Закріплення у міжнародному праві відмови від застосування катувань, у тому числі й під час війн, є одним з найвагоміших моральних здобутків нашої цивілізації. Стаття 75 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів, забороняє тілесні покарання і катування всіх видів «у будь-який час і в будь-якому місці,  незалежно від  того, чиняться вони представниками цивільних чи воєнних органів». Втім, ідеалістичні сподівання людства на швидку й всеохоплюючу гуманізацію звичаїв війни не виправдались. Досвід вивчення численних воєнних конфліктів у всьому світі показав, що у ході бойових дій військовослужбовці часто нехтують законами й нормами гуманності заради мінімізації ризиків для свого життя або швидкого виконання поставленого завдання, у тому числі вдаються до тортур полонених з метою отримання інформації про дії та наміри супротивника. Проте, донедавна навіть у самих песимістичних прогнозах не можна було уявити, що мирне населення країни у центрі сучасної Європи зіткнеться з жорстокістю, порівнянною лише з жахіттями нацистської окупації під час другої світової війни. «Комісія виявила повсюдне і систематичне застосування тортур та жорстокого поводження з боку російської влади щодо людей у Чернігівській, Донецькій, Харківській, Херсонській, Київській, Сумській та Запорізькій областях. Комісія також встановила, що застосування тортур російською владою може становити злочини проти людяності», –  стриманою канцелярською мовою в березні 2023 року проінформувала світ міжнародна комісія ООН про результати розслідування злочинів російської армії в Україні. «Скрізь, де російські війська вступали на українську територію, з ними прийшли професійні російські кати. Людей б’ють струмом, ґвалтують, прострілюють кінцівки, утримують без їжі, води та сну… Поховання закатованих людей на окупованій території – у дворах будинків, у лісах, на узбіччях доріг – це невід’ємний супутник державного прапора Росії», – заявив під час виставки Russian War Crimes у Давосі Президент України Володимир Зеленський.

Жорстокість російської армії щодо цивільного населення – явище не нове. У своїх попередніх військових кампаніях в Чечні, Грузії та Сирії російські військовослужбовці без вагань використовували насильство, як інструмент примушування до лояльності населення на взятих під контроль територіях. Тактика, за допомогою якої Путін передбачав окупувати і підпорядкувати своїй волі Україну, передбачала аналогічні методи. Росія та пов’язані з нею сили сепаратистів регулярно вдавались до звірств ще з 2014 року – сумнозвісна  в’язниця «Ізоляція» у місті Донецьк була де-факто табором тортур проукраїнськи налаштованих громадян. 

Повномасштабне вторгнення у 2022 році одразу показало помилковість прогнозів російської влади щодо підтримки ідей «руського світу» більшістю українців, які насправді категорично не бажали жити під російським протекторатом. Значна частина громадян була готова до активного опору загарбникам, інші відмовлялись від співпраці, демонстрували недружелюбність або просто намагались залишити захоплені Росією регіони. Зіткнення з реальністю швидко змінило настрої окупантів – з дружнього народу, який потребує «звільнення», українці перетворились у націю, яка підлягає поневоленню. На тимчасово підконтрольних загарбникам територіях запрацював каральний апарат авторитарної Росії, для якого масове застосування насильства та катувань завжди було найбільш ефективним способом приведення незгодних до покори.

З метою придушення найменших паростків опору, окупанти вдались до проведення  так званої «фільтрації населення», спрямованої на виявлення та затримання українців, які могли би протидіяти процесам становлення нової проросійської влади або просто були невдоволені її діями. На захоплених територіях створювались спеціальні фільтраційні табори та пункти утримання затриманих, які українці з жахом прозвали «катівнями». За даними дослідників Єльського університету, станом на вересень 2022 року Росія та її проксі-сили використовували на території України для фільтраційних заходів 21 локацію. Достеменну кількість «катівень» наразі визначити неможливо, але ще в червні 2023 року Національна поліція України заявила про виявлення на деокупованих територіях 53 місць незаконного утримання та катування громадян (Харківська область – 28 місць, Херсонська – 16, Київська – 3, Миколаївська – 2, Сумська – 2, Донецька -1, Чернігівська – 1). 

Незважаючи на безпрецедентні масштаби розгорнутих проти українців репресій, можна виділити певні групи людей, пошук й нейтралізацію яких росіяни вважали завданням пріоритетним та невідкладним.

1. Колишні військовослужбовці, співробітники і пенсіонери правоохоронних та силових відомств.

Успішні дії Збройних сил України, зокрема ракетно-артилерійські удари по складах, базах та місцях дислокації особового складу російської армії, а також робота диверсійних груп і підпілля у тилу загарбників стали приводом для жорстокого переслідування цивільних громадян, причетних у минулому до військової або іншої служби, пов’язаної з захистом України. До ветеранів бойових дій на Донбасі – учасників антитерористичної операції (АТО) у 2014-2021 роках, катування застосовувалось як помста колишньому фронтовому ворогу. В свою чергу співробітники українських правоохоронних органів та спецслужб розглядались окупантами, як джерела отримання важливої інформації та перспективні об’єкти для вербування з метою ведення розвідувальної роботи серед їх колег, які продовжували нести службу на підконтрольних Україні територіях.

«В один день виловили усіх АТОшників і привезли у катівню. Усіх ламали моментально. Одразу привозили, одразу ламали. Коли вони мене сюди привезли і почали бити, то кричали: «Привіт АТОшнику від Донбасу!». Руки у мене зв’язані за спиною, капюшон на голові. Один підійшов і почав з мене знімати штани, труси — повністю. Потім якусь прищіпку причепив на геніталії. Струмом мене десь годину били»,- згадує ветеран АТО з села Козача Лопань Харківської області.  

У селі Липці Харківської області окупанти затримали колишнього українського військовослужбовця – ветерана АТО. Щодня чоловіка били кийками по п’ятках та прикладами автоматів, в результаті чого зламали ребра. Після цього потерпілого передали співробітникам ФСБ РФ, яких цікавили відомості про інших військовослужбовців, місцевих поліцейських, патріотично налаштованих громадян. «Мене спочатку били електрошокером, а потім почали крутити «тапік» [польовий військовий телефонний апарат з індукційною котушкою, який росіяни використовують для катування струмом]. Я не мав більше сил чинити опір, боявся. Щосекунди нагадували про себе поламані ребра, гнійні рани на випалених до колін ногах, які не було чим лікувати», – розповів потерпілий.

Чоловіку, який служив в українській поліції і не встиг залишити місто Херсон через вагітну дружину, співробітники ФСБ запропонували співпрацю – очолити місцеву поліцію. Коли  він відмовився, його почали бити – ногами, прикладами автоматів, металевою трубою і молотком. Потім піддали катуванню електричним струмом. «Побиття  – то квіточки, якось можна ще терпіти, але ось цей струм… Я так за все своє життя не кричав, як тоді. Я їх благав «хлопці, не треба», але ніхто не чув», – згадує чоловік.

2. Особи, записані до територіальної самооборони та підозрювані у співпраці зі Збройними силами України.

Розглядаючи таких осіб, як потенційних шпигунів, коректувальників вогню або учасників партизанського руху, окупанти вдавались до найжорстокіших тортур з метою отримання від них зізнання у співпраці з українською армією та видачі соратників.

Жителю міста Буча Київської області, якого росіяни запідозрили в участі у місцевому загоні територіальної оборони, вибили зуби, зв’язали руки за спиною скотчем, одягли на голову відро і поставили навколішки до стіни. Спочатку йому клали на спину цеглу, доки він не впав під їх вагою. Потім почали бити по відру на голові, після чого чоловік знепритомнів. У подальшому російські солдати вивели його та інших затриманих у двір і розстріляли. Але чоловіку вдалося вижити – куля попала йому в живіт, він впав й прикинувся мертвим. З настанням темряви чоловік переповз через трупи і сховався у покинутому будинку. 

24 березня 2022 року двоє російських солдатів затримали чоловіка, який в лісосмузі поблизу села Богданівка Київської області копав бліндаж для Збройних сил України. Йому прострелили стегно, а потім три дні допитували, вимагаючи надати інформацію про позиції української армії. Бранець одразу повідомив, що він мирний житель і на викопуванні оборонних споруд опинився випадково. Незважаючи на це, чоловіка піддали жорстоким тортурам: били прикладом автомата по руці, різали ножем руку, душили, стаючи ногою на шию, вистрелили у середній палець лівої руки. Протягом усього часу йому не давали води і їжі та утримували зі зв’язаними за спиною руками. Росіяни не обробили затриманому кульове поранення ноги, заявивши, що роблять це умисно, аби сталося запалення. Відступаючи, окупанти залишили чоловіка помирати в камері зі зв’язаними руками. Прокуратурі вдалося встановити особи цих воєнних злочинців.

Мешканця міста Ізюм Харківської області загарбники звинуватили у тому, що він нібито інформував українську армію про російські позиції – неподалік від  його будинку під обстріл потрапила школа, у якій розташовувався штаб російської армії. За це він провів у катівні дванадцять днів. «Я потрапив до пекла, – розповів чоловік. – Мене катували електричним струмом годинами. Вони закріплювали затискачі на пальцях та щиколотках і пускали струм. Моє тіло здригалося з голови до ніг, я не міг дихати. Щоразу думав, що серце не витримає. Потім вони припиняли на кілька годин, кидали мене в камеру і брали когось іншого. А затим знову поверталися за мною… Останні кілька днів вони встромляли мені у спину довгі голки. Після цього нічого не пам’ятаю».

 

3. Родичі військовослужбовців Збройних сил України.

Для жителів окупованих територій наявність родинних зв’язків з українським військовослужбовцем у рази збільшувало ризик постраждати від тортур. Керуючись принципом «ворогом є кожний українець, який підтримує армію своєї країни», росіяни застосовували катування до цієї категорії мирних громадян, як превентивний захід залякування і примушування відмовитись від намірів будь-яким чином допомагати Збройним силам України.   

Під час окупації міста Херсон росіяни затримали жінку, чоловік якої був військовослужбовцем Збройних сил України і загинув, захищаючи рідне місто. «Коли у тебе на голові мішок і тебе б’ють, виходить такий вакуум: ти не можеш дихати, не можеш себе захистити, ти взагалі нічого не можеш. Коли почали виривати нігті, то вже змішався один біль з іншим. Що я такого зробила, щоб мені виривати нігті, якщо у мене і так чоловік загинув? Вони нагріли окріп і сказали, що якщо я не працюю, то й руки мені не потрібні. Одну руку мені вдалося вивільнити, але на ліву окріп мені вилили. У мене було лише одне бажання – щоб чоловік скоріше мене забрав до себе», – шокувала журналістів розповіддю про знущання потерпіла.

Житель міста Балаклія Харківської області провів в місцевій катівні 45 днів. Його затримали після того, як виявили під час обшуку фото брата у формі ЗСУ. «Мене завели у камеру, сунули у руки два дроти, під’єднаних до польового телефону – він більше 100 вольт дає і чим швидше крутиш ручку, тим сильніша напруга. Сказали «не відпускай, відпустиш – тобі кінець» і почали давати струм. Ставили запитання. Якщо їм здавалося, що я брешу – генератор крутили швидше і напруга зростала», – розповів чоловік.

 «Солдат повалив мене на землю та став розпитувати про родичів, які служать в українській армії, і на кого я працюю. Росіянин бив мене по обличчю після кожного питання, не чекаючи відповіді. Після ударів я відчув, як кришаться зуби. Він перевернув мене на спину і почав бити ногами. Було відчуття, що зараз голова вибухне. Потім кат узяв мої зв’язані  руки і почав бити молотком по пальцях», – згадує пережите мешканець села Козаровичи Київської області.

 

4. Волонтери та проукраїнські громадські активісти.

Незважаючи на те, що стаття 70 Конвенції про захист цивільного населення під час війни забороняє державі-окупанту здійснювати переслідування за «вчинки і переконання скоєні або виражені ними до початку окупації», на захоплених територіях загарбники вдались до системних репресій щодо громадян, яких вони вважали поширювачами проукраїнських настроїв. Ті, хто пережив окупацію, розповідають про масові затримання та катування громадських активістів, волонтерів і просто патріотично налаштованих людей, які часто проходили за завчасно підготовленими списками. 

35-річного активіста з міста Херсон окупанти звинуватили у допомозі підпільникам та вимагали повідомити їх установчі дані. Чоловік з жахом згадує допити: «Тебе б’ють струмом і від електричних розрядів через мочки вух ти втрачаєш свідомість. Тобі дають відпочити, а потім б’ють кийками або кулаками». За його словами, били так, щоби синці на спині утворювали літеру Z – російський символ війни  в Україні. 

75-річного громадянина Іспанії, який займався волонтерською діяльністю в Україні, окупанти помістили до слідчого ізолятора у місті Симферопіль. Вимагаючи надати доступ до банківської картки, наглядачі нещадно били чоловіка (він втратив 6 зубів), травили службовою собакою та катували електричним струмом, під’єднуючи проводи до ніг і геніталій.  «У нього на тілі залишились шрами, а вага тіла зменшилась на 15 кілограмів», – розповів співкамерник іспанця, якому пощастило вирватися на свободу. Російська військова прокуратура визнала факт ув’язнення іноземного громадянина, пояснивши це необхідністю «перевірки відомостей про його причетність до скоєння дій, націлених на завдання шкоди безпеці Російської Федерації».

В селі Макіївка Луганської області окупанти привезли до місцевої гімназії, жінку, відому своїми проукраїнськими поглядами. ЇЇ завели у кабінет директора, де били електричним струмом та металопластиковою трубою по руках, ногах і спині. У потерпілої вимагали сказати, куди вона заховала українські прапори, які забрала з гімназії. Потім жінку прикували наручниками до батареї опалення і так тримали весь день. Згідно з висновком судово-медичної експертизи, навіть через два місяці на її спині залишилися сліди саден і крововиливів.

5.  Працівники органів влади, місцевого самоврядування, бюджетної сфери та об’єктів інфраструктури.

Російський план окупації України передбачав «перезавантаження» всіх гілок влади на захоплених територіях. За задумом загарбників, оновлений державний апарат і органи самоврядування мали не тільки підтримувати життєдіяльність місцевих громад в умовах окупації, а й вирішувати проблеми забезпечення збройних сил Росії, сприяти спецслужбам у встановленні тотального контролю за населенням та реалізовувати політику Кремля з русифікації українців. Не менш важливим для становлення і зміцнення окупаційного режиму було налагодження стабільного функціонування об’єктів інфраструктури, медичних та навчальних закладів. Проте, несподівано для себе, росіяни зіткнулись з серйозними кадровими труднощами – значна кількість управлінців та виконавців виїхали на підконтрольну Україні територію, інші відмовлялись або всіляко уникали від співпраці. Стаття 54 Конвенції про захист цивільного населення під час війни забороняє окупаційній державі вживати стосовно посадових осіб «будь-яких заходів примусу, якщо вони утримуються від виконання своїх обов’язків з міркувань совісті». Незважаючи на таку заборону, проблему нестачі персоналу росіяни вирішували у традиційний для себе спосіб – за допомогою насильства та жорстокості. 

В березні 2022 року російські солдати викрали старосту села Верхня Криниця Запорізької області і з ним ще трьох місцевих жителів. Протягом кількох днів до чоловіків застосовували тортури, зокрема під’єднували дроти до кінчиків пальців і пускали електрострум, виливали на шкіру хімічні реактиви, встромляли гострі металеві предмети під нігті. Таким чином загарбники примушували людей до співпраці і вимагали надати списки місцевих патріотів. Службі безпеки України вдалося встановити особи катів.

Директорка ліцею у селі Іванівка Харківської області у свої 62 роки пережила кілька діб карцеру без світла та їжі. До того були побиття і погрози вбивством. Усе за те, що 1 вересня вона не схотіла починати навчальний рік під російським прапором. Жінку затримали під час спроби виїхати на підконтрольну Україні територію. «Росіяни поставили мене на коліна і почали обшукувати речі. З валізи все викинули і знайшли документи. Вони вимагали: «Де трудові книжки? Де печатки? Де ключі від школи?», – згадує педагог.

З метою примушення до співпраці, російські спецслужби вдалися до масових катувань співробітників захопленої Запорізької атомної електростанції. Наприклад, 49-річний співробітник АЕС провів у переповненій камері 53 дні. З слів чоловіка, ув’язнених було так багато, що помешкання прозвали «тетрісом»: доводилося довго вибирати позу, аби влаштуватися на підлозі та подрімати. У ході допиту окупанти його били, вирвали ніготь, обливали водою і прикріплювали до вух електроди, вимагаючи видати «інформаторів СБУ та ЗСУ», які нібито були серед персоналу станції.

Слід зазначити, що існування вищевказаних «груп ризику» не означало того, що всі інші жителі окупованих територій могли почувати себе у безпеці. Жорстокість росіян мала не тільки прикладний характер (отримання інформації, примус до співробітництва тощо), а й була спрямована на досягнення глобальної цілі війни – знищення української ідентичності. Насильницьке насадження «нового геополітичного порядку» було можливим лише за умов тотального залякування всього цивільного населення, яке у стислий термін мало змиритися із запропонованими Кремлем реаліями та відкинути національну ідею самостійності і незалежності. Тортури, поряд з позасудовими стратами, депортацією та примусовою паспортизацією, стали засобом спотворення національної самосвідомості громадян та їх примусу до відмови від українства. «Відповідно до окремих затриманих, яких російська влада називала «нацистами» і «фашистами», застосовувались так звані «сеанси денацифікації», які полягали у побоях», – вказано у звіті Незалежної міжнародної комісії ООН з розслідування порушень в Україні. Наявність у житлі державної символіки, проукраїнські пости у соціальних мережах, татуювання з гербом України чи просто наклеп колаборантів були для окупантів приводом вважати людину «нацистом» і піддати її жорстокому покаранню у вигляді катувань. Потерпілі розповідають, що фізичні тортури часто супроводжувалися вимогами відректися від України, поглумитися над її символами, публічно вихвалювати збройні сили та керівництво країни-загарбника, виконувати її гімн тощо.  

 «Коли наглядачі відкривають камеру – когось заводять або їжу приносять, то ти повинен підхопитися і кричати «Слава Росії! Слава Путіну! Слава Шойгу!». Не будеш кричати, одразу поб’ють. Повинен вивчити і знати гімн Росії. Не будеш знати, будуть бити прямо у камері», – розповів житель міста Херсон про встановлений окупантами порядок у слідчому ізоляторі.

У селищі Піски-Радьківські Харківської області для утримування людей російські солдати використовували льох у дворі одного з приватних будинків. До туалету водили один-два рази на добу. В туалеті лежала українська військова форма і росіяни наказували справляти на неї природні потреби. 

70-річного жителя міста Балаклія Харківської області військовослужбовці армії РФ одразу попередили, що на допиті він повинен розмовляти виключно на російській мові. «Я їм пояснив, що вчив російську мову давно, а спілкуюсь українською. А вони мені: «Значить, зараз будемо вчити». За кожне слово українською мовою били електрошокером. Я сиджу, а один перебуває поряд зі мною і одразу тикає шокером, коли я щось не так сказав. Ото так і вчив російську мову», – згадує чоловік.

«Людину змусили стояти голою та кричати «слава Росії» у той час, коли її били. Жертві пояснили, що це «покарання за розмови українською мовою» і за те, що вона «не пам’ятає слова гімну Російської Федерації», – наводить приклад жорстокості росіян  Незалежна міжнародна комісія ООН з розслідування порушень в Україні.

Ще одним поширеним видом приниження українців було їх примушування до участі у зйомці відеосюжетів з публічним зреченням своїх переконань, висловленнями подяки російській армії за «звільнення», пропагуванням цінностей «руського світу» та закликами до співвітчизників припинити опір.

«Шість днів мене катували – били кабелем, дротом від зарядного пристрою, надягали протигаз і душили, били електрострумом, –  згадує житель міста Херсон. – Потім одного разу зайшли до мене у камеру, відкували від батареї опалення і сказали: «Зараз відведемо тебе в душ, помиєшся, потім скажеш кілька слів на відеокамеру». Вони знімали відео для їхньої пропаганди. Змушували нас сказати, щоб хлопці з ЗСУ та територіальної оборони здавалися, бо «опір неможливий і безглуздий».

Іншого чоловіка з Херсону окупанти катували дев’ять днів поспіль. Коли тортури стали нестерпними, йому запропонували альтернативу – він дає «інтерв’ю» російському телеканалу і його відпускають. «Вони поклали переді мною аркуш паперу і кажуть: «Ми тобі диктуємо, ти записуєш, а потім даємо день, щоб вивчив». Я дав таке «інтерв’ю». Там було все з аркуша», – розповів чоловік. Проте, навіть після цього його так і не відпустили – потерпілий перебував у катівні 73 дні.

У місті Балаклія Харківської області російський слідчий запропонував місцевому блогеру зняти та викласти на своєму каналі відео про те, як жителі міста скаржаться на «злочини ЗСУ» та як вони вдячні Путіну і російській армії за «звільнення від українських нацистів». Чоловік відмовився, за що його сильно побили. Він згадує: «Потім один з них поклав мою руку на стіл, ніж поставив над пальцем і сказав: «Або ти погоджуєшся, або я тобі палець відрізаю». 

***

В міру того, як Збройні сили України поступово звільняли свої землі від загарбників, увесь світ з наростаючим жахом дізнавався про неймовірну, нелюдську жорстокість російських солдатів, які продемонстрували моторошну винахідливість у способах катування мирних громадян. Проведені українськими правоохоронцями слідчі дії та зібрані міжнародними правозахисними інституціями факти вказують – на окупованих територіях цивільне населення піддавалось немислимим з позицій здорового глузду тортурам і наругам.

«Найчастіше застосовувалися жорстоке побиття та катування електричним струмом. Також активно використовувалися протигази, за допомогою яких людей душили. Крім того, були випадки виривання нігтів і спилювання напилком зубів. Експертизи тіл, які знайшли на деокупованих територіях, показали, що мали місце тортури, пов’язані з завданням шкоди статевим органам. Як правило, у чоловіків», – повідомив начальник Головного управління Нацполіції в Харківській області Володимир Тимошко. «Удари струмом та обливання водою були найпоширенішими видами тортур у російських військових. Вони також били цивільних палицями та душили протигазами. І це робилося системно, виснажливо», – розповів прокурор із військових злочинів у Херсонській області Андрій Коваленко. «Катували по-різному. Душили автомобільним тросом, били струмом, просто били. Були окремі кати, які за допомогою дерев’яних палиць ламали людям суглоби. У нас є свідчення. На жаль, це все було масово», – зазначив керівник поліції Київської області Андрій Нєбитов. «Побиття прикладами автоматів чи кийками, тортури електрошокером, тривале залишення на холоді. Одним з видів тортур були удари струмом за допомогою польового телефону «Тапік», під’єднаного до пальців або чоловічих статевих органів. Росіяни назвали це «дзвінком Путіну». Інші методи передбачали підвішування затриманих до стелі зі зв’язаними руками, у так звану «позу папуги», удушення кабелями, удушення поліетиленовими пакетами чи протигазами, зґвалтування та інші форми сексуального насильства. Є свідки смерті людей після жорстоких тортур», – описує у своєму звіті звірства російської армії Незалежна міжнародна комісія з розслідування порушень в Україні.

Розповіді потерпілих свідчать: для окупантів тортури часто були не просто засобом покарання чи отримання інформації, а способом самоствердження та реалізації своїх садистських схильностей. Ненависть помножена на безкарність породила середньовічні форми катування, які змушують сумніватися у існуванні меж людської жорстокості.

Житель міста Куп’янськ Харківської області згадує про допити, які проводили співробітники ФСБ Росії: «Мене били битами чи залізними трубами – не знаю, у мене на голові мішок був. Ще в мене стріляли з травматичного пістолету. Одному з затриманих паяльником випалили на тілі німецький хрест». 

Проукраїнському блогеру і активісту з міста Херсон росіяни стискували пальці плоскогубцями та кололи невідомий препарат. «Мені погрожували, що якщо не вколоти протиотруту, то я помру за 4–6 годин. А з пальців, думав, все – нігті злізуть. Самі пальці стали на якийсь час наче дерев’яними», – розповів чоловік.

Мешканця села Нова Басань Чернігівської області підвісили за стягнуті наручниками руки до троса, що звисав зі стелі. Чоловікові довелося стояти на пальцях ніг, які ледве торкалися підлоги – це був єдиний спосіб зменшити біль. Він простояв у такому положенні дві години.

«Вилили на руки одеколон і підпалили. Закинули голову, поклали на обличчя полотенце і почали лити з баклажки воду, щоб не міг вдихнути. П’ятку прострелили», – згадує пережите чоловік з села Снігрурівка Миколаївської області. 

Українські слідчі встановили, що у селі Піски-Радьківські Харківської області російські військовослужбовці катували громадян із застосуванням протигаза з тліючою ганчіркою.

«Після току вони перейшли до «водних процедур», як їх тут називали. Накинули на обличчя якусь ганчірку і почали заливати водою. Два рази мене відкачували, не давали померти», – розповів поліцейський з міста Херсона, якого окупанти катували разом з дружиною за відмову від співпраці.

Жителя села Чкаловське Харківської області затримали за те, що він вирішив подивитися на знищений танк. За це російські військовослужбовці примусили чоловіка ходити по замінованому полю та тримали його у ямі дві доби без води та їжі.

«Били мене, усі, хто хотів. Один облив розпалювачем для багаття і підпалив. Мене почали тушити лише тоді, коли зрозуміли, що разом зі мною спалять і гараж», – розповів мешканець села Гребельки Київської області.

 «Струм був настільки потужний, що людину трусило та скручувало бубликом. І ти не міг цьому завадити жодним чином. Було таке, що в одного з ув’язнених зупинилося серце, у іншого з рота пішла піна і повипадали зуби. Оскільки людям не було чого розповісти, вони починали брехати», – згадує чоловік своє перебування у слідчому ізоляторі на території Запорізької області.

Жителя села Мотижин Київської області російські солдати прив’язали за руки до квадроцикла та змусили бігати за ним тривалий час. Далі були допити, погрози вбивством та побиття. Після цього впродовж кількох днів чоловіка утримували в каналізаційній ямі.

Фізичні тортури окупанти поєднували з психологічними знущаннями, серед яких найбільш поширеними були імітування страти, розправа або погроза розправи над близькими, примушування до викопування могил. 

У місті Буча Київської області російський військовослужбовець проводив допит мирного мешканця, вимагаючи зізнатися у «підривній діяльності проти армії Росії». Після допиту і жорстокого побиття, окупант примусив його нюхати мертве тіло та, імітуючи страту, стріляв поруч з вухом.

На Херсонщині російські солдати забрали до місцевої катівні 18-річного сина вчителя місцевої школи. Через певний час батьку повідомили, що його син живий і вернеться додому, тільки якщо він погодиться вийти на роботу. Вчитель був вимушений підкоритися. Син повернувся і розповів, що після затримання його допитували, катували струмом та погрожували розстріляти.

Окупанти зателефонували та змусили 25-річного жителя міста Одеса слухати по телефону крики болі його батька, якого вони у цей час катували у місті Гола Пристань Херсонської області. Таким чином росіяни намагались завербувати хлопця та вимагали від нього «надавати допомогу збройним силам Російської Федерації».

На Чернігівщині під час окупації села Велика Вісь росіяни катували чоловіка через найдену у будинку мапу автомобільних шляхів.  Після побиття, його змусили копати собі могилу. І поки чоловік це робив, російський командир стріляв біля його обличчя.

***

Те, що вчиняли російські солдати в Україні, не є випадковістю. Жорстокість військових не аномалія, не побічний продукт війни, не прикрий приклад втрати контролю керівництва над озброєним натовпом людей у формі. Російська армія – це уособлення безжального путінського режиму та інструмент виконання його політичної волі. Низка факторів, зокрема: систематичність, масштабність та повсюдність застосування тортур; їх цілеспрямованість та зосередженість на певних соціальних й професійних групах; створення спеціально обладнаних для катувань місць несвободи; схожість методів катувань та використання однакових знарядь для завдання болю; переконаність катів у своїй безкарності і відсутність реагування на їх очевидно злочинні дії з боку командирів у своїй сукупності вказують – катування мирного населення на окупованих територіях є складовою загальної стратегії ведення війни проти України.

«Масові тортури – це частина ретельно продуманого та профінансованого плану з чіткою метою: знищити українську національну та культурну ідентичність», – вважають юристи з міжнародної групи Mobile Justice Team, які допомагають українській владі розслідувати воєнні злочини Російської Федерації. До аналогічного висновку дійшли і експерти ООН, які також допускають, що катування українців схвалені російською державою. «Послідовність і методи тортур свідчать про їх координацію, планування та організацію, а також про прямий дозвіл, цілеспрямовану політику або офіційну толерантність до них з боку вищої влади Росії», – повідомила спеціальна доповідачка ООН з питань катувань Еліс Джил Едвардс.

Асоціація УМДПЛ

****************************************************************************

Матеріал підготовлений експертами Асоціації УМДПЛ у рамках проєкту «Документування воєнних злочинів, скоєних Російською Федерацією» (здійснюється за фінансової підтримки NED).

Нагадуємо, що Асоціація УМДПЛ  проводить роботу зі створення «Чорного реєстру страт, катувань та випадків жорстокого поводження з цивільним населенням на тимчасово окупованих з 24.02.2022 територіях». Докладніше за посиланням.

Цикл «Російська армія: приречені на жорстокість»:

І-й розділ «Цілі війни» читати за посиланням.

2-й розділ «Ідеологія війни» читати за посиланням.

3-й розділ «Дисципліна» читати за посиланням.

4-й розділ ««Народна міліція» ОРДЛО та добровольчі батальйони» читати за посиланням.

5-й розділ «ПВК та бойові групи екстремістів» читати за посиланням.

6-й розділ «Силовики та мобілізовані» читати за посиланням.

7-й розділ «Як пропаганда і російське суспільство спонукали свою армію до жорстокості» читати за посиланням №1 та посиланням №2.

8-й розділ «Позасудові страти» читати за посиланням.

9-й розділ «Сексуальне насильство» читати за посиланням.