16 березня Верховна Рада ухвалила вцілому Закон № 5610 «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу (щодо удосконалення механізмів забезпечення завдань кримінального провадження)».

Під час доопрацювання цього документу до другого читання вдалося зняти частину небезпечних положень, які порушували права осіб: продовження строку тримання під вартою і строку досудового розслідування, відтермінування початку діяльності Державного бюро розслідувань тощо.

Однак, в ухваленому Законі надалі залишається низка положень, які обмежують конституційні права громадян, суперечать стандартам, закріпленим у Європейській конвенції з прав людини, і засадам провадження, гарантованим КПК.

1) Виключення часу ознайомлення з матеріалами провадження із загального строку досудового розслідування (стаття 219 КПК) порушує право на захист і розумні строки провадження. Згідно з ухваленими змінами, органи розслідування не обмежуються в строках і порядку надання захисту матеріалів провадження, що створює для них можливості для суттєвих зловживань – штучного розтягування часу для надання зазначених матеріалів на місяці чи роки. Увесь цей невизначений час особа перебуватиме в статусі підозрюваного, до неї можуть застосовуватися заходи забезпечення провадження (арешт майна, відсторонення від посади, обмеження спеціального права), а також запобіжні заходи, не пов’язані з триманням під вартою (домашній арешт, носіння електронного браслету, заборона виїзду за межі місця проживання, вилучення закордонного паспорту тощо).

Таким чином, ознайомлення з матеріалами стає фактично окремим етапом провадження – між досудовим і судовим провадженнями, під час якого не визначена фактична можливість здійснення стороною обвинувачення будь-яких процесуальних дій, що обмежують права людини.

2) Нові правила обрахунку строків розслідування при об’єднанні і виділенні проваджень (стаття 219 КПК) порушують принцип розумних строків кримінального провадження. Ці правила дозволяють прокурору безліч разів об’єднувати чи роз’єднувати провадження лише з однієї метою – тримати особу у статусі підозрюваного протягом місяців чи років, а також застосовувати до такої особи зазначені вище заходи забезпечення провадження і запобіжні заходи.

3) Укладення угод про визнання винуватості в усіх категоріях справ про особливо тяжкі злочини, у тому числі у тих, де є потерпілі (стаття 469 КПК) порушуватиме право на захист і права потерпілих. Подібна можливість відсутня в країнах Європи. Органи розслідування отримають можливість з метою підвищення показників розкриття злочинів вимагати у підозрюваних зізнання, залякуючи у випадку відмови пожиттєвим ув’язненням. Для швидшого скерування провадження з угодою до суду є великий ризик тиску на потерпілих, щоб отримати від них дозвіл на укладання угоди, та нехтуванням їхніми правами на відшкодування збитків. А можливість укладення угод у всіх без винятку провадженнях про особливо тяжкі злочини дозволить підозрюваним у вчиненні терористичних актів отримати можливість для пом‘якшення своєї відповідальності.

4) Відсутність в перехідних положеннях Закону правил застосування його новел до триваючих наразі кримінальних проваджень порушує принцип юридичної визначеності як складової верховенства права. У випадку набрання чинності Законом залишиться невирішеним питання про можливість застосування правил про ознайомлення з матеріалами провадження, розрахунку строку розслідування і укладення угод про визнання винуватості до кримінальних проваджень, які розпочалися до ухвалення Закону і триватимуть після набрання ним чинності. У стані подібної юридичної невизначеності перебуватимуть сотні тисяч підозрюваних, обвинувачених і потерпілих. Цей факт спростовує твердження Генерального прокурора Ю. Луценка, що Закон № 5610 не стосуватиметься простих українців.

Окремо варто наголосити, що зазначені положення жодним чином не стосуються заочного кримінального провадження, удосконалення якого є завданням Закону № 5610.

Таким чином Президенту України слід зважити на ризики підписання Закону № 5610:

1) Конституційно-правові – Закон порушує конституційні права на захист і особисту свободу, а також конституційний принцип верховенства права, а тому його ухвалення не допускається на підставі частини 3 статті 22 Конституції. А відповідно до частини 2 статті 102 Конституції Президентом України є гарантом прав і свобод людини і громадянина.

2) Євро-інтеграційні – Закон не відповідає стандартам, гарантованим Європейською конвенції з прав людини.

3) Політико-правові – Закон не відповідає положенням Стратегії реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки і Національній стратегії у сфері прав людини, затвердженим Главою держави;

4) Інвестиційні – Закон суттєво знижує привабливість української економіки для іноземних інвесторів через невизначену тривалість розслідування і можливість таким чином тиснути на бізнес;

Зважаючи на викладене, експерти Реанімаційного Пакету Реформ закликають Президента України ветувати Закон № 5610 «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України (щодо удосконалення механізмів забезпечення завдань кримінального провадження)». 

Реанімаційний Пакет Реформ підкреслює, що готовий долучитися до підготовки зваженого законопроекту, що дозволить удосконалити механізм заочного кримінального провадження, шляхом утворення спільної робочої групи з представників експертної спільноти, депутатського корпусу та правоохоронних органів.

Інфографіка доступна у PDF. 

Заява на веб-сайті РПР.