Джерело: “Українська Правда.Життя”

За неофіційними даними лише тільки в Києві працюють близько 30 тисяч працівниць комерційного сексу. Проте точної статистики немає. Часто жінки потрапляють у секс-індустрію не з власної волі. Але і ті, які добровільно зробили такий вибір, зазнають регулярних принижень.

НЕ ВІД ХОРОШОГО ЖИТТЯ

Олена декілька років поспіль надає секс-послуги. Однак ані її чоловік, ані родичі не знають про це. Жінка приховує правду: “Це рішення далось мені нелегко. Я довго зважувала всі «за» та «проти». Працювала здебільшого з чоловіками із інших міст, оскільки сама я живу у невеличкому містечку, всі одне одного знають. Інколи їздила до них. Ми проводили час, і я поверталась у сім’ю. Намагалась це робити непомітно для моєї родини. Говорила, що їду у відрядження. Приїздила з грошима, подарунками. Досі ніхто з моїх не знає, що я працювала повією”.

Тетяна почала надавати секс-послуги за винагороду не від хорошого життя, гроші потрібні на лікування: “Моя мама дізналась про те, чим я займаюсь, з протоколів міліції, дочці сказали «добрі» люди. Довелося їм пояснювати, що якщо я так не буду собі заробляти на ліки, то помру. На цю тему ми більше дома не говоримо. Я кажу, що йду і не знаю, коли точно повернусь. Стою на трасі. Буває і допізна, якщо нема клієнтів”.

Дехто їх засуджує, вважаючи такий спосіб життя аморальними та розпутними. Хтось — захищає, виправдовуючи таку поведінку злиднями та відсутністю роботи. А є ті, хто користується цим. Наприклад, поліція.

Відповідно до закону, правоохоронці повинні притягати секс-працівниць до відповідальності. До 2006 року в Україні існувала кримінальна відповідальність за заняття проституцією, яка загрожувала штрафом від 850 до 8500 грн., котрий міг бути замінений громадськими роботами до 120 годин. Сьогодні секс-працівниця несе лише адміністративну відповідальність — якщо правопорушення буде доведене, вона має сплатити штраф у розмірі від 85 до 255 грн.
Проте на практиці правоохоронці майже ніколи не складають протоколи і не виписують штрафи. Найчастіше саме поліція перетворює секс-послуги у свій тіньовий бізнес, виступаючи сутенерами дівчат, застосовує фізичне насильство і приниження. Чималі дивіденди від секс-бізнесу отримує найвище керівництво місцевої поліції. Час від часу правоохоронці влаштовують “суботники” — секс-працівницю “запрошують” в сауну, щоб та “відпрацювала” для них певну кількість послуг безкоштовно. Побори можуть сплачуватися як грошима, так і натурою – правоохоронці не нехтують нічим. Сама ж працівниця комерційного сексу заробляє копійки, при цьому ризикує своїм здоров’ям, а подекуди і життям.

ЯК ЦЕ ВЛАШТОВАНО В УКРАЇНІ

Секс-бізнес в Україні має кілька вимірів, умовно можна виділити три моделі.
Перша — дівчата, які стоять на трасі. Вони працюють в найгірших умовах, отримують низькі заробітки — у середньому 150-200 грн. за інтимну послугу. Працюють без сутенера, тому відповідального за них немає, а значить немає ніяких гарантій безпеки. Трапляється, що дівчина сідає у машину і більше ніколи не повертається. Її зникненням ніхто не переймається. Тому зазвичай дівчата стоять гуртом — коли одна сідає в машину, інші — записують номер автівки. “Класичного” сутенера тут немає. Сутенер на дорозі— це поліція. Щотижня дівчата мають заплатити правоохоронцям біля 300 грн.

За словами дівчат, психологічно їм дуже важко, часто над ними чинять сексуальне та фізичне насильство. Тому багато хто з них починає пити, вживати наркотики. Потім знову виходять на дорогу, щоб заробити, але вже на чергову дозу. Самі секс-працівниці говорять: якщо дівчина пішла на дорогу, звідти вона вже не повернеться.

Друга модель – у спеціально облаштованих “точках”. Сутенер набирає дівчат, і він же ними опікується — дивиться, щоб вони були доглянуті, виглядали привабливо та презентабельно. Жінку кличуть “мамочка” або “мамка”, чоловіка — просто сутенер. У середньому сутенер бере 50 % від заробленого дівчиною. Але має з цієї суми поділитися з поліцією, щоб ті не чіпали ані його, ані дівчат. Через сутенерів працюють і так звані елітні секс-працівниці. Їхні послуги коштують дорого. Натомість дівчина має яскраво виглядати, розмовляти англійською мовою, вміти підтримати інтелектуальну розмову.

Існує ще третя модель – секс-працівниця працює сама на себе. Вона не “співпрацює” ні з сутенером, ні з поліцією. Шукає охочих до любовних втіх така дівчина через інтернет. І це зручно для клієнтів, бо, у разі проблем, ніхто не матиме клопоту з поліцією. Інколи це ризиковано для дівчини, бо захищати її нікому, а порядність чоловіка, який користується її послугами, річ мінлива. Після знайомства онлайн, дівчина виїздить на “місце”. Зазвичай має постійних клієнтів. Мінімальна вартість послуг від 400 грн. за годину. У звичайному житті така секс-працівниця може працювати вчителькою, перекладачкою, або менеджером у банку. Секс за гроші — це лише її хобі, яке приносить дохід.

Та який би варіант не обрала жінка — піти на трасу, до сутенера чи самій шукати клієнтів через інтернет — вона ризикує. Інколи життям. Відомо чимало випадків, коли секс-працівниць гвалтують, примушують до занять сексом без засобів захисту та контрацепції, б’ють та принижують — як клієнти, так і правоохоронці.

Олена багато років була сутенером. Мала кілька “точок” у своєму місті. Одного дня її “бізнес” розвалився. І хоча зараз вона цим не займається, спогади досі не дають їй спокою: “Перші два роки я провела у відділках міліції більше, ніж вдома. Проти нас відкривали кримінальні справи, а проти міліції ніхто нічого не міг навіть слова сказати. Вони “по бєспреєделу” вламувались до нас. І били, і гвалтували дівчат. Бо вважається, що проститутка — це втрачена, найгірша для суспільства людина. Доходило до того, що могли приїхати троє п’яних міліціонерів вночі, взяти одну-дві дівчини, завести їх в однокімнатну квартиру, добу-дві там утримувати і не випускати”.

Дівчата не можуть звернутись до поліції з відповідною заявою, адже думають, що їхній статус не дає їм права на захист. До того ж, часто правоохоронці відмовляються реєструвати їхні заяви всупереч чинному законодавству. Часто дівчата для безпеки об’єднуються у групи, надаючи секс-послуги. Іноді поліція влаштовує погроми і, щоб підвищити показники своєї роботи, “вішає” на когось з дівчат сутенерство — наприклад, на ту, яка відповідала на телефонні дзвінки. А сутенерство — це вже кримінальна відповідальність. У пресі потім пишуть: “Закрили черговий бордель!”. Працівницю комерційного сексу втягують у гру, в якій вона лише пішка-виконавиця — не має ані соціальних гарантій, ані прав. Замкнуте коло.

ІЗ ЗАБОРОНЕНОЇ – НА ЛЕГАЛЬНУ ПРОФЕСІЮ

У Європі найбільший ринок сексуальних послуг діє в Німеччині. Ця країна ще у 2002 році легалізувала проституцію, ухваливши відповідний закон. Таким чином німецька влада гарантувала жінкам, які надають сексуальні послуги за гроші, соціальний захист. Проституція із забороненої перетворилась на легальну професію, а секс-працівниці отримали право офіційно працювати, проходити регулярний медичний огляд та мати медичну страховку, об’єднуватись у профспілки, отримувати пенсію. Розмір заробітної плати німецької секс-працівниці також регулюється законом — вона не може отримувати за свою роботу менше, ніж це встановлено законом. До того ж, представники секс-індустрії регулярно сплачують податки, з яких наповнюються місцеві бюджети.

В Україні ж комерційний секс іде пліч-о-пліч з насильством, стигмою та дискримінацією, торгівлею людьми, експлуатацією неповнолітніх, поширенням ВІЛ та СНІД, захворювань, що передаються статевими шляхом. Часто секс-працівниці, щоб психологічно “захиститися” від такого життя, починають вживати наркотики та алкоголь. На сьогодні в нашій країні не існує жодних механізмів, окрім караючих, які б конструктивно та дійсно ефективно вплинули на цю ситуацію.

Наталя Ісаєва, у минулому секс-працівниця, а сьогодні — директор благодійної організації “Легалайф-Україна”, допомагає таким жінкам, якою була колись сама, віднайти віру в себе, стає на захист їхніх прав, допомагає у випадку побиття та жорсткого поводження. На жаль, жінки, що надають сексуальні послуги за винагороду, часто не знають, до кого звернутися у критичній ситуації по допомогу. А якщо і знають — то не наважуються, бо мають внутрішнє переконання, що їм ніхто не допоможе, адже суспільство їх зневажає. На думку пані Наталі, працівниці секс-індустрії повинні мати ті ж права, що й решта громадян. А комерційний секс — увійти до класифікатора професій, ставши такою ж професією, як і інші — за умови, що жінка повнолітня і надає ці послуги добровільно.

Автор: Тетяна Гончарук
Фото: Ксенія Кравцова

===============================================================

Тетяна Гончарук, автор статті
“Для мене, як для журналіста та правозахисника, найважливішим було – привернути увагу громадськості до тих проблем, з якими жінки секс-індустрії стикаються кожного дня. А це і насильство з боку правоохоронців, і незахищений секс та хвороби, і осуд суспільства, і стигматизація… До явища комерційного сексу можна ставитися по-різному. Однак, подобається це нам чи ні, це частина нашого соціуму. Наша тінь, яку багато хто волів би не помічати. Якщо суспільство і надалі буде заплющувати очі на ці проблеми, ситуація тільки погіршиться. Апелювання до моралі та цноти тут ніяк не допоможуть. Якими можуть бути шляхи вирішення проблеми – питання, на яке відповідь нашому суспільству потрібно ще шукати. Західна Європа частково вирішила для себе цю проблему через легалізацію. Очевидно, що це не панацея. Запрошую до конструктивної дискусії. Адже про “це” треба говорити… “.

Євген Крапивін, експерт групи “Поліція під контролем”
“В Україні вже багато років відсутня належна правова політика щодо такого соціального явища як проституція. З одного боку, ми визнаємо, що воно існувало і буде існувати, з іншого – намагаємось пеналізувати його та боротися з ним. Саме поліція має боротися із таким явищем, однак, навіть офіційна статистика говорить про зворотнє: кількість адміністративних протоколів за цією статтею регулярно низька, адже довести наявність складу такого адміністративного правопорушення зазвичай важко. Це ідеальний варіант, якщо особу застануть “на гарячому”, в іншому разі виникає багато питань для доказування. Понад того, навіть та адмінпрактика за статтею 181-1 “Заняття проституцією” КУпАП, що наявна у відділах поліції, здебільшого є гонитвою за показниками – “палицями”, а не реальною боротьбою з ним. Тобто поліція просто закриває показники та створює видимість боротьби з проституцією. Але така боротьба була б неефективною, навіть якщо б вони дотримувалися законодавства. Тут проблема глибша, адже дієвий юридичний механізм притягнення до відповідальності за заняття проституцією відсутній, а необхідність пеналізації цього явища взагалі ставиться багатьма під сумнів. Така ситуація є неприпустимою у правовій державі, необхідно або боротися за допомогою належних юридичний конструкцій, що передбачають відповідальність, або, легалізувати, а отже й депеналізувати діяльність працівниць комерційного сексу. Третього виходу немає”.