26 червня – Міжнародний день захисту жертв катувань, проголошений Генеральною Асамблеєю ООН 12 грудня 1997 року.

Ніщо не виправдовує катування. Міжнародними договорами у сфері прав людини передбачено лише два права людини, відступ від яких неможливий за жодних обставин (норми jus cogens) — заборона катування та заборона рабства або підневільного стану. Навіть право на життя підлягає обмеженню за певних умов, наприклад, під час затримання озброєної особи, небезпечної для життя інших.

Катування є проблемою органів правопорядку будь-якої країни. Не виняток і Україна, де за поліцією стоїть значна частина випадків незаконного насилля та жорстокого поводження. Незаконне насилля неможливо подолати – лише зменшити його рівень. Як і будь-який злочин, насильство є невід’ємним соціальним явищем. Завдання держави створити таку систему превенції та контролю, щоб катування стали поодинокими випадками, що не мають системного характеру.

Експертна група “Поліція під контролем” ділиться з нами добіркою 5 книг, щоб ми могли ширше і системніше подивитись на проблему катувань у діяльності поліції:

1. Хавронюк М.І., Гацелюк В.О. “Законодавство України проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання”. Науково-практичний коментар. – Київ: ВАІТЕ, 2014. – 320 с.

Коментар містить аналіз положень національного та міжнародного законодавства у сфері протидії катуванням, а також розкриває низку проблем із якістю українського кримінального законодавства. Насамперед, проблема кваліфікації замість ст. 127 КК (близько 10 справ в рік) ч.2 ст. 365 КК України (перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу, що супроводжувались застосуванням насильства).

2. Моніторинг незаконного насильства в міліції (2004–2015 рр.) / Кол. авт. — Харків : Харківський інститут соціальних досліджень, 2015. — 328 с.

У виданні опубліковано результати п’ятого етапу моніторингового соціологічного дослідження, спрямованого на вивчення проблем незаконного насильства в органах внутрішніх справ України. На наш погляд, це найґрунтовніше дослідження, спираючись на емпіричні дані якого можна говорити про поширеність катувань в поліції та відсутність значної динаміки у зменшенні рівня незаконного насильства.

3. Аркадій Бущенко “Проти катувань. Стаття 3 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Систематизований дайджест рішень Європейського суду з прав людини. – Харків: Фоліо, 2005. – 288 с.

Видання містить систематизований перелік рішень Європейського суду з прав людини. Ця публікація оновлювалась, однак ми вирішили розмістити саме електрону версію для розуміння класифікації, яку можна застосувати до практики ЄСПЛ по статті 3.

4. Спеціальна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини “Моніторинг місць несвободи в Україні: стан реалізації національного превентивного механізму” (2014)

Спеціальна доповідь присвячена роботі Національний превентивний механізм – НПМ, який працює в Україні з 2012 року за моделлю “Обмудсман+” (із залученням громадських моніторів до візитів в місця несвободи). Доповідь містить детальний опис порушень прав та свобод людини, виявлених у ході моніторингових візитів до місць несвободи різного відомчого підпорядкування, зокрема МВС. Крім того, наведено стан реагування міністерств та відомств на рекомендації Уповноваженого з прав людини, надані за результатами моніторингу.

5. Євген Крапивін “Заборона катувань та жорстокого поводження в діяльності української поліції”. Розділ V видання “Права людини в діяльності української поліції – 2016”. С. 91-116.

У публікації розкривається інституційний погляд на катування та жорстоке поводження в поліції, тобто їх обумовленість системою організації, функціонування та самовідтворення поліцейських практик роботи — як формальних, так і неформальних. Мова йде про катування як систему практик для спрощення власної роботи для отримання необхідних показників ефективності, що впливають на рівень грошового забезпечення поліцейського.