13 лютого 2017 року Уповноважений ВРУ з прав людини звернувся із поданням до Конституційного Суду України щодо конституційності положень ч. 2 ст. 26 Закону “Про Національну поліцію” (повноваження зі збору зразків ДНК в осіб, затриманих за підозрою у вчиненні правопорушень (адмін. затримання та адмін. арешт, затримання та домашній арешт в крим. процесі) в ході формування інформаційних ресурсів поліцією) – http://www.ccu.gov.ua/sites/default/files/ccu/5_422.pdf.

Причиною звернення є невідповідність згаданих вище положень ст. 3, ч. 1, 2 ст. 8 та ч. 1, 2 ст. 32 Конституції України (право на повагу до особистого та сімейного життя) у їх взаємозв’язку, оскільки:

а) викликає занепокоєння відсутність диференційованого підходу щодо визначення кола осіб, щодо яких уможливлюється збір інформації;

б) законодавцем абсолютно не диференційовано випадки необхідності збору зразків ДНК в залежності від ступеню тяжкості та характеру правопорушення, не визначено, за яких саме обставин можуть відбиратись у особи зразки ДНК, порядок відібрання, період і порядок їх зберігання, порядок знищення та доступу до такої інформації самої особи або її родичів;

в) враховуючи характер та серйозність втручання у особисте життя (коли зразки ДНК відбираються у особи, а не збираються на місце вчинення злочину з предметів або знарядь вчинення злочину), вбачається, що такий захід має супроводжуватись судовим контролем;

г) регулювання вказаних вище питань має встановлюватись виключно законом, оскільки саме воно визначає межі дискреції державного органу при застосуванні відповідного положення і забезпечує передбачуваність та пропорційність його застосування. В свою чергу, Закону України “Про захист персональних даних”, включно із відповідними положеннями Закону України “Про Національну поліцію” та Конституції України недостатньо, отже, вони не можуть бути визнані такими, що надають належний захист від свавільного втручання. Continue reading “Омбудсман звернувся із поданням до Конституційного Суду України щодо неконституційності збирання зразків ДНК поліцією” →

NB: Цей експертний коментар є супровідним до статті «Поліція продовжує незаконно збирати інформацію про людей із наркозалежністю», що коротко описує проблему.

 

Проаналізувавши запит, ми вирішили відповісти на такі питання:

– Чи може поліція, зокрема Департамент протидії наркозлочинності запитувати таку інформацію?

– Чи належним чином оформлений запит, якщо поліція, зокрема Департамент протидії наркозлочинності може запитувати таку інформацію?

– Чи може поліція, зокрема Департамент протидії           наркозлочинності, формувати бази (банки) даних із використанням запитуваної інформації?

---

1. Поліція запитує список осіб, які перебувають на обліку в наркодиспансері. Перелік осіб, що перебувають на такому обліку, є персональними даними. Відповідно до статті 2 Закону України “Про захист персональних даних” персональними даними є “відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована”.

2. Запитувана інформація стосується здоров’я людини. «Забороняється обробка персональних даних про расове або етнічне походження, політичні, релігійні або світоглядні переконання, членство в політичних партіях та професійних спілках, засудження до кримінального покарання, а також даних, що стосуються здоров’я, статевого життя, біометричних або генетичних даних” (частина 1 статті 7 Закону України “Про захист персональних даних”). Continue reading “Експертний коментар щодо запиту Департаменту протидії наркозлочинності від 19.05.2016 (про незаконне формування бази наркозалежних осіб)” →

І. Загальний опис проблеми

Працівників патрульної поліції оснащено нагрудними камерами (відеореєстраторами), наявність яких розглядається ними як засіб захистити себе від упереджених заяв щодо їхньої неправомірної поведінки.

Проте такий захист вступає у конфлікт із правом на приватність. Ми це спостерігаємо сьогодні, коли записи з цих реєстраторів публікуються самою поліцією у YouTube чи передаються у ЗМІ. Інколи вони є фрагментарними, тобто нарізкою із різних кадрів, що відображають упереджену позицію щодо людини, порушуючи презумпцію невинуватості. Крім того, правове регулювання автоматичної зйомки (тобто без згоди на це особи) є непродуманим і таким, що суперечить чинному законодавству. А саме правове регулювання є непрозорим, адже розібратись в цьому питанні шляхом вивчення опублікованої нормативно-правової бази неможливо.

Відомчі акти Національної поліції (№ 100 і № 14/1), що регулюють порядок застосування приладів, зберігання та режим доступу до відеозаписів, неопубліковані, що становить загрозу для дотримання прав людини поліцією.

У цій статті здійснюється аналіз правового регулювання питання відеофіксації, розглядаються його недоліки та прогалини, зокрема порушення права на приватність і пропонуються шляхи вирішення цього питання задля дотримання прав людини Національною поліцією України. Continue reading “Нагрудна камера (відеореєстратор) патрульного: правове регулювання і порушення права на приватність” →