2 – 3 грудня 2013 року у Києві Асоціація українських моніторів дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів (Асоціація УМДПЛ) спільно з Асоціацією незалежних моніторів, Офісом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Радою Європи та Міжнародною тюремною реформою (Penal Reform International, Велика Британія) провела міжнародну конференцію «Національний превентивний механізм та інші види боротьби з катуваннями: досягнення і перспективи розвитку». Її учасниками стали експерти з України, Вірменії, Грузії, Молдови, Таджикистану, Росії та Польщі.

Протягом двох днів конференції було представлено результати першого року роботи національного превентивного механізму в Україні, участь громадськості в його діяльності по схемі «Омбудсман+» та обговорено стратегію розвитку НПМ на 2014 рік.

Також експерти з країн Східного Партнерства поділилися своїм досвідом у сфері превенції та боротьби із катуваннями, обговорювали механізми громадського розслідування катувань, інших видів жорстокого поводження та створення незалежних національних органів розслідування незаконного насильства з боку правоохоронних органів.

Представники Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради по правам людини розповіли про правові основи здійснення розслідувань порушень прав людини Омбудсманом, також представили результати моніторингових візитів до Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України, Міністерства оборони, Державної міграційної, Державної прикордонної, Державної пенітенціарної служб та Державної судової адміністрації України.

У 2012 – 2013 роках моніторинговими групами НМП здійснено 188 візитів у місця несвободи МВС та 1 в СБУ. Типовими порушеннями прав людини в цих місцях є несвоєчасне надання правової та медичної допомоги затриманим, розміщення ізоляторів тимчасового утримання у підвальних та напівпідвальних приміщеннях, надмірна вологість стін, грибок на стінах, санітарні вузли не забезпечують зручне користування та право на приватність, відсутність постійного доступу до проточної питної води, відсутність кімнат для побачень, несвоєчасне та неякісне харчування тощо. Однією із найбільш серйозних проблем є те, що працівники міліції мають надзвичайно низький рівень знань національного та міжнародного законодавства у сфері захисту прав людини, а також ведуть службову документацію так, що вона часто не містить необхідної інформації і дає підстави для зловживань.

Станом на грудень 2013 року було здійснено моніторингові візити до 8 місць несвободи, що знаходяться в підпорядкуванні Міноборони, 1 заклад Державної міграційної служби, 9 закладів Державної прикордонної служби та місця несвободи Державної судової адміністрації України (4 апеляційні суди, 17 місцеві суди), з них повторно відвідано 2 заклади, тричі – 2. По цим місцям було виявлено ряд порушень, що стосуються умов утримання, поводження із затриманими і дотримання їхніх прав та порушення в нормативній сфері. Головними результатами реалізації рекомендацій НПМ стали:

• налагодження конструктивного діалогу з керівництвом відомств та їхніми профільними структурними підрозділами;

• внаслідок перевірки на відповідність до міжнародних вимог, частина підвідомчих місць утримання виведена із експлуатації або була відремонтована;

• відомствами доопрацьовано документацію місць утримання, введено окрему письмову форму ознайомлення затриманого зі своїми правами і обов’язками, а також іншою корисною інформацією;

• під координацією Міністерства юстиції України створено дві міжвідомчі робочі групи, в склад якої увійшли і працівники НПМ;

• тощо.

Із загальної кількості закладів Державної пенітенціарної служби – 181, було здійснено 33 візити (15 ізоляторів та 18 виправних колоній) у 16 регіонах України. Основними проблемами в таких закладах є недотримання нормативно-правового регулювання та відсутність достойних умов утримання.

Сергій Шимоволос, представник Penal Reform International (Росія), розказав про вплив незалежного контролю на умови утримання в Росії. За п’ять років (від 18 червня 2008 року, коли вступив у силу федеральний закон «Про громадський контроль у місцях примусового утримання..»), кількість членів громадських спостерігачів спостережних комісій склала 724 осіб у 81 регіоні. Одними із основних досягнень комісій є екстрене реагування на конфліктні ситуації у місцях позбавлення волі, систематичні візити до таких місць, участь у переговорах, розгляд скарг, проведення цільового моніторингу, активні звернення в суди щодо захисту прав ув’язнених, прав та інтересів членів громадських спостережних комісій (ГСК). При відборі громадських контролерів користуються такими критеріями: наявність досвіду роботи в області захисту прав людини; готовність до добровольчої роботи – досвід громадської діяльності; основна мета членів ГСК – це визнання, дотримання та захист прав людини; члени ГСК не повинні мати судимостей, чинити неетичні вчинки у сфері громадського контролю, не повинні мати дискримінуючих переконань).

Також про ситуацію із запобіганням катувань розказала Анастасія Міллер, представниця Казахстанського міжнародного бюро проти катувань. Перевірки заяв про катування в Казахстані проводяться з порушеннями міжнародних стандартів розслідувань, що призводить до безкарності винних і породжує нові порушення прав людини. Аналіз практики розслідувань заяв про катування показав, що 76% скарг про катування розслідується відомствами, на які подається скарга.

Щорічно Коаліція НУО Казахстану проти катувань фіксує більше трьох сотень повідомлень про катування (в 2011 році отримано 411 повідомлень, в 2012 – 362, а за половину 2013 року – 201). Через відсутність швидких та ефективних розслідувань офіційна статистика не відповідає реальній ситуації з катуваннями в країні. В 2013 році відмічено позитивні зміни у питаннях розслідувань повідомлень про катування – на сьогоднішній день частина розслідувань проводиться Управлінням спеціальних прокурорів, але вони не мають достатніх адміністративних ресурсів (близько трьох працівників на область) і їхня діяльність обмежена територіально (в межах міста). Також нарешті запрацював спільний наказ 5 відомств «Про взаємодію правоохоронних органів і суб’єктів громадянського суспільства при здійсненні перевірок скарг про катування та інших недозволених методах ведення дізнання та слідства, а також кримінального переслідування по даним фактам», коли представників громадських спостережних комісій співробітники прокуратури запрошують взяти участь в дослідчих перевірках.

Коаліція НУО Казахстану проти катувань розробила ряд рекомендацій щодо ефективного механізму розслідувань фактів катувань, зокрема запропонувала наділити Департамент спеціальних прокурорів Генеральної Прокуратури та його підрозділи на місцях винятковими повноваженнями по проведенню розслідувань, дослідчих перевірок, повідомлень про катування, а також при проведенні слідчих дій в рамках перевірок та попереднього розслідування повідомлень про катування, виключити будь-яку взаємодію спецпрокурорів з правоохоронними чи іншими органами, чиї дії послугували основою для проведення перевірки чи розслідування. Також було запропоновано встановити громадський контроль за роботою Департаменту спецпрокурорів у справах про катування через

• наділення громадських організацій повноваженнями спрямовувати матеріали, які мають відношення до перевірки чи розслідування, що проводиться, для їхнього вивчення і приєднання до матеріалів перевірки/справи;

• надання громадськості доступу до документів, що регламентують роботу Департаменту в частині розслідування повідомлень про катування і порядку проведення перевірок/попереднього слідства по справам про катування;

• розміщення регулярних звітів по роботі Департаменту в частині розслідування повідомлень про катування на сайті Генеральної прокуратури Республіки Казахстан;

• представлення щорічних публічних докладів про роботу Департаменту в частині розслідування повідомлень про катування в Парламенті;

• залучення громадських організацій до здійснення роботи Департаменту в частині розслідувань про катування.

Представники Міжрегіональної громадської організації «Комітет проти катувань» Дмитро Казаков та Дмитро Утукін (Нижній Новгород, Росія), розповіли про свій досвід у громадських розслідуваннях та участь у зведених мобільних групах.

Схема громадського розслідування являє собою набір різноманітних правових процедур, за допомогою яких можна провести власне розслідування, паралельне офіційному, або здійснювати вплив на хід самого офіційного розслідування. Воно включає збір первинних даних, контроль за ефективністю розслідування та представлення інтересів жертви в судових органах. Комітет проти катувань бере обов’язок діяти до кінця вирішення справи, поки не вичерпає всі можливі засоби, застосовуючи комплексний підхід до проблеми, надаючи не лише юридичну допомогу, а і медичну. Якщо не вдається досягнути задовільних результатів на національному рівні, то справа передається до Європейського суду.

Зведені мобільні групи – це не окремий метод роботи, а лише своєрідна її форма, яка включає у свою діяльність різних правозахисників із різних організацій та регіонів, що складає певну безпеку. Така короткочасна робота вимагає подальшого судового розслідування. Метод зведених мобільних груп вже декілька разів застосовувався російськими правозахисниками у випадках масового порушення прав людини. Наприклад, у 2004 році відбулося жорстоке масове побиття населення у місті Благовіщенську. Після цих подій на місце виїхали правозахисники, які збирали інформацію та передавали слідству. В 2009 році створено зведену мобільну групу в Чеченській республіці, яка досі існує і через свою незалежність досить ефективно здійснює свою роботу. Місцеві правозахисники не могли досягнути таких результатів через тиск на них силових структур. Однак, проблемою у створенні та діяльності зведених мобільних груп є недостатня кількість людей для проведення відповідної діяльності.

Тетяна Мазур, виконавчий директор українського офісу Amnesty International , розповіла про необхідність створення в Україні незалежного бюро розслідувань. За її словами, просто створення нового органу не вирішить проблему. Він має відповідати як мінімум 5 принципам: незалежність, ефективність, оперативність, громадський контроль та участь потерпілих. Ці ж принципи озвучував Європейський суд по правам людини. Незалежність означає, що орган не повинен мати жодних зв’язків – ієрархічних чи інституційних в першу чергу з Міністерством внутрішніх справ та з Генеральною прокуратурою. Проте доцільним було б створення спеціального підрозділу в структурі Генеральної прокуратури, який буде працювати виключно із справами, які будуть розслідуватися державним бюро розслідувань. Зараз існує чітка проблема в територіальному поділі. Також дуже важливими принципами є оперативність, бо прокуратура часто затягує з відкриттям кримінальної справи, та громадський контроль – щоб громадськість мала можливість розуміти, як діє орган та для підтримки принципу прозорості. Безумовно, і постраждалі повинні бути задіяні в процесі розслідувань з перших днів. Новостворений орган необхідно наділити ресурсами – фінансовими та кадровими, а для протидії проблеми корупції його працівники мають отримувати гідну заробітну плату. Орган повинен займатися не лише слідством, але і розробкою рекомендацій для правоохоронних органів, щоб попередити жорстоке поводження, катування тощо. Випадок із розгоном Євромайдану 30 листопада 2013 року демонструє як раз потребу в такому органі, бо зараз багато хто говорить про те, що це було протизаконним, грубим порушенням прав людини і винні мають бути покарані. Але, водночас, багато правозахисників зауважують, що немає кому це робити, бо і досі немає ефективного механізму розслідувань таких ситуацій. Тому Amnesty International закликає владу України прискорити процес створення такого механізму.

Нагадаємо, створення національного превентивного механізму в Україні було декларовано з перших днів перебування на посаді Уповноваженого ВР України з прав людини Валерії Лутковської (2012 р.). За рік свого функціонування НПМ підтвердив свою ефективність у боротьбі із жорстоким поводженням та катуваннями, здійснено понад 400 моніторингових візитів до місць несвободи.