Повномасштабне вторгнення

Воєнна агресія продемонструвала дієвість багаторічної пропагандистської кампанії Москви і всю глибину зумовленої нею моральної кризи в російському суспільстві. Віроломне вторгнення в Україну під виглядом «спеціальної військової операції» переважна більшість росіян сприймає зі схваленням або нейтрально – у лютому 2022 року його не підтримує лише 23% громадян. У масовій свідомості азарт війни і спокуса швидкої воєнної перемоги здолали людяність й справедливість.

Для подальшого маніпулювання масовою свідомістю, російська влада перетворює країну у «медійний анклав». Оприлюднення інформації, яка не збігається з позицією офіційних державних джерел, забороняється і контрольовані урядом ЗМІ отримують монопольне право на формування інформаційної повістки про ситуацію в Україні. До Кримінального кодексу внесені поправки, які встановлюють покарання до 15 років позбавлення волі за поширення «недостовірних відомостей» про російську армію.  На вимогу Генпрокуратури в Росії заблоковано понад 5400 сайтів і лише за перші два тижні країну залишають щонайменше 150 журналістів. Компанія Meta Platforms визнається екстремістською організацією, після чого Роскомнагляд припиняє росіянам доступ до Instagram і Facebook. 

Москва розуміє важливість не тільки воєнного, а й інформаційного «бліцкригу». За січень–березень 2022 року на державні засоби масової інформації федеральний бюджет виділяє 17,4 млрд рублів, що у 3,2 рази  більше, ніж за цей же період минулого року. 

Прокремлівська пропаганда з виправдання війни стає тотальною і демонструє небачений з 2014 року рівень обману та агресії. Орієнтирами для інтерпретації тих чи інших подій в Україні у ЗМІ служать прес-релізи міністерства оборони, міністерства закордонних справ РФ та офіційні заяви представників уряду, які запевняють у добрих намірах Росії щодо українців. Планку рівня брехні встановлює особисто міністр закордонних справ Лавров, який на прес-конференції в Анталії заявляє: «Ми на Україну не нападали».

Департамент комунікації міністерства оборони та мас-медіа інформують росіян про вражаючі успіхи їх армії, наголошуючи на стрімкому просуванні військ Україною, перебільшуючи кількість взятих під контроль населених пунктів та заперечуючи наявність бойових втрат серед особового складу.  В червні 2022 року російське незалежне видання «Проект» оприлюднює результати розслідування, яке викриває МО РФ у брехні про нібито досягнуті в Україні перемоги. Фраза військових спікерів «втрат немає» стає інтернет-мемом і поширюється, як позначення очевидного й безсоромного обману про хід війни в Україні.

З перших тижнів вторгнення пропагандистська машина штампує сентиментальні історії про «гуманітарну місію російського солдата». Найбільш популярними стають постановочні сюжети про роздавання цивільному населенню харчів, прояви турботи про дітей та престарілих і бліц-інтерв’ю за участю «звільнених від нацизму» жителів України, які плачуть на камеру, описують свої «страждання від київського режиму» та дякують військовослужбовцям РФ за визволення.  Російську аудиторію переконують – окупація України необхідна, вона морально виправдана і не є повноцінною війною та трагедією українського народу.

Державний «Інститут виховання» за підтримки міністерства освіти проводить всеросійський відкритий відеоурок «Захисники світу». Школярам 6-11 класів пояснюють: «визвольна місія в Україні — це необхідність»,  «через два-три роки нам довелось би відбивати напад на нашу країну з території України», «ми не атакуємо житлових будинків, ми не б’ємо по мирних громадянах», «ми примушуємо Україну до миру». Відкритий урок переглянули понад п’ять мільйонів глядачів.

До публічної підтримки війни влада залучає представників інтелектуальної еліти країни. Понад 150 діячів культури ставлять свій підпис під відкритим листом до президента Росії з виправданням воєнної агресії проти України. Звернення до російського народу зі схваленням «спецоперації» публікують «Союз ректорів Росії» (підписали понад 300 керівників вищих навчальних закладів) та «Літературна газета» (підписали 500 письменників та поетів). Зверненнях поєднує один провладний леймотив:

«Чи був у нас вибір? Спостерігати, як стягують зашморг на нашому горлі, розміщуючи бази навколо нашої землі або сказати нарешті своє рішуче слово? Кровопролиття, вбивство братом брата — це страшне, але зволікання було б подібне до смерті, до знищення нашої країни» (зі звернення діячів культури).

«На наших очах відбуваються події, які хвилюють кожного. Це рішення Росії – домогтися демілітаризації та денацифікації України і тим самим захистити себе від наростаючих воєнних загроз. Дуже важливо в ці дні підтримати нашу армію, яка відстоює нашу безпеку, підтримати нашого Президента, який прийняв вистраждане, але необхідне рішення» (зі звернення ректорів).

«Захід не полишав спроб так чи інакше вразити Росію, очорнити її і зрештою розчленувати. То хто ж насправді хоче жертв? Наші війська, які поки що не знищили навмисно жодного мирного жителя? Відповідь ясна. Жертв хоче Захід, який обійнявся з нацистами. Жертв хочуть бандерлоги (образлива назва українців – ред.), які братаються з натівцями» (зі звернення письменників).

Для популяризації війни повсюдно використовується літера «Z», яка стає ідеологічним символом відданості владі і її рішенню про вторгнення в Україну. Росію охоплює «Z-пандемія»:  літеру розміщують на своїх сторінках політики й чиновники всіх рівнів, нею прикрашають фасади будівель та публічні місця, її масово наносять на автотранспорт, вітрини магазинів, предмети одягу. По всій Росії проводяться флешмоби з «Z-шикування» людей, на Великдень літеру «Z» викладають глазур’ю на пасках для освячення, цей же знак радикальні патріоти малюють на дверях противників війни для залякування.

Буча

Навесні 2022 року на перших шпальтах світових ЗМІ з’являється назва невеликого українського містечка Буча, яке стало уособленням жахіть російської інтервенції. Після поспішного відступу армії Росії, у Бучі та Бучанському районі виявили понад 1400 тіл закатованих та вбитих місцевих жителів, у тому числі 37 дітей. Ті, хто вижив, розповіли про нелюдську жорстокість загарбників – окупація супроводжувалась стратами, зґвалтуваннями, тортурами, позбавленням людей волі, грабежами та руйнуванням осель. Численні фото- та відеоматеріали, а також проведене з участю міжнародних фахівців розслідування підтвердили – злочини щодо цивільного населення вчиняли російські військовослужбовці.   

Проте, сподівання на те, що оприлюднена інформація про різанину у Бучі запустить у російському суспільстві процес перегляду ставлення до війни, виявилися марними. Непередбачений відступ армії з раніше захоплених територій не протверезив росіян,  а став принизливим ляпасом їх імперській самооцінці і причиною зростання озлобленості. Якщо свого часу повідомлення про злочини військовослужбовців США у В’єтнамі викликали обурення у американського народу і призвели до хвилі антивоєнних протестів, кадри з безжально вбитими українцями не травмували російське суспільство і не змінили його агресивних настроїв. У квітні 2022 року дії своєї армії засудили лише 19% громадян Росії –  менше, ніж на початку вторгнення. «Буча не є обличчям війни в Україні. Буча – це обличчя Росії. Це справжнє їхнє обличчя. Їхнє справжнє ставлення до наших людей. Ставлення до України», – заявив Президент України Володимир Зеленський.

 Міністерство оборони та міністерство закордонних справ Російської Федерації  назвали очевидні й безперечні докази нелюдської жорстокості російських солдатів у Бучі «постановкою київського режиму для західних ЗМІ» та «фейком, вигаданим з метою виправдання санкцій проти Росії». «Під час перебування цього населеного пункту під контролем російських збройних сил жоден місцевий житель не постраждав від будь-яких насильницьких дій», – стверджують керівники військового відомства. Під час зустрічі з генсеком ООН Путін запевняє, що трагедія – це провокація «до якої російська армія не має жодного відношення».

 З метою відволікання уваги суспільства від реальних фактів і створення навколо них атмосфери інформаційного хаосу, пропаганда поширює кілька альтернативних версій подій у Бучі: «цивільні були вбиті не російськими, а українськими військовослужбовцями», «тіла були завезені у Бучу з інших місць», «трупи на відео рухаються, а отже це інсценування з використанням акторів», «тіла вбитих – то манекени». Незважаючи на алогічність й безглуздість таких пояснень, вони сприймаються та широко обговорюються у російському суспільстві, яке в оцінюванні ситуації схильне довіряти не шокуючим доказам, а відвертій брехні телевізору. Більшість громадян Росії взагалі не обтяжує себе пошуками істини, повторюючи за пропагандою заспокійливу мантру: «Ми нащадки воїнів-визволителів Європи від нацизму. Наші хлопчики на таке не здатні». 

Стандартною відповіддю пропаганди на звинувачення російської армії  у жорстокості щодо українців стає кліше «де ви були, коли вони 8 років бомбили Донбас», як нагадування про жертви серед цивільного населення на територіях Донецької та Луганської областей у попередні роки війни. У 2022 році ця фраза займає третє місце в номінації «Вираз року» російського конкурсу «Слово року». Росіян не бентежить ні очевидний цинізм такого твердження – саме їх країна розпалила війну на Донбасі, ні кричуща непорівнянність людських втрат. За даними сепаратистів у 2021 році на всій території так званої «ДНР» загинуло 7 цивільних осіб, у 2020 та 2019 роках – по 9 у кожному році. В той же час, за рік повномасштабної війни ООН зафіксовано 22 904 жертви серед цивільного населення України: 8 534 убитих та 14 370 поранених (дані станом на 17.04.2023 року). Офіс генпрокурора України вважає, що реальне число жертв російської агресії може бути у десять разів вище офіційних даних.

В квітні 2022 року 64 мотострілецька бригада, причетна до знищення українців у Бучі,  окремим указом президента РФ нагороджується почесним званням «гвардійська». Вслід за армією суспільство розуміє – табу на застосування насильства щодо цивільного населення зняте, жорстокість прирівнюється до «героїзму та відваги, стійкості та мужності в бойових діях по захисту Вітчизни та державних інтересів». Під час опитування, 60% громадян Росії заявили,  що підтримали б рішення Путіна про початок нового наступу на Київ.

Війна світів

Попри успіхи росіян у перші тижні вторгнення, Збройним силам України вдається переломити ситуацію на фронті, зупинити агресора, перейти у контрнаступ та звільнити значну частину окупованих територій. Провал плану «блискавичної війни», принизливі невдачі на фронті та величезні бойові втрати приховати вже неможливо. Перемоги українців завдають нищівного удару не тільки іміджу російської армії, а й геополітичним амбіціям Кремля. Величні наміри з побудови «багатополярного світу» розбиваються об непохитність України. Відчайдушний опір українського народу та його небажання жити під протекторатом Росії у рамках окресленої Путіним «руської цивілізації» викликають у росіян лють. Емпатія до України і міркування про «братній народ»  остаточно йдуть у минуле.

Реагуючи на зміни, Кремль розгортає інформаційну кампанію з адаптації громадян Росії до нових неочікуваних реалій. Пропаганда зосереджується на глобалізації цілей та характеру війни. «Російська Федерація воює не з Україною, не з українським нацистським режимом. Наша країна воює з 3,6 млн. армією НАТО  і з населенням у 800 млн осіб, яке постачає техніку, засоби враження та гроші київському режиму»,– пояснює причини поразок російської армії заступник голови Ради безпеки РФ Медведєв.

Мас-медіа кардинально оновлюють публічний дискурс. «Хірургічно точна» спецоперація  із «захисту людей в Донецькій та Луганській областях» від «ватаги наркоманів і неонацистів» перетворюється у «битву проти диктату США й колективного Заходу за велику Росію, за наших дітей, онуків та правнуків, за їх захист від поневолення».  Пропагандистська машина починає конструювати міф про «нову вітчизняну»  із захисту  кордонів Росії і «руської цивілізації» в цілому. Нападник трансформується у жертву,  агресія подається, як вимушена оборона, під гаслом «ми руські – з нами Бог» йде сакралізація війни. З подачі політтехнологів засоби масової інформації поширюють конспірологічні теорії, які виправдовують вторгнення та ведення загарбницької війни на чужій території: «Путін на добу випередив наступ України на Донбас», «Захід готував напад на Росію і Білорусь з території України», «Україна прагнула відновити свій ядерний потенціал», «під кураторством США в Україні розробляли біологічну зброю», «Україна – це плацдарм НАТО для агресії з використанням ядерного озброєння».     

«Головною темою дезінформації та маніпуляції у світовому медіапросторі у 2022 році стало повномасштабне російське вторгнення в Україну», – стверджують експерти у дослідженні, проведеному зовнішньополітичною службою Євросоюзу.  – Україна та її представники у 33 випадках зі 100 ставали прямими об’єктами інформаційних атак, а у 60 випадках зі 100 головною метою дезінформації було виправдання російського вторгнення».

Кремль розуміє – суспільству простіше ненавидіти не абстрактного, а давно знайомого ворога, відраза до якого виховувалась десятиріччями. Таким ворогом є нацисти і ними оголошуються вже не тільки військовослужбовці ЗСУ, а вся українська нація. «Значна частина українського народу охоплена безумством нацизму. До цього я думала, що в Україні їх небагато і точно не могла припустити, що їх там стільки. Це основна сила теперішньої України», – пояснює росіянам головна пропагандистка Кремля Симоньян, редакторка інформаційного агентства «Росія сьогодні».  

У серпні 2022 року під Москвою у парку «Патріот» проводиться «Перший антифашистський конгрес» за участю міністра оборони РФ, депутатів державної думи, священнослужителів РПЦ та представників творчої інтелігенції. На відкритій для журналістів виставці трофейної зброї окрема увага приділяється створенню образа «типового українського бандерівця». Манекени, що зображують солдатів ЗСУ, поцятковані татуюваннями зі свастиками, черепами, павутиною та орлами. Окремий експонат демонструє типовий побут «бандерівця»: фашистська література, гасла про те, що НАТО обов’язково допоможе Україні та мюнхенські ковбаски, які за задумом організаторів повинні викликати у відвідувачів асоціації з гітлерівською Німеччиною.

 Згідно з даними аналітичної компанії «Semantic Visions», після вторгнення нацизм згадується  у 10-20% російських статей про Україну. «Ключовою особливістю російської пропаганди є її повторюваність, – стверджує керівник відділу досліджень і аналізу компанії. – Ви просто спостерігаєте постійне перепакування одного і того ж знову і знову. У цьому випадку це означає повторення необґрунтованих звинувачень українців у нацизмі». Звинувачення дійсно безпідставні – ще у лютому 2022 року понад 150 учених із різних інститутів, які вивчають геноцид та нацизм, засудили подібну риторику російської влади щодо України і заявили, що вона не підтверджується фактами.

Хоругви під червоним прапором

Наріжним каменем для вибудовування системи ідеологічного накачування мас стає друга світова війна. Агресія проти України подається як її неминуче і логічне продовження. Проводячи паралелі, влада закликає росіян бути гідними пам’яті дідів і завершити «історичну місію руського народу, аби нацизм ніколи більше не зміг підняти голову не тільки в Росії, а й ніде у світі». Для уславлення загарбницької війни в Україні, пропаганда занурює суспільство в атмосферу «героїчного минулого», для чого вдається до повсюдного використанням звичних для росіян за парадами перемоги фетішів. У захоплених населених пунктах окупаційна влада з помпою відновлює пам’ятники радянських часів та вивішує «червоні прапори перемоги» на адміністративних будівлях. У притаманному для СРСР стилі створюються міфи про подвиги дітей та осіб похилого віку. Мас-медіа нав’язують суспільству мовні штампи другої світової, що виправдовують жорстокість – «полонених не брати», «якщо ворог не здається, його знищують», «карати за законами воєнного часу», «розстріл на місці» тощо. 

На інформаційну війну мобілізується російська православна церква (РПЦ), яка ретранслює пастві пропагандистські тези і всіляко потурає войовничим устремлінням віруючих.  Патріарх Кирил підписує указ про призначення протоієрея і випускника Ленінградського вищого військово-політичного училища ім. Андропова отця Дмитра (Дмитро Василенков) головним воєнним священиком духовенства, який опікується військовослужбовцями та силовиками у зоні проведення «спеціальної військової операції». «Це війна проти нашого святоруського народу! Переможемо з Божою допомогою!», – проповідує він. «Ми останні захисники християнства», – наставляє в ефірі відомий в Росії телеведучий Соловйов та закликає застосувати ядерну зброю, порівнюючи удар нею зі знищенням Содома та Гоморри.

У регіонах перед відправкою на фронт впроваджується практика публічного благословення солдатів та освячення військової техніки, мобілізованим роздаються хрестики,  «свічки захисту» і іконки, подекуди з ліком Путіна. Патріарх всієї Русі Кирило закликає росіян сміливо йти воювати і обіцяє їм за смерть в Україні прощення всіх гріхів та «вічне життя разом з Богом у його царстві». 

Така позиція РПЦ йде врозріз з канонами православ’я і духовний глава православних християн світу Вселенський патріарх Варфоломія офіційно висловлює своє обурення: «Російська православна церква та державне керівництво Росії співпрацювали у злочинній агресії та повинні розділили відповідальність за скоєні злочини». Православні богослови з різних країн світу у спеціальній декларації засуджують війну і визнають лжевченням та єрессю концепцію «руського світу», на яку вона опирається.

Воєнкори та культурний фронт

Прихильники війни окупують соціальні мережі, за допомогою яких просувають провладні меседжі та фарширують свідомість росіян фейками про звірства українських військових. До пропаганди війни в Інтернеті залучаються державні чиновники. «Офіційні акаунти диппредставництв РФ у соцмережах працюють як скоординована мережа поширення дезінформації», – зазначили експерти зовнішньополітичної служби Євросоюзу. У «Вконтакті» (генеральний директор – син першого заступника глави адміністрації президента РФ) та «Telegram» створюються десятки каналів з проросійського висвітлення ходу проведення «спеціальної воєнної операції», окремі з них мають понад мільйон підписників і сотні тисяч переглядів. 

Особливої популярності набувають канали так званих «воєнкорів» (воєнних кореспондентів), які використовують метод «пропаганди від зворотного»  – розповідають не тільки про «героїчні будні», а й про проблеми російських військовослужбовців на фронті, чим викликають довіру у аудиторії. Матеріали воєнкорів насичені мовою ворожнечі і демонстрацією кадрів жорстокості, що активує у масовій свідомості ненависть до українців, як джерела страждань російського солдата. Підбурювання до помсти – типовий прийом таких каналів. «Якщо ми так руйнуємо міста Донбасу, уявляєте, що  буде з рідним містом Зеленського?», «На завойованих територіях потрібно поводитись як завойовники, а не як гості. Народ любить хазяїв» – пише воєнкор Сладков. Російська влада уважно відслідковує і регулює діяльність воєнних кореспондентів, з деякими зустрічається особисто Путін і називає їх «справжньою силою». 

Для впливу на масову свідомість Кремль використовує індустрію розваг і провладну творчу інтелігенцію. В Росії з’являється «Z-культура», яка романтизує криваву війну в Україні, спотворює її справжні цілі та поширює міфи про героїзм російської армії. Панегіристами війни стають відомі в народі естрадні виконавці, актори, поети й письменники різної вікової категорії, що дозволяє охопити пропагандою максимально широкий спектр її споживачів.   

 За участю популярних рок,- та поп-гуртів, акторів і поетів у 31 місті Росії в квітні-травні 2022 року проводиться марафон патріотичних концертів «Zа Росію!», на який витрачається майже 100 мільйонів рублів – це найдорожчий в РФ державний контракт, укладений  на оплату концертної програми. Зі сцени лунають заклики «перемога за нами», «не дамо західному світу поставити нас на коліна», «помолимось разом за наших солдатів, що велику Русь чистять від бруду», «очистимо Авгієві стайні нацизму, який поширився на весь світ». 

У 2022 році в Росії друкуються збірники віршів «Воскреслі на третій світовій»,  «Величний блокпост» та «ПоеZія руського літа». Тези про месіанство Росії,  боротьбу з НАТО і українським фашизмом стають своєрідним рефреном збірників: «Росія – це країна благодаті, росіяни – це воля Небес», «фашисти, що колись програли, в Україні святкують реванш», «вісім років панував тут натівський капрал – кращих підлітків-дівчаток вибирав». Z-поезія поширюється за допомогою концертів, радіо та телебачення. У серпні 2022 року телеканал Russia Today (RT) присвячує Z-літераторам документальний фільм «Культурний фронт».  

Під егідою міністерства оборони РФ створюється «Фонд підтримки військово-патріотичного кіно». Метою фонду, за словами очільника відомства Шойгу, є надання допомоги у виробництві кінокартин на військово-патріотичну тематику, у тому числі про подвиги солдат та завдання, що вирішуються збройними силами. Міністерство культури РФ оприлюднює перелік пріоритетних тем для державної фінансової підтримки кіновиробництва у 2023 році, до яких, зокрема віднесені: «Неоколоніальна політика країн англо-саксонського світу. Деградація Європи»; «Протидія сучасним проявам ідеології нацизму та фашизму. Популяризація героїзму та самовідданості російських воїнів під час спеціальної військової операції»; «Популяризація служби у Збройних Силах Росії. Єднання суспільства довкола підтримки армії. Зміцнення статусу професії військового на прикладах історичних подій та нової історії»; «Миротворча місія Росії. Історичні перемоги Росії. Визвольна місія радянського солдата».

Обтяжені злом

Всупереч прогнозам, оголошена в Росії «часткова мобілізація» не конвертується у протестні настрої суспільства, а лише забезпечує його додаткову селекцію. Значна кількість противників війни чи просто невпевнених у її доцільності залишають країну. Влада не чинить перепон – така міграція у її інтересах. Ті, хто залишився, або ще більше згуртовуються навколо ідеї «перемоги за будь-яку ціну», або вимушені приховувати свої антивоєнні вподобання та мімікрувати під загальні настрої. Російські спецслужби ретельно «прополюють» інформаційне поле, викорінюючи останні паростки незгоди з війною. За даними правозахисників, станом на 23 березня 2023 року 146 осіб переслідуються у кримінальному порядку за «публічне поширення завідомо неправдивої інформації» про російську армію, заведено 6296 адміністративних справ за «дискредитацію використання Збройних Сил РФ з метою захисту інтересів РФ та її громадян».

Із використанням максимально агресивної і істеричної риторики, політики й пропагандисти подають ненависть до українства, як загальнонаціональну ідею, а війну на чужій території – як запоруку виживання російського народу. «Всі провідні країни НАТО бажають завдати нам стратегічної поразки, щоб наш народ страждав», – заявляє Путін і вказує, що мета дій Заходу полягає у розвалі Росії та встановленні контролю над її частинами. 

Застосування насильства щодо українців вже не заперечується, а виправдовується величчю поставлених цілей.  Російським громадянам пояснюють – страждання українського народу є заслуженим покаранням за «зраду руському світу» та методом перевиховання.

 «Війна перетворює жорстокість на рутину, на щоденний моціон. Не буває війни без жорстокості. І немає у жорстокості ані меж, ані кордонів. Чи засуджую я наших з вами хлопців? Ні. І ніколи не буду. Підтримайте кожного нашого бійця, щоб він не почував себе сьогодні винним», – звертається до росіян одіозний телеведучий Красовський, який у жовтні 2022 року в ефірі державного телеканалу закликав топити та спалювати українських дітей за антиросійські настрої.

 «Утворення під назвою держава Україна має бути стерте з мапи світу. І люди, які себе ідентифікують як його патріоти – це виродки. Багато хто з них розмовляє російською мовою, але це нічого не змінює. Це звірі, вони не мають людського вигляду. Нікого їх не шкода, загалом нікого», – стверджує журналіст і радіоведучий Сергій Ключенков (Сергій Мардан) та наголошує на необхідності «відміни української мови на звільнених територіях», «ліквідації українства» та «знищення його жерців без жалю, як скажених собак». 

«Ми не могли собі уявити, наскільки ворог вже біля наших воріт. Ми наївно обманювали себе тим, що українці це православний народ. Вони відмовилися від віри своїх батьків та дідів. Вся Росія має стати на війну і стиснувши зуби воювати з усією сатанинською машиною Заходу. Ми думали там прищик, а це ракова пухлина. І жодною косметичною спецоперацією не обійтися. А інакше нас не буде – ні російської культури, ні російської, ні російських людей», – залякує росіян пропагандист Соловйов і вимагає застосувати в Україні тактичну ядерну зброю. Показово, що саме він очолює рейтинг авторитетних російських журналістів, за виступами яких найбільш уважно стежать громадяни РФ.

Російській владі вже не достатньо мовчання чи пасивної підтримки суспільства, вона вимагає активних дій та публічних проявів лояльності. В Росії шириться волонтерський рух з допомоги військовослужбовцям. У грудні 2022-го на форумі «Ми разом» Путін повідомляє, що кількість волонтерів у Росії перевищила 21 млн осіб, що приблизно складає до 15% населення країни. Співробітників бюджетних установ змушують переводити у благодійні фонди на підтримку військовослужбовців частину своєї зарплатні. 

Працівники державного сектору, в першу чергу учбових закладів та місцевих адміністрацій, ведуть пропаганду війни серед молоді, нав’язуючи офіційну точку зору влади на події в Україні.  В усіх школах Росії проводяться «Уроки мужності», де військові, які повернулися з війни в Україні, розповідають школярам про «укронацистів» та «підступний Захід». Студентам нижегородського коледжу у якості «концептуальної фотографії» на уроці демонструють фото мертвої свині, накритої українським прапором.  Вчителі спонукають учнів писати листи «солдату на фронт», організовують численні патріотичні збори та концерти, на яких діти виконують пісні чи декламують вірші зі схваленням війни.

Співробітників держустанов та членів партії «Єдиної Росії» змушують встановлювати на гаджети мобільний додаток «Агітатор ЕР», який розсилає завдання щодо проставляння «лайків» та написання схвальних коментарів під «патріотичним» контентом у соцмережах.

Як і раніше, Кремль не публікує конкретних даних про кількість вбитих в Україні російських військовослужбовців, але наявність численних втрат вже не приховується. В Росії  розпочинається кампанія з глорифікації загиблих. Їм влаштовують урочисті поховання, на їх честь відкривають меморіальні дошки і випускаються поштові марки, їх іменем називають вулиці і школи, створюються спеціальні сайти з пафосним описанням «героїчних подвигів» померлих солдатів. У Росії шириться акція з встановлення у шкільних класах «парти загиблого героя». На всеросійському форумі «Школа героя» очільник міністерства освіти РФ Кравцов пояснює – молодь повинна рівнятися на тих, хто віддав своє життя заради боротьби з фашизмом в Україні.

«9 грудня 2022 року у с. Шилекша відбувся урочистий захід, присвячений відкриттю меморіальної дошки та куточка пам’яті загиблого під час спецоперації в Україні Сергія Обухова. Ім’я військовослужбовця увічнили на фасаді будівлі його рідної школи. Його також нагородили орденом Мужності посмертно», – повідомляє офіційна сторінка «ВКонтакті» адміністрації Кінешемського муніципального району РФ. Проте, журналісти встановили, що сержанта Обухова вбили не українці, а співробітники ФСБ Росії у п’яній перестрілці в кафе окупованого Херсона. Іншого застреленого у цьому ж побутовому конфлікті – підполковника ФСБ Сергія Привалова, також поховали з почестями як загиблого під час виконання військового обов’язку, про що повідомив місцевий сайт у дописі «Герої нашого часу». 

Російсько-українська війна – перша в історії людства глобальна війна з детальною візуалізацією її жахів. Кожен бажаючий може отримати доступ до контенту з реальними сценами бойових дій, жорстокими вбивствами та іншими різновидами насильства, що обов’язково супроводжують будь-яку війну. Спостерігання за стражданнями та смертю своїх солдатів викликає у росіян подвійний емоційний ефект: з одного боку страх за себе та своїх близьких, яких можуть відправити на фронт, з іншого – ненависть до країни супротивника і жагу помсти за вбитих співвітчизників.

 «Ні ми, ні наші чоловіки не хотіли війни. Але весь Захід згуртувався, щоб знищити нас та наших дітей. Я попросила чоловіка помститися за сльози матерів, за невтішних вдів, за сиріт. Ми не пробачимо»,- обіцяє дружина офіцера на урочистому мітингу пам’яті загиблих в Україні російських мобілізованих. Той очевидний факт, що вони загинули у чужій країні, куди принесли смерть і спустошення, до уваги нею не береться. Дружини ще живих військовослужбовців у своїх відеозверненнях вимагають не припинення війни і відкликання своїх чоловіків з України, а більш ретельної їх підготовки до здійснення вбивств.  

Пропаганда пояснює, що бойові втрати на фронті не в останню чергу зумовлені людяністю і гуманністю російських солдатів, які жертвують своїми інтересами заради цивільного населення. Це лише підживлює лють до «невдячних» українців. 

З перехватів розмов родичів військовослужбовців:

«Чого Путін з ними панькається – «діти, діти». Ці діти, як виростуть, будуть такими ж нациками. Взяли б всіх там і повбивали. Я би їм наркотики вколола і дивилась: «помирайте, страждайте». Я б їм геніталії відрізала і зірки на спинах. По вуху, по пальцю кожен день – аби їм боляче було. Я ненавиджу цих українців тепер. Взагалі ненавиджу. Я б і дітей розстріляла».

«- Синку, не втрачайте бойового духу. Ти знаєш, ви робите там велику справу. Сам запам’ятай і передай усім.  – Мамо, але ж ми вбиваємо цивільних та дітей… – Ні. Ви не вбиваєте цивільних та дітей. Ви фашистів вбиваєте».

«Ти давай там – українських баб ґвалтуй. Я дозволяю. Тільки мені нічого не кажи  і контрацептиви використовуй».

Ще одним приводом для ненависті до ворога під час війни є страх поразки. 56% опитаних росіян впевнені, що у випадку поразки армії РФ, українські солдати не зупиняться на рубежах лютого 2022 року і увійдуть на територію Росії. Перемога стає не лише пріоритетною справою військових, а й сенсом життя всього суспільства. В січні 2023 року лише 1% громадян РФ допускає поразку,  71% переконані – у війні переможе Росія. І росіяни вважають, що ціною цієї перемоги мають бути життя мирних українців. Своє новорічне привітання військовослужбовців Росії, жінки з Сахаліну супроводжують лозунгом «Перемога буде за нами! Бий хохлов – рятуй Росію!». 

Не турбопатріоти чи радикали, а пересічні росіяни під запис на відео вимагають знищення цілої нації. 

«Українців знищити всіх, аж до немовлят. Знищити все населення. Ніякі вони нам не брати».

«Цих хохлів треба давити, вбивати і різати! Я ненавиджу цих мразей! Це фашисти! Треба знищувати їх! Всіх, хто проти Росії! Це тварі, всіх знищувати до попелу!».

«Вони нелюди. Роздовбати їх всіх».

«Поки ми їх всіх не доб’ємо, закінчувати неможна. Україна – вороги. Польща – вороги. Прибалти – вороги. Це найперші наші вороги». 

Висновки

Війна – це потужний об’єднувальний фактор. Люди інстинктивно намагаються консолідуватись навколо влади, її ідей і принципів, оскільки саме від влади сподіваються отримати захист та впевненість у майбутньому. У ставленні до війни владу й народ Росії об’єднує ленінський принцип «Наша моральність виводиться з інтересів нашої боротьби» і усвідомлюючи усю міру зла, спричиненого війною, російське суспільство незмінно у її схваленні. Якщо на початку повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року окупацію України підтримало 68% росіян, то через рік, в березні 2023 року підтримка збільшилась до 72%. 

 В експертному середовищі популярна думка, що при авторитарному режимі Путіна  до результатів опитувань населення в Росії слід ставитися скептично, оскільки респонденти не кажуть правду через загрозу переслідування. Проте, на схвалення більшістю росіянам агресії проти України опосередковано вказують й інші індикатори.

 Якщо аудиторія Vkontakte в Росії складає 100 млн, то у хештега  # нівійні – всього 150 тисяч. 

Інтернет-платформа «Zа нами правда», створена для поширення росіянами контенту з висловленням підтримки військовослужбовців РФ, отримала понад 5,7 мільйонів матеріалів (фото, кліпи, малюнки, вірші тощо).

Росію захлеснула хвиля доносів: у 2022 році Роскомнагляд зафіксував майже 300 000 звернень, значна частина з яких – скарги на антивоєнні пости у соцмережах і ЗМІ. Росіяни активно і з власної ініціативи допомагають владі виявляти своїх співвітчизників, які не підтримують війну. 

Значна частина російської діаспори у країнах Європи, де взагалі можна не боятися покарання за свою антивоєнну позицію, виправдовує введення російських військ в Україну, у тому числі багатолюдними публічними акціями. 

Окупація України не призвела до соціального вибуху в Росії і не викликала масштабних вуличних антивоєнних протестів на кшталт подій в Ірані, хоча іранською владою протести придушувалися у ще більш жорстокий спосіб. Взагалі, у 2022 році в Росії лише біля 43% протестів від їх загальної кількості мали антивоєнну спрямованість.

 Російські вчителі, вихователі, медики та держслужбовці охоче переїжджають на окуповані території для проведення русифікації місцевого населення і без докорів сумління селяться в оселях вигнаних українців, мотивуючи свою злочинну поведінку доводами «ці землі завжди були наші»,  «завжди хотілось мати будинок у моря», «тут гарна екологія».

 В Росії і у країнах Європи фіксуються непоодинокі прояви побутового ультра-патріотизму, коли українська мова, пісня  чи кольори державного прапора України викликають у росіян агресію.

Очевидно, що війна призвела до зниження якості життя в Росії і це також стало приводом для ненависті з боку значної кількості росіян, які залишили звичну зону матеріального та психологічного комфорту. Навіть ті, хто не розуміє цілей «спеціальної воєнної операції», виступають за її продовження, пояснюючи свою позицію за допомогою  пропагандистських штампів – «своїх не кидаємо», «треба завжди бути зі своєю країною», «якщо почали, то неможна відступати». Багато росіян обґрунтовують свою ненависть ворожим ставленням до них українців. Але прояви агресії в українському суспільстві мають інше коріння та протилежний вектор. Ненависть росіян породила війну, тоді як саме війна пробудила ненависть українців. Вони розуміють: якщо російські солдати підуть із окопів – закінчиться війна, якщо окопи покинуть українські воїни – закінчиться Україна.

Для військовослужбовця завжди важливо відчувати емоціональну підтримку своїх дій з боку співвітчизників. І коли суспільство підтримує війну та закликає до насильства – воно стає неминучим. За кожним вбивцею, ґвалтівником, катом у російській військовій формі стоять мільйони цивільних росіян, які схвалюють криваву війну у чужій країні, а отже теж винуваті у воєнних злочинах. Поза всякими сумнівами винуваті й ті мільйони громадян Росії, які заплющують очі на очевидне та заявляють «всієї правди ми не узнаємо» – сучасний світ достатньо прозорий і дає можливість отримати й проаналізувати альтернативну пропаганді інформацію. І, звісно, вину мають розділити мільйони тих байдужих, хто усвідомлює правду, але просто мовчить. Замовчування війни – це не обтяжлива для совісті форма її підтримки.

Асоціація УМДПЛ

****************************************************************************
Матеріал підготовлений експертами Асоціації УМДПЛ у рамках проєкту «Документування воєнних злочинів, скоєних Російською Федерацією» (здійснюється за фінансової підтримки NED).

Нагадуємо, що Асоціація УМДПЛ  проводить роботу зі створення «Чорного реєстру страт, катувань та випадків жорстокого поводження з цивільним населенням на тимчасово окупованих з 24.02.2022 територіях». Докладніше за посиланням.

Першу частину статті читайте за посиланням.

Також читайте «Російська армія: приречені на жорстокість»:

І-й розділ «Цілі війни» читати за посиланням.

2-й розділ «Ідеологія війни» читати за посиланням.

3-й розділ «Дисципліна» читати за посиланням.

4-й розділ ««Народна міліція» ОРДЛО та добровольчі батальйони» читати посиланням.

5-й розділ «ПВК та бойові групи екстремістів» читати за посиланням.

6-1 розділ «Силовики та мобілізовані» читати за посиланням.