Правозахисна асоціація
“ФРІРАЙТС”

Як пропаганда і російське суспільство спонукали свою армію до жорстокості

Рівень гуманного ставлення військовослужбовців до цивільного населення країни-супротивника зумовлюється не лише наказами командирів, вимогами статутів чи станом виховної роботи з особовим складом. Моральність поведінки солдата на війні не в останню чергу визначають соціальні норми, узвичаєні у його мирному житті. Політичний устрій, культура, притаманні суспільству духовні орієнтири, міжособистісні формальні і неформальні правила співіснування – всі ці фактори суттєво впливають на те, які рішення військовослужбовець приймає при контактах с мирним населенням. У суспільстві, де цінуються мир та людське життя, солдати більш схильні до етичної поведінки та намагаються не завдавати зайвих страждань цивільним навіть на війні. І навпаки, якщо у суспільстві толерується насильство, військовослужбовці вважають жорстокість природньою і навіть бажаною поведінкою.

Перманентна криза гуманності

На відміну від України, історія сучасної Росії – це нескінченна хронологія війн і збройних конфліктів, які не тільки підтримували боєготовність російської армії, а й формували ментальність російського соціуму. Війна завжди була поруч і участь у ній не сприймається росіянами, як катастрофа. Російський народ достатньо давно став спільнотою потенційних комбатантів, які готові підтримати та приймати участь у будь-якій війні, незалежно від її цілей і методів ведення. Воєнні дії в Чеченській Республіці, Молдові, Грузії, Сирії психологічно підготували росіян до жорстокості війни і інформація про криваві події в Україні не викликала у них суттєвого стресу, оскільки цілком відповідала уявленням про світоустрій. Російське суспільство швидко втягнулося у чергову війну, морально адаптувалося до неї і зараз сприймає як складову життя країни. Після року винищення українців та власних бойових втрат, 52% опитаних росіян повідомили, що не скасували б рішення про початок «спеціальної воєнної операції», якби мали таку можливість, повернувшись у минуле.  Згідно з іншим опитуванням, 47% заявили, що не бажають виведення військ з України і початку мирних переговорів, якщо проголошені «операцією» цілі не будуть досягнуті.

Моделі поведінки солдата на війні сформовані не тільки військовим вишкілом, а й сгенеровані укладом його попереднього цивільного життя. Аномальна жорстокість російських військовослужбовців є гіпертрофованим віддзеркаленням проблеми соціальної – толерантного ставлення до жорстокості російського соціуму в цілому. Російська Федерація завжди характеризувалась доволі високим індексом рівня кримінального й побутового насилля, яке супроводжує росіянина повсюдно і протягом усього його життя. Росія традиційно є одним з лідерів у рейтингу європейських країн за кількістю умисних вбивств та кількістю ув’язнених на 100 тисяч населення.  Друга за чисельністю категорія ув’язнених в Росії – це вбивці. Так, у 2020 році у місцях позбавлення волі перебували 95 тисяч вбивць і лише 53 тисяч крадіїв. Кожні шість з десяти ув’язнених рецидивісти. 

За даними Росстату (2016 рік), жертвами домашньої агресії в Росії стало орієнтовно 16 мільйонів жінок, а від кримінальних злочинів, пов’язаних  із застосуванням насильства у сім’ї, постраждало 65 543 особи.  Виходячи з опублікованих у 2011-2019 р.р. судових вироків, 66%  від загальної кількості вбитих в Росії жінок загинули від рук партнера чи родича. Соціологи вважають, що в Російській Федерації 52% підлітків  ставали жертвами булінгу. 15,7% опитаних людей похилого віку заявили, що стикалися з жорстоким поводженням.

34% росіян вважають прийнятним за певних обставин застосування тортур у правоохоронних органах.  У січні 2017 року 50% громадян висловилися на підтримку закону, який декриміналізував рукоприкладство всередині родини, якщо побиття вчинене вперше. Разом з цим законопроєкт «Про профілактику сімейно-побутового насильства» був знятий з розгляду. Проти його прийняття виступила і російська православна церква. «Борючись із застосуванням сили, ми не повинні вторгатися у сімейний простір чужих людей. Така ситуація руйнівна для традиційних сімейних та духовно-моральних цінностей», – пояснив патріарх Московський і всієї Русі Кирило.

У 2019 році експерти Інституту психології Російської академії наук констатували: «Порівняльні дослідження свідчать – у контексті агресії, грубості та ненависті російське суспільство виглядає жахливо. Країна переживає «моральне бездоріжжя». «В Росії всі ненавидять усіх. У кожному соціальному прошарку є свої об’єкти для ненависті. Суспільство немає моральних табу»,- заявив завідувач відділом клінічної психології Наукового центру психічного здоров’я Російської академії медичних наук Сергій Єніколопов.  

Зуби дракона

Війна – це одна з найбільш руйнівних та жахливих форм насильства, яка викликає огиду та відторгнення у цивілізованої частини людства. Сучасна Європа звикла до мирного співіснування і цей стабільний порядок вже здавався непорушним. Проте, зі зміцненням авторитарного режиму Путіна всередині Росії, зростають і його зовнішньополітичні імперські амбіції. Одержимий реваншистською доктриною «вставання з колін», Кремль все частіше втручається у внутрішні справи інших країн і всіляко демонструє готовність до перекроювання кордонів та  вирішення міжнародних конфліктів воєнним шляхом.   

Разом з тим, геополітичний проект з так званого «повернення споконвічних земель» та «відновлення історичної справедливості» вимагає не тільки модернізації збройних сил, а й участі у ньому всього населення країни. Одночасно з підвищенням боєздатності армії у рамках проголошеної військової реформи, росіян починають психологічно готувати до можливості і навіть невідворотності майбутньої війни. За допомогою маніпулювання історією, використання риторики залякування «ворожими намірами Заходу», насадження ідеї про винятковість «руського світу», влада корегує масову свідомість – починається мілітаризація суспільства і формування «нації переможців» у майбутній війні. 

У 2010 році урядом затверджується «Концепція федеральної системи підготовки громадян Російської Федерації до військової служби на період до 2030». До такої підготовки віднесено видання та поширення військово-патріотичної художньої літератури та навчальних посібників для військово-патріотичних об’єднань; створення, тиражування та прокат фільмів з військової тематики; розробку, виробництво та розповсюдження серед молоді комп’ютерних ігор військово-патріотичної спрямованості.

У 2011 та 2016 роках приймаються чотирьохрічні державні програми «Патріотичного виховання громадян Російської Федерації», які передбачають інтенсивну підготовку росіян до виконання «конституційних обов’язків щодо захисту інтересів Батьківщини» та мають відверто мілітаристичний характер – від розвитку практики шефства військових частин над освітніми організаціями до створення у системі освіти значної кількості кадетських установ й класів. Програми щедро фінансуються державою –  загальний обсяг фінансування Програми на 2016-2020 роки складає 1718691,5 тис. рублів.

У 2012 році міністром оборони РФ стає Сергій Шойгу, який розгортає піар-кампанію з популяризації Збройних сил Росії. Змінюється зовнішній вигляд військової форми, у соцмережах розміщуються відеоролики Міноборони про відмінний вишкіл російської армії, на військовому телеканалі «Зірка» експерти обговорюють її високу технічну оснащеність, за підтримки оборонного відомства проводяться  й транслюються по телебаченню військові та парамілітарні змагання – «Танковий біатлон», «Гонка героїв», «Армійські міжнародні ігри», «Зарниця».    

У житті суспільства найбільшої цінності набувають військові ритуали й символи – День перемоги поступово стає головним святом країни, військові паради позиціонуються, як нагадування НАТО про могутність російської армії, хода «Безсмертний полк» трансформується з прояву скорботи на демонстрацію бойового духу, за підтримки провладних організацій набирає обертів акція «Георгіївська стрічка» – її публічне носіння й використання символізує відданість інтересам Росії. У 2014 році стрічки виробляють у промислових масштабах десять текстильних підприємств, їх випущено близько 10 мільйонів. 

Кремль сіє зуби дракона і вони потрапляють у сприятливий ґрунт. Миролюбні настрої росіян швидко змінюються на войовничі, пацифістська теза «аби не було війни» трансформується в агресивне «можемо повторити». Нечисленні критики культу «війни й перемоги» влучно називають його «побєдобєсієм».  

«Кримнаш» і пам’ятник брехні

На відміну від українців, анексію Криму у 2014 році росіяни не сприймають, як початок російсько-української війни. З перших годин агресії Росія не тільки порушує воєнні звичаї  – її військовослужбовці діють без розпізнавальних знаків, а й категорично відкидає звинувачення у захопленні території сусідньої країни. Міністр оборони Шойгу повідомлення про присутність російських солдатів у Криму називає «повною нісенітницею і провокацією» і заявляє, що «гадки не має» звідки у людей в формі, які блокують українські військові об’єкти, сучасне озброєння та військова техніка. На прес-конференції президент Путін з посмішкою називає своїх солдат «місцевими силами самооборони», до яких Росія не має жодного відношення.  

Проте, після офіційного включення Криму у склад Російської Федерації, Кремль визнає воєнну інтервенцію. Вже у 2015 році в інтерв’ю для фільму «Крим. Шлях на Батьківщину» Путін  розповів, що операція по його захопленню ретельно готувалась і саме він 22 лютого 2022 року дав команду на її проведення. Самовикриття у брехні не стало приводом для скандалу. Навпаки, цинічний обман з боку перших осіб держави російське суспільство сприймає зі схваленням, як доказ воєнного та геополітичного генія свого президента. Рейтинг Путіна злетів на 15% – з 65% у січні 2014 року до 80% у березні. Відчуження територій сусідньої країни росіяни зустрічають з гордістю й захватом:  88% підтримують анексію, у 34% вона викликає почуття «гордості за країну», у 31% – «почуття торжества справедливості».  На конкурсі «Слово року-2014»  перше місце займає неологізм «кримнаш», у номінації «Вираз року» перемагають «ввічливі люди» і «руський світ». Для українців встановлений у Криму пам’ятник «ввічливим людям» стає пам’ятником брехні і підступності Російської Федерації.  

Засоби масової інформації отримують важливий урок: росіяни некритично ставляться до трансльованої інформації, а відверто неправдиві твердження не викликають у них відторгнення. Вони готові не тільки вірити брехні, а й робити вигляд, що вірять.  Пропаганда може суперечити істині і журналістській етиці, але повинна відповідати настроям суспільства, для якого ідеологічний порядок денний влади важливіший за правду і мораль. 

На анексію Криму світове співтовариство реагує неадекватно мляво, що остаточно переконує росіян у ефективності застосування насильства у міждержавних відносинах.  В їх свідомості імперська концепція можливості повернення до кордонів «великої Росії» перестає бути поняттям суто теоретичним і знаходить своє реальне підтвердження на зміненій мапі світу. Запроваджені у відповідь санкції лише підкреслюють неспроможність інших країн протистояти військовій могутності Росії і стають приводом для глузування. 

Відчувши підтримку суспільства, влада натякає йому на нові перемоги і закликає до згуртування. Войовничі очікування росіян виправдовуються – Кремль продовжує ескалацію, за Кримом слідує Донбас.   

Донбас – розвідка боєм

Дестабілізація ситуації на сході України стає «розвідкою боєм» як для збройних сил Росії, так й для армії її пропагандистів. Ідеологи, політичні куратори, менеджери й агенти пропаганди розпочинають випробування інструментів та методів ведення тотальної інформаційної війни. Безсумнівний факт участі Росії у бойових діях на Донбасі не визнається всупереч самим невідпорним доказам. У відповідь на звинувачення в причетності російської техніки та військовослужбовців до збиття  цивільного Boeing 777 рейсу МН17 у небі України, Кремль покладає вину у трагедії на українські збройні сили та висуває низку версій, які нібито це підтверджують. Кореспондент телекомпанії Russia Today (RT) Сара Ферт подає у відставку на знак протесту проти «найбільш гидкої та шокуючої дезінформації» у висвітленні компанією цього злочину Росії. «Головне правило роботи RT – завжди винна Україна», – заявляє вона.

Російська пропаганда порівнює Україну з нацистською державою і зосереджується на дегуманізації українських військовослужбовців, яким приписується надзвичайна жорстокість і сповідування ідей фашизму. У мас-медіа активно застосовується мова ворожнечі, яка призвичаює росіян до вживання щодо українців слів «фашистська хунта», «карателі», «нацики», «нацгади». Телебачення продукує і поширює фейкові сюжети про знущання українських солдатів над мирними жителями, які розповідають про «розп’ятого хлопчика», «рабів для солдатів ЗСУ», «розстріляного за георгіївську стрічку 12-річного юнака» тощо.  Для створення фейків використовуються старі кадри російської кримінальної хроніки, запрошуються підставні особи, які видають себе за «жителів Донбасу» і відтворюють російський наративи.  Лише протягом 2014-2017 років проект StopFake спростував понад 1000 фейкових новин про Україну, при цьому «кожен дев’ятий матеріал містив неправдиву інформацію щодо українських військових, що за кумулятивним ефектом мало створити криміналізований образ українських збройних сил та делегітимізувати їх». Розпалювання ворожнечі до сусіднього народу зміцнює у російському суспільстві передчуття війни, робить її все більш близькою і навіть потрібною – накопичена агресія потребує виплеску у вигляді насильства. 

Проповідування ідеї так званого «руського світу» перестає бути справою виключно філософів і стає невід’ємною складовою публічної політики Москви. В оновленій інтерпретації концепція «руського світу» не просто наголошує на існуванні окремої російськомовної православної цивілізації, а й наділяє Росію правом «захищати» російськомовних людей незалежно від країни їх проживання. «Кордон Росії ніде не закінчується»,- заявляє Путін. Він називає східні та південні регіони України «Новоросією» та закликає зробити все, щоб допомогти народу Донбасу «самостійно визначити свою долю». 

На сході України бойовики сепаратистських угрупувань відкрито воюють під прапором Росії, їх «подвиги» прославляються у російських ЗМІ, зокрема й за допомогою відвертих фейків. Політики, чиновники, діячі мистецтва, так звані «лідери громадської думки» вважають своїм обов’язком здійснити «паломництво на Донбас» і після повернення переконують: «Народ Донбасу мріє повернутися у лоно матінки Росії. Вони гинуть за нашу країну». Народний артист РФ Порєченков під час презентації у Донецьку свого нового фільму відвідує зону бойових дій та під запис на камеру обстрілює українські позиці з великокаліберного кулемета, хоча на той час між сепаратистами та Україною укладене перемир’я. «Там, в Росії багато людей з вами», – запевняє бойовиків актор.

Пропагандистська кампанія спрацьовує – на схід України «воювати з нацизмом» їдуть тисячі російських добровольців. Крім «захисту народу Донбасу від київських путчистів» ідеологічним підґрунтям для участі у війні в чужій країні стає теза: «Ці українські поганці із свастиками не заспокояться. Якщо ми не роздавимо їх тут, вони прийдуть і до нас». 

«Успіх дезінформаційної війни безпрецедентний. Режиму вдалося створити у людей свою систему сприйняття навколишнього світу, яка не має нічого спільного з реальною картиною. Інформаційний спецназ путінського режиму здобув набагато більш вражаючу перемогу, ніж спецназ ГРУ, що окупував Крим», ділиться враженнями колишній радник Путіна Андрій Ілларіонов. «Настав той день, коли ми всі визнали, що слово, камера, фотографія, інтернет та взагалі інформація стали ще одним видом зброї, ще одним видом Збройних сил», – констатує глава міністерства оборони РФ Шойгу.

«Сирія, сестро моя»

У вересні 2015 року Росія оголошує про початок воєнної операції у Сирії, яка стає для громадян РФ логічним продовженням захоплення Криму – необтяжлива тріумфальна війна без суттєвих втрат. Російська армія сконцентровує зусилля на проведенні ефектних ракетно-бомбових ударів з повітря й моря, демонстрація яких по телебаченню створює у аудиторії відчуття комп’ютерної гри. 

«Ми себе захищаємо. Захищаємо народ Росії від загрози тероризму. Краще це робити за кордоном, ніж всередині країни»,пояснив співвітчизникам необхідність авіаударів по території далекої країни прем’єр-міністр РФ Дмитро Медведєв. В січні 2016 року 53% росіян впевнені, що бомбардування необхідні для запобігання військових дій ісламських радикалів та терористів в Росії, 24% вважають бомбардування засобом для уникнення «кольорових революцій», які США провокує по всьому світу.

 «Кращого навчання важко собі уявити. Ми, в принципі, досить довго можемо там тренуватися без суттєвих збитків для нашого бюджету»,повідомив Путін на прес-конференції. За даними жовтневого опитування, рейтинг схвалення його дій встановлює новий рекорд – діяльність президента підтримує 89,9% громадян. Незважаючи на поширеність в Інтернеті відео-, та фотофактів про численні жертви серед мирного населення, лише 22% росіян вважає, що ця інформація відповідає дійсності. Проти нищівних для сирійських міст бомбардувань висловлюється тільки 27% опитаних. 

В російському сегменті Інтернету набуває популярності пісня «Сирія, сестро моя, твій російський брат захистить тебе». «Загинув, героїчно захищаючи на далеких підступах нашу Батьківщину від навали божевільних варварів», – пишуть у некролозі найманця, який був вбитий під час бойових дій в районі міста Дейр-ез-Зора на північному сході Сирії.

 «За час операції було апробовано 231 зразок сучасного та модернізованого озброєння. Понад 63 тисячі російських військовослужбовців, у тому числі 26 тисяч офіцерів та 434 генерали, здобули досвід у Сирії»,ділиться з суспільством подробицями міністр оборони Шойгу, називаючи війну у Сирії «бойовою практикою» для російських солдатів. 

Громадянам Росії дають можливість зрозуміти – їхня армія здатна на більш значимі перемоги. «Дамаск наш! Очікуємо на СРСР-2!»,- висловлює настрої росіян чотириразова чемпіонка світу з пауерліфтингу Наумова у своєму блозі на популярному сайті «Відлуння Москви».

«Бажаєш миру – готуйся до війни»

Пропаганда мілітаризму виходить на черговий виток: «бажаєш миру – готуйся до війни». «Кремль виділяє на роботу пропагандистської машини усередині країни і за кордоном 1,4 млрд доларів на рік»,- заявляє у 2015 році на слуханнях у Сенаті США заступник помічника держсекретаря США з питань Європи та Євразії Бенджамін Зіфф. За підрахунками «Центру військово-політичних досліджень», на повний спектр інструментів інформаційної війни Російська Федерація щороку витрачає не менше 3,5 млрд  доларів США.

Пропагандою охоплюються всі вікові групи та прошарки суспільства. ЇЇ осередками стають заклади освіти, культури, відправлення релігійних обрядів. У дитячих дошкільних закладах Росії шириться традиція на 9 травня наряджати дітей у військову форму і влаштовувати «дитячі паради перемоги». Депутат Держдуми РФ Ганна Кувичко записує відеокліп, у якому учні молодших класів у військовій формі співають про наміри «повернути Аляску в гавань Батьківщини» та  свою готовність іти за наказом Путіна в «останній бій».  

За даними міністерства оборони РФ, в країні діє понад 5500 воєнно-патріотичних клубів для молоді, у 2015 році кількість охочих вступити до військових вузів зростає вдвічі. У 2016 році в Росії засновується дитячо-юнацький військово-патріотичний рух «Юнармія», завданням якого є «формування у молоді готовності та практичної спроможності до військової служби». У подальшому за поширення пропаганди війни, рух включений до списку санкцій усіх країн Євросоюзу. 

За державної підтримки прокремлівський православний байкер-клуб «Нічні вовки» проводить в окупованому Криму патріотичне мілітарі-шоу «П’ята імперія» з залученням військовослужбовців та військової техніки. На шоу використовується церковні вівтарі, символіка СРСР, прапори самопроголошених Л/ДНР, портрети Сталіна. «П’ята імперія – це те, що ми будуємо у теперішній час. У людях, які бачать шоу, просинається імперська свідомість», – пояснюють організатори заходу.   

У 2020 році в Підмосков’ї відкривається Головний православний храм збройних сил РФ. Храм прикрашений мозаїчними полотнами, присвяченими окупації Криму, участі радянській армії у другій світовій війні, військовому параду перемоги тощо.  

З 2014 року тема «колективний Захід хоче зруйнувати Росію руками України» починає звучати на російському телебаченні, яке відіграє значну роль у створенні картини світу в уявленні росіян  63% населення Росії дізнаються новини з телевізора, 50%  серед усіх джерел інформації найбільше довіряють телебаченню. До перетворення реальності у медіареальність на ТБ задіяні всі наявні ресурси – від аналітичних до розважальних програм. Особливої популярності набуває жанр політичного ток-шоу, де прокремлівські експерти маніпулюють свідомістю глядацької аудиторії і ніби вдаючись до полеміки доводять недоброзичливість і підступність Заходу. 

«Вони дуже хотіли, щоби Росії не було взагалі. Як країни. Тому що ми маємо величезні багатства», – пояснює Секретар Ради національної безпеки РФ Патрушев і посилається на фразу екс-держсекретаря США Мадлен Олбрайт: «Несправедливо, що колосальні природні багатства Сибіру належать одній Росії», якої насправді вона не казала. Цю цитату-фейк, як доказ агресивних намірів «вашингтонського обкому», регулярно згадують експерти у мас-медіа. На неіснуючий вислів неодноразово посилався Путін, віце-прем’єр РФ Рогозін, голова комітету державної думи РФ з міжнародних справ Пушков. Приписування американським політикам ворожих до Росії висловлювань стає ще одним різновидом пропагандистської брехні. Так, у Санкт-Петербурзі на виставці «Тільки разом! Тільки вперед!» організатори помістили на стенд  вигадану цитату конгресмена Демократичної партії Джеймі Раскіна: «Росія — православна країна із традиційними соціальними цінностями. Саме тому вона має бути знищена незалежно від того, яку ціну за це доведеться заплатити Сполученим Штатам».

До формування войовничого світогляду росіян влада залучає масову культуру. У лютому 2015 року Міністерство культури РФ у якості пріоритету фінансової підтримки кіновиробництва затверджує тему «Військова слава Росії: перемоги та переможці».  За державної підтримки російський кінематограф буквально штампує фільми й серіали на воєнну тематику, які героїзують образ російських військових. У відповідь на звинувачення щодо маніпуляцій історичними фактами у таких фільмах, міністр культури РФ Мединський називає кінематограф одним із «головних міфотворців нашого часу» і вказує, що «позитивним міфам про подвиги наших предків можна пробачати ляпи і неточності». 

В Росії спостерігається бум видання книг у жанрі «альтернативна історія». Величезною популярністю користуються сюжети, де головний герой або воює з солдатами НАТО, які підступно захопили Росію, або потрапляє у минуле і запобігає розпаду СРСР чи сприяє завоюванню Росією нових земель у майбутньому. Реваншистська ідея через переписування історії часто стосується України.

«Ці плани виношувалися десятиліттями. Нарешті момент настав – коаліція НАТО напала на Росію. З повітря, суші та моря на мирних росіян обрушилося море вогню. Вісімдесят великих і малих міст Росії були стерті з землі. Карателі труїли газом місцевих жителів і біженців, що ховались в лісах. Але не всі росіяни загинули чи підкорилися новому порядку. Двоє приватних охоронців, водій-дальнобійник та група шанувальників страйкболу кинули виклик ворогові. Вони пішли в ліс, щоби вести партизанську війну. Все, чого вони хочуть – поквитатися з ворогом, який з байдужістю сіє смерть на їхній рідній землі» (анотація до книги Олексія Колєнтьєва «Головний супротивник»).

«Відморозки-гастарбайтери побили нашого сучасника. Він втрачає свідомість і опритомнює… в червні 1941 року в тілі свого 16-річного діда. Як йому вижити на Західній Україні, яка зустрічала гітлерівців хлібом-сіллю? Чи допоможе йому бойовий досвід Придністров’я та Югославії  у партизанській війні проти німців та українських нацистів? Чи вдасться “попаданцю” змінити хід історії?» (анотація до книги Олексія Махрова «Це і моя війна!»).

«За допомогою «миротворчого контингенту» НАТО, під прикриттям американської авіації та бронетехніки, західноукраїнські карателі з тризубцем на погонах починають винищувати російськомовне населення, стираючи з землі цілі міста. Росія допомагає бійцям опору новітнім озброєнням, добровольцями та військовими радниками. Вони зламають клятий бандерівський тризуб! Вони покажуть натівським «яструбам» кузькину матір! Це є наш останній і рішучий бій!» (анотація до книги Георгія Савицького «Поле бою – Україна. Зламаний тризуб»).

Форпост за кордоном

Підвищену увагу Кремль приділяє експансії ідей «руського світу» та дискредитації України за кордоном. 34% загальних витрат уряду на ЗМІ припадає на міжнародні медіа-операції. У 2015 році державне фінансування телекомпанії «Russia Today» – головного рупору російської пропаганди за межами країни, зростає більш ніж на 50% – до 20,8 мільярдів рублів (близько 300 мільйонів доларів).

 Для зарубіжної  аудиторії прагнення українців зберегти свою ідентичність подається як агресивний націоналізм, а розв’язана Росією війна на сході Україні – як внутрішній конфлікт, у якому російськомовні жителі нібито захищають свої права й інтереси від зазіхань «київської хунти». Головними споживачами пропаганди стають представники російськомовної діаспори, перед усім вихідці з країн колишнього СРСР та емігранти з Росії. Москва не приховує – вони є елементом «м’якої сили» у ідеологічному протистоянні з «колективним Заходом» та інструментом розширення меж «руського світу». 

З подачі прокремлівських політтехнологів, Україна стає ілюстративним прикладом існування загрози російськомовним меншинам в інших країнах, при цьому наголошується –  тільки Росія може їх захистити. Граючи на почуттях ностальгії та ідеалізуючи життя у Радянському Союзі, пропагандисти просувають тезу про необхідність відновлення аналогу СРСР у новому форматі під керівництвом Росії. На заваді цьому стоїть Україна – стверджують вони. 

 За сприянням дипломатичних установ РФ, у країнах Європи швидко формуються та активно діють групи місцевих проросійських активістів. Своїми публічними акціями вони демонструють підтримку «закордонними росіянами» агресивної політики Кремля і намагаються вплинути на ставлення Заходу до війни в Україні. В кампанію по поширенню мілітаристської пропаганди включається мережа представництв «Росспівробітництва» – так звані «Руські дома»  (функціонують у 80 країнах, штат за кордоном – 600 осіб, фінансуються з державного бюджету). Вони стають форпостами «руського світу» за кордоном і, під приводом здійснення «культурної дипломатії», просувають псевдоісторичні антиукраїнські міфи, виправдовують воєнне вторгнення Російської Федерації в Україну, а також активно сприяють інтеграції окупованих українських територій у російський простір. 

Під гаслами на підтримку дій Росії у країнах Європи здійснюються пропагандистські автопробіги, організовуються публічні акції проти «неонацизму в Україні»,  щорічно проводиться хода «Безсмертний полк» та святкування Дня перемоги, який з історичної дати перетворюється у додатковий привід продемонструвати підтримку сучасній політиці Москви. «Ми відчували вашу солідарність у період возз’єднання Криму з Росією”, – дякує діаспорі Володимир Путін на V Світовому конгресі російських співвітчизників, який зібрав понад 400 учасників з 97 країн.

На жаль іноземні політики та уряди європейських країн своєчасно не усвідомлюють всіх ризиків та загроз стрімкої деформації світогляду російської діаспори і майже не протидіють інформаційним диверсіям Кремля. Невдовзі значна частина росіян за кордоном з радістю підтримує повномасштабне вторгнення в Україну та жорстокі методи ведення війни. «Володимир Володимирович, їм (українцям) мало було. Ось тут у нас в Дрездені теж можна один разок вдарити як слід»,- коментує росіянка, яка проживає у Німеччині, мирну акцію біженців проти масованого обстрілу українських міст. 

«Культ вдячності» Путіну

Одночасно з поширенням мілітаристичних та імперських настроїв, суспільству інтенсивно нав’язується ідея авторитаризму, як найбільш ефективного способу управління країною та запоруки воєнних перемог. Історичні успіхи Росії у минулому пов’язуються з образом її лідера, який символізує силу та могутність держави на тому чи іншому етапі її розвитку. За даними опитувань у 2012, 2017, 2021 роках найбільш видатною постаттю всіх часів і народів росіяни визнали Сталіна.  Показово й те, що до «двадцятки видатних світових постатей» при кожному опитуванні респонденти включали лише трьох іноземців, у тому числі Наполеона І та Гітлера.  

Після анексії Криму у медійному полі розкручують образ Путіна, як прозорливого й талановитого верховного головнокомандувача, «геніального стратега», «майстра геополітичних шахів» і «багатоходівок», що «знову всіх переграв».

 «Сталін виграв війну, Путін відвоював Крим» – подібні історичні порівняння сприймаються населенням як доказ ефективності влади «сильної руки». За аналогією з культом особистості Сталіна, в соціумі формується «культ вдячності» Путіну – його іменем називають вулиці, видаються книги з цитатами та промовами лідера, йому встановлюють пам’ятники, присвячують хвалебні пісні, документальні фільми і художні виставки. У продажу з’являються ікони та бюсти Путіна, одяг з його зображенням, рекламується горілка «Путінка». Улесливі висловлювання чиновників усіх рангів про Путіна стають обов’язковим ритуалом. «Путін – це дар божий. І як не поклонятися йому, як людині? Ми повинні його просити, стати на коліна, щоб він правив державою»,вказує очільник Чечні Кадиров і іноді громадяни дійсно стають на коліна, звертаючись до Путіна за допомогою у вирішенні своїх проблем. У лютому 2021 року по всій Росії проходить флешмоб «Путін наш президент» – робітники, службовці, спортсмени, студенти шикуються у вигляді прізвища президента, скандують гасла на його підтримку, знімають цю акцію на відео та викладають його в інтернет. «Є Путін – є Росія, немає Путіна – немає Росії»,озвучує ключову для суспільства тезу перший заступник голови адміністрації президента РФ. «Підхід може бути лише один: одна країна, один президент, одна перемога», – перефразовує відому нацистську ідеологему депутат держдуми Росії Слуцький.

Зовнішня політика Путіна відповідає очікуванням та устремлінням мас. Обтяжені постімперськими комплексами росіяни сліпо вірять обіцянкам свого президента повернути Росії статус наддержави, хоча й  розуміють, що це можливо лише через військову агресію та відторгнення територій сусідніх країн. У порівнянні з 2005 роком, до серпня 2021 року рівень довіри росіян до збройних сил зростає у три рази і досягає 61% від загального числа опитаних.  Громадяни Росії переконані у непереможності своєї армії, яку з гордістю називають «другою армією світу». Згодом, найбільший рівень підтримки дій російських збройних сил в Україні демонструють ті, хто схвалює діяльність президента (85%). 

У липні 2021 року Путін оприлюднює на сайті Кремля статтю  «Про історичну єдність росіян та українців»,  в грудні оголошує «ультиматум США та НАТО». Стає зрозуміло: рішення прийняте і повномасштабна війна з Україною – це лише питання часу.

(далі буде)

****************************************************************************

Матеріал підготовлений експертами Асоціації УМДПЛ у рамках проєкту «Документування воєнних злочинів, скоєних Російською Федерацією» (здійснюється за фінансової підтримки NED).

Нагадуємо, що Асоціація УМДПЛ  проводить роботу зі створення «Чорного реєстру страт, катувань та випадків жорстокого поводження з цивільним населенням на тимчасово окупованих з 24.02.2022 територіях». Докладніше за посиланням.

Також читайте «Російська армія: приречені на жорстокість»:

І-й розділ «Цілі війни» читати за посиланням.

2-й розділ «Ідеологія війни» читати за посиланням.

3-й розділ «Дисципліна» читати за посиланням.

4-й розділ ««Народна міліція» ОРДЛО та добровольчі батальйони» читати посиланням.

5-й розділ «ПВК та бойові групи екстремістів» читати за посиланням.

6-1 розділ «Силовики та мобілізовані» читати за посиланням.

 

Поділитися

Інші новини

Продовжено строк подачі заявок. Асоціація УМДПЛ (реалізує активності під брендом FREERIGHTS) запрошує компанії та підприємців взяти участь у тендері для відбору партнерських організацій з організації різноманітних заходів (тренінгів, семінарів, конференцій, тощо) в 2024 році

02.02 15:53