NB: Статтю опубліковано у блозі на LB.ua.

У неділю, 7 жовтня, офіційно набере чинності новий Дисциплінарний статут Національної поліції України. Відповідний документ №4670 було ухвалено Верховною Радою ще 15 березня цього року, після чого він “лежав на підписі” у Президента до 4 липня. Зрозуміло, щоб дата підписання була гарна – день Національної поліції. Відповідно до перехідних положень на набрання чинності відводилось 3 місяці, які нарешті сплинули й відтепер поліцейські будуть відповідати за дисциплінарні проступки за новими правилами.

Що було раніше?

Попередній Дисциплінарний статут суттєво не змінювався з 1990-х рр. та надавав необмежену дисциплінарну владу керівництва над своїми підлеглими, тобто можливість одноособово притягнути до відповідальності за проступки. При цьому реальних механізмів захисту у самого поліцейського від таких дій начальства не було. Це одна із тих проблем, про яку говорили патрульні поліцейські, що йшли із “нової поліції” та публічно озвучували причини звільнення. Поряд із “депреміюванням” та радянським КУпАПом це суттєво пригнічувало будь-які ініціативи, які йшли всупереч баченням керівництва, що успішно пройшло атестацію і, відповідно, перейняло “кращі” міліцейські практики управління.

Таким чином, з 7 жовтня старий Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ 2006 року втрачає чинність в частині поширення на поліцію. Водночас документ продовжує діяти в цілому, оскільки надалі поширюється на інших посадовців, зокрема осіб начальницького складу НАБУ, осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби та податкової міліції. Втім, не варто розчаровуватися, формально це тимчасовий захід до моменту прийняття цими органами власних статутів або реформування органів в цілому (справедливо щодо останніх двох).

Що змінюється?

За великим рахунком новий Дисциплінарний статут не такий і новий, хіба що за формою. Насправді із правової точки зору у ньому повторено немало положень попереднього статуту органів внутрішніх справ. Проте за змістом є кілька позитивних нововведень, а саме:

1. Службове розслідування буде проводитись дисциплінарною комісією, яка готує висновок щодо наявності в діях поліцейського складу дисциплінарного проступку (ст.15 Закону). Уже потім за рішенням дисциплінарної комісії керівник накладає відповідне стягнення на підлеглого (раніше такі дії керівник щодо свого підлеглого міг робити одноособово). Такі зміни, відповідно, продовжують загальний напрямок вдосконалення механізмів розслідування державою. До прикладу, дисциплінарні проступки прокурорів розглядає Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія (КДКП), адвокатів – КДКА, а суддів – Вища рада правосуддя (ВРП). Continue reading “Відповідальність для поліцейських: вступають у силу нові правила” →

NB: Статтю опубліковано у блозі на LB.ua.

Після Революції Гідності вплив громадянського суспільства на реформи та державну політику в органах влади суттєво збільшився. Цей процес зачепив і Національну поліцію, адже одноіменний закон прямо закріпив нові форми громадського контролю за її діяльністю. Це і висловлення резолюції недовіри депутатами місцевій поліції, щорічне звітування керівництва поліції перед територіальними громадами і різного роду комісії, до яких входить громадськість. Частина з цих механізмів працює, частина – ні. Але головне, вони мають запрацювати, про них треба говорити, їх діяльність треба досліджувати і саме громадськість наполягатиме на використанні тих повноважень, які їй надав законодавець.

Фото: Макс Требухов

Частиною нових форм громадського контролю є комісії, до яких залучається громадськість і які впливають на кадрову політику в Нацполіції. Це атестаційні комісії, поліцейські комісії, а також в недалекому майбутньому – дисциплінарні комісії.

Атестаційні комісії багато хто пам’ятає завдяки широкомасштабній атестації поліцейських, що відбулась у 2015 — 2016 роках. Тоді колишні міліціонери переходили в поліцію і підлягали професійному оцінюванню, яке проводили атестаційні комісії, що повністю або частково складались з громадських активістів. Правда вони звільнили лише 7,7% поліцейських (адже їх ефективність з самого початку була зведена до мінімуму шляхом недолугого підзаконного регулювання, закладеного міліцейськими юристами). До речі, сьогодні такі комісії можуть утворюватись у кожному конкретному випадку (ad hoc), якщо керівник бажає оцінити професійність свого підлеглого шляхом атестації. На жаль, оскільки це можливість, а не обов’язок, то поліція цим не користується і обмежилась лише масштабною атестацією на етапі запуску реформ.

Щодо дисциплінарних комісій, то їх створення передбачено проектом Закону про Дисциплінарний статут Нацполіції. Він ухвалений Верховною Радою ще на початку квітня цього року, однак досі очікує підпису Президента. Ухвалена редакція передбачає, що питання притягнення до дисциплінарної відповідальності будуть вирішувати комісії, до яких можуть залучатись представники громадськості. Хоча і зараз є можливість залучати громадян до службових розслідувань, про що прямо згадується у Законі про Нацполіцію в розділі VIII “Громадський контроль”. Тим не менш, ми розуміємо, що поліція цього не робить, навіть коли людина просить ознайомлювати її з матеріалами службового росзлідування і всіляко намагається сприяти цьому процесу.

І врешті-решт поліцейські комісії, яким присвячений цей матеріал. Вони створені, вони працюють, але абсолютно непомітні для суспільства. Причина, на мій погляд, полягає в тому, що вони не мають справу із кандидатами на службу, які мають квартири, машини чи корупційні зв’язки, як це було у ситуації із суддівськими конкурсами, в яких інтерес до ГРД був вкрай високий. Закон про Нацполіцію передбачає, що функціями поліцейських комісій є відбір (конкурс) на службу до поліції, а також просування (підвищення) по службі. Але проблема в тому, що конкурс обов’язково проводиться лише щодо осіб, які вперше приймаються на службу з призначенням на посади молодшого складу (слідчі, дільничні, патрульні – конкурси на посади яких ми вже бачили). А конкурс під час підвищення проводити необов’язково (тільки за бажанням керівника), чим і користуються. Continue reading “Євген Крапивін: Як працюють в Україні поліцейські комісії: коротко про результати дослідження” →