Минув перший місяць роботи В’ячеслава Свірця на посаді керівника Управління нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях Генеральної прокуратури України. Нагадаємо, Генеральний прокурор Юрій Луценко вперше призначив на цю посаду людину не із “системи” — правозахисника, громадського діяча, регіонального координатора Уповноважено Верховної Ради з прав людини в Рівненській області. Про те, які перші кроки будуть зроблені у напрямку змін роботи Управління, ми говорили з паном В’ячеславом.

Пане В’ячеславе, Ваше призначення — людини цивільної, не з “системи” — вже стало прогресивним кроком для такої консервативної структури, як Генеральна прокуратура. Чи можна сподіватися, що реальні зміни все ж розпочнуться найближчим часом?

Сьогодні, у час змін, проблеми закритості органів прокуратури є дуже актуальними. І якщо на рівні генеральної прокуратури більш-менш ця система подекуди привідкривається, то на місцевому рівні взагалі нічого не змінюється, структура залишається закритою, централізованою, керується вказівками “згори”. Очевидно, що це все застарілі моделі, які потребують змін. І ми готові над цим працювати.

Не секрет, що прокуратура у всі часи була закритою системою, далекою від простих людей. До яких проблем це призвело?

На жаль, багатолітня закритість органів прокуратури породила цілу низку проблем, з якими наразі ми маємо справу. Зокрема, це і звичка до шаблонного мислення — інформація здебільшого подається узагальнено та стандартно, тому вловити смисл, який ховається за канцеляризмами, дуже важко. Це і закритість системи для більшості суспільства — прості люди не знають, що відбувається за закритими прокурорськими дверима. Як наслідок — це породжує страх. Співробітники також бояться — проявляти ініціативу, прийняти самостійне рішення, взяти на себе відповідальність, оскільки це потім може обернутися проти них. Дехто виконує свої прямі функціональні обов’язки не з огляду на закон, а на вказівку керівництва. Страх порушити закон у них менший, ніж порушити наказ безпосереднього керівника. Хоча б мало бути навпаки. Не знаєш, як діяти у тій чи іншій ситуації, — роби по закону. Разом з тим, рядовий працівник прокуратури є незахищеним. Не сподобалось щось керівництву — людину звільнили, тому і виходить, що краще не висовуватись з власною ініціативою. Це все пережитки радянських часів, коріння цих проблем тягнеться ще звідти.

Які ще відлуння минулого заважають ефективній роботі прокуратури?

Страх зіпсувати показники — ще один спадок радянських часів. Якщо показники погіршились — це справжнє ЧП для співробітників прокуратури, бо це автоматично означає, що вони погано працювали. Хоча у дійсності це може бути не так. Виправдальний вирок суду також є надзвичайною подією, бо вважається що це вказує на недопрацювання прокурорів.

Так звані “братські могили” — ще одна причина закритості. Коли настає колективна відповідальність за помилки підлеглих — один помилився чи навіть скоїв злочин — можуть звільнити всіх: від найвищого керівництва до прибиральниці. От і виходить, що система побудована таким чином, що керівництво змушене покривати порушників, бо “похоронять” всіх, не розбираючись, хто насправді має нести відповідальність.

Ще одна суттєва проблема — відсутність співпраці між Офісом Уповноваженого Верховної Ради з прав людини та Генеральної прокуратури. Дивно, що ці дві потужні інституції, зі схожими функціями, не взаємодіяли між собою ефективно, оскільки їхня співпраця була більше схожою на конкуренцію. Ресурс громадськості теж задіяно не в повному обсязі. Хоча трикутник “Уповноважений — ГПУ — громадянське суспільство” при злагодженій роботі міг би принести дуже хороші результати.

Які шляхи вирішення цих проблем Ви пропонуєте?

Звичайно, швидко змінити все неможливо. Якщо у темній кімнаті різко увімкнути світло, це може засліпити очі людям, які там перебувають. Спершу варто припідняти штори. То ж, у першу чергу ми прагнемо відійти від старих шаблонів та практик. Привідкрити свою роботу суспільству, зробити її більш прозорою та зрозумілою для більшості. До того ж, ми готові залучати громадськість та спілкуватися з тими, хто має альтернативну точку зору. Я, як виходець з громадського сектору, правозахисник, дуже добре розумію, що наш ресурс — це активні громадяни, правозахисники, представники громадського сектору. І цей ресурс не можна залишати в стороні. У прокурора око може бути “замилене”, а громадськість бачить “слабкі місця”, тому прокуратурі взаємодія із громадськістю просто необхідна. Навіть якщо пропозиції громадськості, ідеї, думки не співпадатимуть з точкою зору “системи”, все одно ми відкриті, щоб їх розглянути. Адже критикувати може кожен, та не кожен може запропонувати рішення. Ми готові реагувати на критику правозахисників, громадськості, якщо критика пов’язана з дієвими пропозиціями.

Які будуть Ваші першочергові кроки?

Перше, на чому ми зробимо акцент, — запровадити в життя регулярне інформування громадськості про нашу роботу. Ми прагнемо висвітлювати як позитивні сторони, так і ті сфери, де виникають труднощі. Також плануємо налагодити ефективну співпрацю з Офісом Уповноваженого, бо цього прокуратурі дійсно бракує. Маємо вже перший позитивний приклад — спільний виїзд Уповноваженого і ГПУ до Лук’янівського СІЗО, семінар по практичній реалізації Стамбульського протоколу щодо ефективного розслідування і документування катувань.

У планах — залучити найкращих спеціалістів у сфері правозахисту, щоб познайомити наших працівників з успішними світовими практиками. Як на мене, перш ніж вимагати, треба навчити. На жаль, як виявилось, при підготовці фахівців прокуратури ніколи не використовувались інтерактивні методики. Саме тому у найближчий час ми збираємось впровадити сучасні методи навчання та підготовки фахівців. Розпочати навчальні тренінги із залученням міжнародних експертів, впровадити ідею обміну досвідом. Не менш важливим є залучення нових методик комунікації. Ми прагнемо змінити форму та зміст інформаційної політики в цілому. Показати, що існує низка різних варіантів реагування, висвітлення проблем. Дати можливість працівникам прокуратури та суспільству зрозуміти переваги від відкритості.

Чи є політична воля на такі зміни? І чи вистачить у Вас наснаги та впертості, втілити задумане?

Політична воля на те, щоб припідняти штори, є. Зі свого боку, я буду робити все можливе, щоб ті зміни, які наразі актуальні та потрібні, втілити у життя. А наснага та впертість з’являтимуться по мірі того, наскільки успішно ми долатимемо цей непростий шлях змін.

Спілкувалась Тетяна Гончарук
Фото: Ксенія Кравцова