати скаргу чи пропозицію у книзі скарг.

        Всі патрульні, яких ми зустріли, на ці питання відповіді нам так і не надали, а також не пояснили графік роботи кімнати «МІЛІЦІЯ» безпосередньо у приміщенні вокзалу, лише порекомендували у разі потреби звертатися до лінійного відділу внутрішніх справ, який  розташований неподалік від будівлі вокзалу.

         Як позитивний момент, маємо відмітити, що в кожному приміщенні вокзалу постійно знаходився працівник патрульної служби, який хоча і намагався сховатися від фотокамери, але на наші запитання відповідав чемно і коректно.

      Фоторепортаж дивіться нижче: