27 жовтня громадські активісти відвідали залізничний вокзал у м. Черкаси з метою з’ясування питань – як працює  місцева транспортна міліція і чи готові правоохоронці до спілкування з громадянами.  

        Вокзал у Черкасах невеличкий і, швидко оглянувши його службові приміщення та прилеглу територію, ми не зустріли жодного правоохоронця. Втім, особливої потреби у їх перебуванні на вокзалі не було – кількість приїжджаючих–від’їжджаючих не значна, всі поводять себе пристойно і, мабуть, навіть, добре що міліціонери не мозолять людям очі, подумали ми.

      Вирішили дочекатися у залі очікування прибуття чергового потягу, адже саме у цей час міліціонери повинні виходити на перон і контролювати громадський порядок. Хвилин за 20 потяг прибув, але ніхто з правоохоронців на перон так і не вийшов. Неподобство – вирішили ми і направилися до тутешнього лінійного відділення міліції з’ясувати причини, а також оглянути приміщення та й взагалі поспілкуватися з міліціонерами.

      Знайти лінійне відділення було не важко – таблички та стрілочки із зазначенням «Міліція» вивішені на видних місцях.

      У самому відділенні перебувало лише два співробітника, які нас зустріли з подивом, але старший – підполковник міліції поводив себе коректно та спокійно. І можна було би сказати, що його поведінка зразково відповідає вимогам «Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України», як би не один «прокол» – офіцер чомусь почав вимагати у нас пред’явити паспорти. Проте, на відмову відреагував без агресії та, вислухавши аргументи, вирішив залишити наші документи без ретельної перевірки.

     Службове приміщення лінійного відділення, знову таки, залишило непогане враження – чисте, мебльоване, є інформаційні стенди тощо. Але, знову таки, без недоліку не обійшлося – Книга скарг і пропозицій зберігалася за склом чергової частини і хоча нас запевнили, що її видають без жодних перешкод, визнати, що книга перебуває у вільному доступі вряд чи можна. Нам її дали без жодних заперечень і дурнуватих розпитувань «А навіщо вона вам?» і коли ми писали до неї пропозиції, ніхто із сопінням із-за плеча не зазирав. Власне, так воно і повинно бути.

      На відеокамеру правоохоронці реагували спокійно, категоричних заперечень не висловлювали, але потім сказали, що це їм не дуже приємно. З нашим філософським зауваженням про те, що відеозйомка – це, мабуть, не самий страшний тягар міліцейської служби, вони одразу погодилися.

     На просте питання «Чому на вокзалі відсутній патрульний наряд?» отримали таку ж просту відповідь: «Завтра вибори, багато людських ресурсів відтягнула необхідність забезпечення охорони громадського порядку на виборчих дільницях». Що ж – логічно, вирішили ми і, подякувавши підполковнику, закінчили моніторинг.