Більше новин >>

Євген Крапивін: Як працюють в Україні поліцейські комісії: коротко про результати дослідження

NB: Статтю опубліковано у блозі на LB.ua.

Після Революції Гідності вплив громадянського суспільства на реформи та державну політику в органах влади суттєво збільшився. Цей процес зачепив і Національну поліцію, адже одноіменний закон прямо закріпив нові форми громадського контролю за її діяльністю. Це і висловлення резолюції недовіри депутатами місцевій поліції, щорічне звітування керівництва поліції перед територіальними громадами і різного роду комісії, до яких входить громадськість. Частина з цих механізмів працює, частина – ні. Але головне, вони мають запрацювати, про них треба говорити, їх діяльність треба досліджувати і саме громадськість наполягатиме на використанні тих повноважень, які їй надав законодавець.

Фото: Макс Требухов

Частиною нових форм громадського контролю є комісії, до яких залучається громадськість і які впливають на кадрову політику в Нацполіції. Це атестаційні комісії, поліцейські комісії, а також в недалекому майбутньому – дисциплінарні комісії.

Атестаційні комісії багато хто пам’ятає завдяки широкомасштабній атестації поліцейських, що відбулась у 2015 — 2016 роках. Тоді колишні міліціонери переходили в поліцію і підлягали професійному оцінюванню, яке проводили атестаційні комісії, що повністю або частково складались з громадських активістів. Правда вони звільнили лише 7,7% поліцейських (адже їх ефективність з самого початку була зведена до мінімуму шляхом недолугого підзаконного регулювання, закладеного міліцейськими юристами). До речі, сьогодні такі комісії можуть утворюватись у кожному конкретному випадку (ad hoc), якщо керівник бажає оцінити професійність свого підлеглого шляхом атестації. На жаль, оскільки це можливість, а не обов’язок, то поліція цим не користується і обмежилась лише масштабною атестацією на етапі запуску реформ.

Щодо дисциплінарних комісій, то їх створення передбачено проектом Закону про Дисциплінарний статут Нацполіції. Він ухвалений Верховною Радою ще на початку квітня цього року, однак досі очікує підпису Президента. Ухвалена редакція передбачає, що питання притягнення до дисциплінарної відповідальності будуть вирішувати комісії, до яких можуть залучатись представники громадськості. Хоча і зараз є можливість залучати громадян до службових розслідувань, про що прямо згадується у Законі про Нацполіцію в розділі VIII “Громадський контроль”. Тим не менш, ми розуміємо, що поліція цього не робить, навіть коли людина просить ознайомлювати її з матеріалами службового росзлідування і всіляко намагається сприяти цьому процесу.

І врешті-решт поліцейські комісії, яким присвячений цей матеріал. Вони створені, вони працюють, але абсолютно непомітні для суспільства. Причина, на мій погляд, полягає в тому, що вони не мають справу із кандидатами на службу, які мають квартири, машини чи корупційні зв’язки, як це було у ситуації із суддівськими конкурсами, в яких інтерес до ГРД був вкрай високий. Закон про Нацполіцію передбачає, що функціями поліцейських комісій є відбір (конкурс) на службу до поліції, а також просування (підвищення) по службі. Але проблема в тому, що конкурс обов’язково проводиться лише щодо осіб, які вперше приймаються на службу з призначенням на посади молодшого складу (слідчі, дільничні, патрульні – конкурси на посади яких ми вже бачили). А конкурс під час підвищення проводити необов’язково (тільки за бажанням керівника), чим і користуються. Continue reading “Євген Крапивін: Як працюють в Україні поліцейські комісії: коротко про результати дослідження”

Євген Крапивін: Кримінальні проступки: панацея від дрібних злочинів, чи обмеження прав?

NB: Статтю опубліковано у блозі на LB.ua.

Минулого тижня депутати порадували не тільки ухваленням законопроекту про Антикорупційний суд, але й підтримали запровадження в українському законодавстві і кримінальних проступків. Щоправда поки тільки у першому читанні.

Фото: dt.ua

В парламенті минулого тижня відбулась ще одна визначна подія в реформі органів правопорядку – депутати проголосували у першому читанні проект Закону №7279-д, яким запроваджується так званий інститут кримінальних проступків. Перший законопроект з’явився ще у 2014 році, але голосування за нього було провалено. Новий законопроект довго не виносився на голосування: затримка пов’язана з великою кількістю зацікавлених сторін – тут і Нацполіція, і МВС, і Генпрокуратура та суди. Однією з причин є і те, що наразі у сфері реформування органів правопорядку в держави відсутнє єдине бачення того, як це працюватиме.

Тепер детальніше, що це за кримінальні проступки. Попри складну назву, їх суть полягає у запровадженні диференційованої процедури розслідування злочину в залежності від його тяжкості. Тобто сьогодні будь-який злочин розслідується за єдиною процедурою та однією уповноваженою особою – слідчим органу досудового розслідування. На практиці це доволі бюрократична процедура, яка разом із системними проблемами в самих інституціях призводить до ситуації, за якої більшість часу слідчий витрачає на складення і оформлення паперових матеріалів для типових злочинів – крадіжок, грабежів, легких тілесних ушкоджень тощо. Навантаження на одного слідчого може сягати і 150, і 200, і 300 кримінальних проваджень одночасно. Це означає, що у слідчого поліції часу на розслідування дійсно складних і тяжких справ – вбивств, зґвалтувань, тяжких тілесних ушкоджень тощо, просто не залишається. Continue reading “Євген Крапивін: Кримінальні проступки: панацея від дрібних злочинів, чи обмеження прав?”

Михайло Каменєв: Чому поліція ховає обличчя? (Українська правда)

У парламенті вже більше року чекають на розгляд два законопроекти – №5700 та №5701, які мають нарешті впровадити персональну ідентифікацію всіх поліцейських та нацгвардійців.

Місяцями проекти виносяться в зал, проте їхнє місце вкінці порядку денного унеможливлює розгляд документів народними депутатами.

У порядку денному цього пленарного тижня законопроекти традиційно стоять на четвер і традиційно в непрохідній частині – на 50 та 51 позиціях.

Чому персональна ідентифікація силовиків важлива?

Анонімність породжує безкарність. Ця максимально лаконічна теза описує будь-яку злочинну діяльність – і традиційні злочини, і протиправні дії правоохоронців.

І якщо тотальна ідентифікація всіх громадян схожа на тоталітарну антиутопію, то ідентифікація силовиків є цілком поширеною прогресивною європейською практикою. Правоохоронці як представники держави мають діяти максимально прозоро і підконтрольно.

До ухвалення у 2015 році нового закону “Про Національну поліцію” активісти та пересічні громадяни вимагали від міліціонерів представлятися та показувати посвідчення. Це передбачав старий закон “Про міліцію”. Інших способів ідентифікувати правоохоронців не існувало. Continue reading “Михайло Каменєв: Чому поліція ховає обличчя? (Українська правда)”

Реформа податкової міліції – хто прийде на заміну?

NB: Статтю опубліковано у блозі на LB.ua.

У середу правоохоронний комітет Ради схвалив три законопроекти про Національне бюро фінансової безпеки (НБФБ) та надіслав їх до сесійної зали. Виникає запитання щодо того, який з них буде ухвалено і чи є між ними концептуальна різниця.

У контексті реформ органів правопорядку активно декларується масштабна ціль – покласти край практиці незаконного тиску на бізнес з боку силовиків та розслідувати економічні злочини за допомогою аналітичних інструментів.

Досягнення таких амбітних висот потребує домовленостей різних політичних сил, державних органів та бізнес-спільноти. Сьогодні на цьому полі продовжує працювати напівлегальна податкова міліція, економічні підрозділи СБУ, а також Департамент захисту економіки Національної поліції. І всі слідчі органи, як стверджують політичні оглядачі і політики, залучені до корупційних схем та вибивання грошей. Як наслідок, ніхто не бажає поступитись “ласим шматком” і позбутись правоохоронних повноважень.

На розгляді українського парламенту перебувають три законодавчі ініціативи на цю тему від груп депутатів – Національне бюро фінансових розслідувань (НБФБ) Ніни Южаніної, альтернативний НБФБ Андрія Журжія, а також Фінансова поліція Тетяни Острікової. У проектах прописані концептуально різні речі, що видно з таблиці, яка додається до цього блогу. Одразу скажу, що жоден з них не є ідеальним та таким, за який можна просто зараз голосувати в цілому. Кожен містить гарні ідеї, які варто розвивати та доопрацьовувати.

5 квітня законопроект Южаніної визначено Президентом як невідкладний. Варто зауважити, що відповідно до пункту 3 Рішення КСУ 2-рп/2001, в якому розтлумачені положення статті 93 Конституції, невідкладність законопроекту визначається саме на стадії законодавчої ініціативи, яка має місце під час внесення проекту до Верховної Ради. Отже, Президент не наділений повноваженням визначати депутатський законопроект невідкладним – тільки свій. Такий поспіх Президента є, м’яко кажучи, неконституційним. Continue reading “Реформа податкової міліції – хто прийде на заміну?”

Забезпечення безпеки в громадах – справа… самих громад (про реформу системи дільничних)

Майже 3 роки тому МВС оголосило про початок впровадження реформи системи дільничних, проте наразі у сільській місцевості спостерігається «дефіцит» дільничних офіцерів поліції. Тому малі громади намагаються самотужки вирішувати питання забезпечення громадського порядку.

Ще в 2015 році тодішній прем’єр-міністр Яценюк пафосно заявляв: «МВС почало вже другу програму з впровадження поліцейських на вулицях України, і не тільки у великих містах, а й у маленьких містечках і селах. Я б це назвав «програма українського шерифа», де на місце дільничних міліцейських прийдуть нові поліцейські не тільки в новій формі, не тільки на нових автомобілях, але, в першу чергу, з новим тренуванням, новою філософією, новою політикою ставлення до кожного громадянина і до кожної сім’ї».

Але не так сталося, як гадалося. Дільничних завжди не вистачало, а внаслідок реформи правоохоронних органів їх кількість ще скоротилася по всій Україні. Сьогодні кожен з них обслуговує по 5 і більше сіл, відстані між якими – до сотні кілометрів. Тобто, говорити про якість цього «обслуговування» не доводиться. В результаті криміногенна ситуація в сільській місцевості загострюється.

Деякі сільські громади намагаються вирішити проблеми безпеки власними силами. Наприклад, у Херсонській області в селі Стара Збур’ївка та в сільській ОТГ Музиківка вже кілька років працюють по 2 місцеві шерифи, яких обрали громади. Спочатку вони були громадськими помічниками дільничних інспекторів міліції, а потім їх оформили на роботу в сільрадах, відтепер вони отримують заробітну плату з бюджетів сіл. І результат не забарився: кількість правопорушень тут у 8 разів менше, ніж у сусідніх селах, де немає шерифів.

Місцеві жителі звикли, що є шерифи, які профілактують та викривають злочини. Часто до шерифів звертаються самі поліцейські з проханням поїхати на місце й розібратися у правопорушенні, що відбулося.

Фільм з репертуару Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA про громадських правоохоронців зі Старої Збур’ївки – «Українські шерифи» (режисер Роман Бондарчук) – висувався для номінації на «Оскар» у 2016 році. Напевно, що унікальний досвід роботи сільських шерифів може стати прикладом для наслідування у громадах інших сіл та містечок. Continue reading “Забезпечення безпеки в громадах – справа… самих громад (про реформу системи дільничних)”