Суспільство ще довго не забуде трагічний інцидент в ніч на 7 лютого 2016 р., коли у Києві поліцейські недавно сформованої на нових засадах патрульної служби внаслідок тривалої і масштабної за кількістю задіяних службових автомобілів погоні за водієм BMW, почали хаотичну стрілянину, внаслідок чого загинув 17 річний пасажир автомобіля.

Цей випадок викликав значний суспільний резонанс, особливо на фоні того, що протягом декількох років ЗМІ регулярно повідомляють про факти загибелі пішоходів внаслідок наїздів на них водіїв, які через алкогольне або наркотичне сп’яніння не впоралися з керуванням авто на величезній швидкості.

Зважаючи на це, значна кількість співвітчизників схвалила досить жорсткі дії поліцейських, навіть попри те, що в BMW не виявилося ані злочинців, ані зброї, а летальні постріли, як вказувалося журналістами, були здійснені у вікна вже зупиненого автотранспортного засобу.

Інша частина суспільства, включаючи значною мірою і експертне середовище, негативно відреагувала на таке непропорційне та невиправдане за своїм характером застосування зброї поліцейськими, побачивши у діях поліції пряме і нічим не обґрунтоване порушення права на життя.

Наразі по так званій «справі BMW» триває досудове розслідування, а підозрюваний знаходиться під домашнім арештом. Обставини трагічного випадку ще не стали предметом всебічного дослідження у суді, тому на сьогодні є передчасним давати однозначні юридичні оцінки конкретним діям поліцейських.

Втім, до сьогодні так нічого і не відомо про те, які висновки з вказаного інциденту зробили у Національній поліції. Наприклад, чи було проведено для патрульних спеціальні предметні тренінги про те, яким чином визначати ті межі, коли застосування ними вогнепальної зброї є виправданим, а коли такі дії можуть вважатися перевищенням повноважень. Адже відповідні норми Закону «Про Національну поліцію» є доволі абстрактними та можуть тлумачитися по різному, залежно від ситуації.

Отже, залишається відкритим важливе питання про те, який же слід обрати критерій для оцінки подібних дій поліцейських. Іншими словами, що є більш значущим: ризики для публічної безпеки і правопорядку, чи все ж таки ризик для життя конкретної людини, поведінка якої, на думу поліцейських, становить загрозу для вказаної безпеки? 

Практика Європейського суду з прав людини у справі щодо зупинення поліцейськими автотранспортного засобу за допомогою використання вогнепальної зброї

Тим часом проблема із застосуванням вогнепальної зброї патрульними під час затримання транспортного засобу не є новою для Європейського суду з прав людини. Однією із таких справ, розглянутих ним, є Макараціс (Makaratzis) проти Греції, 2004р. (посилання на текст рішення у цій справі англійською мовою http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-67820).

Отже, на наш погляд, є доцільним як для широкої громадськості, так і для поліцейських, викласти у дещо спрощеному вигляді алгоритм правових міркувань Європейського суду з прав людини на тему обґрунтованості застосування поліцейськими вогнепальної зброї під час затримання транспортного засобу.

Обставини справи

Увечері 13 вересня 1995р. в Афінах поліцейські наказали зупинитися громадянину Х. Макарацісу, який проїхав на власному автомобілі червоне світло світлофора у самому центрі міста. Проте Макараціс замість зупинення пришвидшив рух, після чого загалом 29 поліцейських почали його переслідувати на декількох патрульних машинах та мотоциклах. Під час погоні порушник пошкодив декілька інших транспортних засобів, внаслідок чого двоє водіїв отримали тілесні пошкодження. Після того, як Макараціса не зупинили і п’ять дорожніх блоків, розставлених поліцейськими, вони почали стріляти по автомобілю. Макараціс потім наполягав, що стрілянина велася по кузову транспортного засобу, натомість Уряд Греції запевняв, що поліцейські намагалися поцілити лише в колеса.

Коли Макараціс таки зупинив рух свого автомобіля на заправці, він не вийшов з машини, і тому поліцейські продовжили стріляти. Макараціс переконаний, що вогонь вівся прямо по ньому, в той же час Уряд вказав, що поліцейські стріляли у повітря через побоювання спричинити вибух запасів пального на заправці. Один із поліцейських кинув у відкрите вікно автомобіля димову шашку. Зрештою, Х. Макараціс був затриманий внаслідок насильного відкриття поліцейськими дверей авто. При цьому під час арешту йому прострелили стопу ноги.

Після цього Макараціс був негайно доставлений до лікарні, де перебував 9 днів. Він мав пошкодження правої руки, правої ноги, лівого стегна та правої частини грудної клітини. Одна куля була вилучена із його ноги, а інша – залишилася у стегні.

У результаті експертизи було встановлено, що поліцейські під час застосування вогнепальної зброї 16 разів влучили у кузов авто Макараціса.

Згодом сім поліцейських постали перед судом в Греції за обвинуваченням в нанесенні тілесних ушкоджень та у незаконному використанні вогнепальної зброї. Проте суд виправдав їх, не знайшовши у матеріалах справи належних доказів їх вини. У рішенні вказано, що відсутні докази того, що кулі, якими завдано тілесних ушкоджень Макарацісу, були випущено з табельної зброї обвинувачених, і взагалі застосування ними зброї було обґрунтованим, зважаючи на суспільну небезпеку, яку становив автомобіль Макараціса.

Самого ж Макараціса в іншому судовому процесі було засуджено до 40 діб арешту за заподіяння тілесних ушкоджень декільком водіям транспортних засобів, з якими він зіткнувся, втікаючи від поліцейських.

Макараціс не погодився з такими рішеннями національних судів Греції та у 1999 р. звернувся до Європейського суду з прав людини з заявою, в якій наполягав на порушенні поліцейськими статей 2, 3 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і вважав, що представники влади при його затриманні перевищили свої повноваження з застосування вогнепальної зброї, піддаючи ризику його життя.

Європейський суд з прав людини розглянув його заяву та у 2004р. ухвалив рішення, в якому став на бік Х. Макараціса, знайшовши у діях поліції порушення статті 2 Конвенції («Право на життя»).

Аргументи Макараціса в Європейському суді з прав людини

Макараціс перед Європейським судом з прав людини стверджував, що він отримав серйозні тілесні ушкодження в результаті непропорційного і неадекватного ситуації, що склалась застосування поліцейськими вогнепальної зброї. Макараціс під час інциденту не мав при собі зброї, не був ані представником кримінального світу, ані терористом. Він просто був наляканий і тому намагався втекти від поліції. Поліція відкрила вогонь по ньому без попередження. Все, що було зроблено поліцейськими для його зупинки без використання зброї, – це блокування його автомобіля іншими двома приватними автомобілями. В результаті невинні громадяни отримали травми. Поліція не використала для зупинки авто Макараціса ані свої транспортні засоби або дорожні блоки, ані засоби для пошкодження колес автомобіля Макараціса, ані сльозогінний газ. Натомість поліцейські відкрили безконтрольний та надмірний вогонь, піддаючи його життя серйозному ризику. 

Позиція Уряду Греції

У свою чергу, Уряд Греції у виправдання дій поліцейських заявив, що стаття 2 Конвенції не може застосовуватися у цій справі, оскільки постраждалий є живим. Поліцейські під час погоні не мали наміру вбити Макараціса, а лише – примусити зупинитися. Уряд вважав, що поліція при настанні небезпечної ситуацій має право використовувати зброю, і цей випадок є саме такою ситуацією. Макараціс проїхав на заборонний знак світлофора у самому центрі Афін і прямо перед будівлею посольства США, тобто у місці, де застосовуються підвищені заходи безпеки, зважаючи на високі ризики вчинення терористичних актів. Пришвидшення автомобіля Макараціса замість зупинки було здійснено у вкрай небезпечний спосіб, який піддавав ризику життя водія та інших осіб. За таких обставин у поліцейських були підстави вважати, що водій авто може бути небезпечним злочинцем або терористом. Перед застосуванням вогнепальної зброї поліція намагалася застосувати альтернативні способи зупинення авто Макараціса (створення штучного затору на дорозі, встановлення дорожніх блоків). І лише коли стало зрозуміло, що такі заходи не приносять успіху, було прийнято рішення використати вогнепальну зброю, але так, щоб мінімізувати можливу шкоду. При використанні зброї поліцейські намагалися цілити в колеса авто Макараціса та здійснювали також постріли у повітря.

Позиція Європейського суду з прав людини

Європейський суд з прав людини (далі за текстом – Суд) при розгляді цієї справи виходив передусім з вимог міжнародних актів.

Так, у статті 6 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права сказано, що право на життя є невід’ємним правом кожної людини. Це право охороняється законом. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя.

У зв’язку з цим Комітет з прав людини ООН у своїх загальних коментарях від 1982 р. до зазначеної статті Пакту відзначив, що держави повинні вживати заходів не лише щоб здійснювати кримінальне переслідування випадків незаконного позбавлення життя, але також і запобігати свавільним вбивствам з боку правоохоронних органів. Позбавлення життя людини з боку влади має бути обґрунтовано вкрай вагомими підставами. Тому закон повинен чітко обмежувати обставини, за наявності яких особу може бути позбавлено життя правоохоронними органами.

Далі Суд звертається до Основних принципів застосування сили та вогнепальної зброї посадовими особами з підтримання правопорядку, ухвалених Конгресом ООН у 1990 р.

У цьому документі, зокрема, вказано, що посадові особи з підтримання правопорядку застосовують вогнепальну зброю проти людей, тільки коли інші заходи є недостатніми, і лише у таких випадках:
– самооборона або захист інших осіб від неминучої загрози смерті або серйозного поранення;
– запобігання скоєнню особливо серйозного злочину, що тягне за собою істотну загрозу для життя;
– арешт особи, яка має намір вчинити серйозний злочин і яка чинить спротив представникам влади;
– запобігання втечі особи, яка ймовірно вчинила серйозний злочин.

Однак за будь-яких умов навмисне застосування сили, яке має наслідком загибель людини, може мати місце лише тоді, коли воно є абсолютно необхідним для захисту життя.

Також важливими для Суду є норми вказаного документу про те, що у всіх випадках застосування сили або вогнепальної зброї посадові особи органів правопорядку повинні:
– проявляти стриманість;
– діяти виходячи з серйозності правопорушення;
– діяти виходячи із законної мети яка має бути досягнута;
– зводити до мінімуму можливість завдання шкоди, заподіяння поранень і охороняти людське життя.

Суд вказує, що з ст. 2 Конвенції випливає, що застосування летальної зброї поліцейськими може бути виправдано певними обставинами. Разом з тим, вказана стаття не надає владі своєрідний «карт-бланш» (тобто необмежені повноваження). Неврегульовані належним чином та свавільні дії представників влади є несумісними з повагою до прав людини. Це означає, що окрім загального дозволу з боку національного законодавства, дії поліцейських із застосування вогнепальної зброї мають бути повністю регламентовані ним, включаючи запровадження системи належних та ефективних запобіжників проти зловживань застосуванням силових заходів.

Суд в інших своїх рішеннях встановлював, що згідно статті 2 Конвенції у держави є позитивний обов’язок захищати життя людини від дій інших суб’єктів. З іншого боку, за прецедентним правом Суду, тільки за виключних обставин дії представників влади, які не потягнули за собою смерть потерпілого, можуть розглядатися у контексті статті 2 Конвенції. Адже за загальним правилом скарги на неналежне поводження з боку поліції або військових розглядаються Судом у контексті статті 3 Конвенції («Заборона катування»).

Тому для розгляду цієї справ Суд має обов’язково встановити те, що представники влади завдали шкоди здоров’ю заявника у спосіб, який є потенційно смертельним, а також те, наскільки поведінка цих посадових осіб була спрямована на порушення не лише фізичної недоторканності Макараціса, але і на інтерес, який захищається правом на життя.

Суд в якості заперечення тези Уряду про те, що застосування зброї у цій справі відповідало вимогам статті 2 Конвенції, вказує на те, що стрілянина з боку поліцейських мала явно хаотичний спосіб. Макараціс переслідувався чималою кількістю поліцейських, які неодноразово застосували вогнепальну зброю трьох видів. На кузові авто Макараціса було знайдено сліди від не менше ніж 16 куль, які явно не були спрямовані у ті частини, де знаходяться колеса, зокрема, 3 кулі влучили у вітрове скло, розбивши його.

У світлі вказаних обставин справи, ураховуючи ступінь та тип застосованої сили поліцейськими, Суд приходить до висновку, що скаржник має статус постраждалого за статтею 2 Конвенції, незалежно від того, чи мали поліцейські намір його вбити, оскільки поліцейські піддали його життя значному ризику, хоча він і залишився живим.

Суд при розгляді цієї справи визнав себе зобов’язаним дослідити не лише питання законності самого факту застосування летальної зброї проти Макараціса, а й також питання про те, чи була вся операція із зупинки авто Макараціса спланованою та організованою таким чином, щоб мінімізувати всі можливі ризики для його життя.

У зв’язку з цим у Суду також виникло багато питань і до організації самої поліцейської операції із зупинення авто Макараціса. Частина поліцейських, задіяна у переслідуванні, отримували вказівки від керівництва, але інша частина – діяла повністю на свій розсуд. Відсутність чіткого зв’язку між керівництвом та підлеглими у такому випадку є фактором, який сам по собі значно збільшує ризик того, що посадовці поліції безладно здійснювали постріли.

Вердикт Європейського суду з прав людини

В результаті розгляду Суд приходить до висновку про наявність у цьому випадку порушення державою вимог статті 2 Конвенції щодо невиконання нею обов’язку із захисту права на життя Макараціса. У зв’язку з цим постановлено зобов’язати Уряд Греції сплатити Макарацісу компенсацію у сумі 15 тисяч євро.

Борис Малишев,
д.ю.н., головний експерт групи