Протягом листопада-грудня 2018 року в рамках проекту, що впроваджується БО «Легалайф-Україна» у співпраці з Асоціацією УМДПЛ при фінансовій підтримці «Всеукраїнської мережі людей, які живуть з ВІЛ/СНІД», в українських регіонах проходять тренінги про подолання стигми та дискримінації щодо секс-працівників. Про свій досвід комунікації цього питання на тренінгах для поліції у м. Черкаси розповідає правозахисниця, тренерка Людмила Проценко (м. Черкаси). Далі подаємо пряму мову пані Людмили.

Спершу я думала, що буде складно. Найперше, бо це дещо специфічна тема, яка ще доволі неоднозначно сприймається у нашому суспільстві. Проте для мене стало приємною несподіванкою те, що керівник нашого, Черкаського, управління поліції позитивно відреагував на пропозицію проведення тренінгів саме на таку тематику та навіть запропонував організовувати їх надалі, в т.ч. по роботі з іншими вразливими категоріями населення.

В цілому, в мене було три тренінги. У перших двох брали участь переважно молоді люди, які нещодавно прийшли на роботу в поліцію, та були досить позитивно налаштовані до тематики такого тренінгу. На третьому ж занятті я вже працювала із групою поліцейських, переважно, середнього віку. І, скажу, саме в них побутувало доволі закореніле негативне ставлення до теми секс-роботи. Правда, не у всіх, проте у переважної більшості. Взагалі-то, самі тренінги пройшли доволі непогано, що безумовно не може не радувати.

І учасники тренінгу на заняттях розповідали практичні ситуації про те, як дійсно коректно варто відноситися до секс-працівників за нормами закону та те, що допомагають їм за потреби. Проте, мушу констатувати, після відпрацювання ситуацій на тренінгу, 80% учасників все ж в результаті казали, що радили б секс-працівницям (які складають переважну більшість занятих у цій сфері) змінити роботу.

Таке різне ставлення до секс-роботи серед поліцейських

На знайомство на тренінгу [по подоланню стигми і дискримінації секс-працівників] я придумала таку вправу, де поліцейські – учасники тренінгу – шукають спільні риси спочатку поміж собою. В результаті, ми сходили на те, що люди із вразливих категорій населення (із якими працівники поліції зустрічаються щодня у своїй роботі, в т.ч. секс-працівниками), є такими ж людьми як і ми всі: вони (як і решта) мають власні хобі та бачення на ті чи інші речі, є чиїмись родичами та близькими тощо. Відповідно, секс-працівники заслуговують на таку ж повагу як і до інших. Це не тільки людина, яку поліцейські називають словом «проститутка», а й звичайні українські громадяни з власним вибором. Важливо, що негативу як такого (про що я боялася), на щастя, не було.

Втім, на вправах, де у нас були передбачені обговорення, часом доходило до гарячих дискусій, особливо серед тих, хто має негативне ставлення до сфери секс-роботи як такої. Так, по завершенню третього тренінгу до мене підійшла поліцейська із тим, що вона сама погоджується із усіма тезами, про які йшлося на занятті і з точки зору права, і здорового глузду. Хоча, на жаль, така думка не побутує серед її колег і не всі вони погоджуються із такою постановкою питання. Тому тут для себе я зробила висновок: із молодими людьми, які прийшли у поліцію із уже сформованим толерантним ставленням до вразливих категорій населення, в т.ч. і до секс-працівників, працювати легше.

Часом на тренінгу, правда, поліцейські-чоловіки жартували і запитували, «чому ви самі прийшли?» і «чи дасте нам адреси, щоб ми могли їх захистити у разі потреби?». Коли ми розв’язували ситуаційні задачі, поліцейські приводили у приклад різні ситуації зі своєї практики. Але тут важливий момент: вони, як правило, знають, де дівчата стоять у місті, але майже не спілкуються із тими, що працюють «по-іншому тарифу». В більшості випадків вони бачать дівчат, які не дуже добре виглядають, зовсім дешево надають секс-послуги, і, в результаті, у них доволі зневажливе відношення до того, чим ті займаються. Було видно, що поліцейські трохи сміялися над тим фактом, що надання секс-послуг називаються роботою. До прикладу, можна було почути фрази типу «не думаю, що секс-працівниця заробляє більше того, ніж якби пішла на звичну зайнятість».

В анкетах, які поліцейські заповнювали за результатами тренінгу, було питання: яке ваше ставлення до слів «секс-робота» та «проституція». Дехто із них запитував «а яка різниця?», дехто стверджував, «що обидва варіанти є негативними», а хтось, що має «різне сприйняття цих двох означень». Озвучувалися і позиції, що варто взагалі було б легалізувати таку роботу, оскільки існує вона давно і навряд чи перестане існувати найближчим часом. За легалізації ж були б забезпеченні права і людей, які такою роботою займаються, і клієнти, хто користуються такими послугами, говорити окремі учасники.

За результатами тренінгів я залишала поліцейським свій контактний телефон на випадок того, якщо потрібна буде якась допомога щодо захисту прав секс-працівниць. Проте наразі ще ніхто не телефонував.

У секс-працівників працює самостигматизація

В одному із тренінгів поряд зі мною брала участь і дівчина, яка працює у сфері секс-послуг. Назвемо її, наприклад, Катею. Зазначу, що це була її ідея долучитися до заняття і, чесно сказати, я особисто боялася, що поліцейські-учасники можуть її образити. Але все пройшло добре. Єдине, що вона не представлялася їм як секс-працівниця (ми домовлялися не говорити про це), а наголошувала, перш за все, на тому, що надає допомогу секс-працівницям.

І коли ми говоримо про подолання стигми та дискримінації щодо секс-працівників, варто не забувати, що є ще й такий момент як самостигматизація серед секс-працівників. До прикладу, Катя наводила випадок, який стався із однією з її колег-дівчат, коли замість одного клієнта на квартирі було десять чоловіків. Дівчина, яка потрапила в таку ситуацію, навіть нікуди не зверталася, бо мала великий сумнів, що хтось взагалі буде їй допомагати (мов, ти ж сама поїхала, отже, сама і винна).

Що важливо, Катя говорила, що останнім часом секс-працівниці у Черкасах все частіше звертаються до поліції. Раніше проблеми були доволі часто, але ще до того як відбувалися зміни у законодавстві і реформування. За її словами, на сьогодні з боку поліції є доволі нормальне ставлення, тобто якщо дівчата самі не порушують, їх ніхто не чіпатиме.

Текст підготовлено в рамках проекту «Зменшення тягаря туберкульозу та ВІЛ-інфекції через створення загального доступу до своєчасної та якісної діагностики та лікування туберкульозу і його резистентних форм, розширення доказової профілактики, діагностики та лікування ВІЛ-інфекції, та створення стійких та життєздатних систем охорони здоров’я» за фінансування Глобального фонду по боротьбі зі СНІДом, туберкульозом та малярією.

Асоціація УМДПЛ дякує Управлінню забезпечення прав людини Національної поліції України за допомогу в організації та проведенні тренінгів.

Фото тренінгів із Facebook-сторінки тренерки. Приклади анкет учасників тренінгу також надані Людмилою Проценко