Сергій Баглай: Діяти силою не можна думати. Поліцейська тактика під час протестів (Дзеркало тижня, №29)

NB: Статтю опубліковано у газеті “Дзеркало тижня” №29 (12 серпня – 18 серпня).

Протест — один із важливих каналів зв’язку між владою та громадянами. 

Державний інструмент для забезпечення реалізації цього протесту — органи правопорядку. На жаль, свобода мирних зібрань, навіть після Революції Гідності, залишається делікатною темою для українського суспільства. Про це свідчать і приклади останніх масових акцій: непропорційні дії правоохоронців у Дніпрі, де 9 травня органи правопорядку перевищили свої службові обов’язки, застосувавши надмірну фізичну силу та сльозогінний газ; Марш рівності у Києві; напружені протести під Верховною Радою, які супроводжували кінець політичного сезону.

Практично, паралельно з цими подіями з Міністерства внутрішніх справ почали лунати заяви щодо зміни стратегії поліції під час масових заходів. Ідеться, зокрема, про пріоритет впровадження тактики переговорів та відхід від силових методів. Наголошують на цьому впродовж останніх трьох місяців особисто керівник Нацполіції Сергій Князєв, а також перший заступник міністра внутрішніх справ Сергій Яровий, що відповідає у відомстві за громадську безпеку. Зміна риторики поліцейського керівництва надихає, адже потреба переглянути методи роботи поліції на мирних зібраннях назрівала давно. Проте чи відповідають окреслені стратегії реальним практикам рядових поліцейських, і чому тільки тепер про це почали говорити у МВС? Continue reading “Сергій Баглай: Діяти силою не можна думати. Поліцейська тактика під час протестів (Дзеркало тижня, №29)”

Реформа кримінального блоку поліції: проблеми і перспективи (Дзеркало тижня, №26)

NB: Статтю опубліковано у газеті “Дзеркало тижня” №26 (8 липня – 14 липня).

Реформа поліції в Україні — значний крок до створення органів правопорядку європейського зразка. 

Поліція повинна надавати спеціальні послуги населенню. І при цьому не орієнтуватися у своїй діяльності на збереження політичної влади або контроль над приватним життям громадян, як це було раніше, а неухильно дотримуватися прав і свобод людини.

Однією з найскладніших ланок у реформі поліції є кримінальний блок — органи досудового розслідування (слідчі) і кримінальна поліція (оперативна служба, карний розшук, кримінальна розвідка). По-перше, з огляду на важливість і складність покладених на них завдань, а саме — превенція та протидія злочинності. По-друге, з огляду на наявність інших гравців на цьому полі — прокуратури і суду, з якими вони взаємодіють у своїй повсякденній роботі. Без реформи прокуратури складно говорити про процесуальну незалежність слідчого, а без реформи судової системи — про судовий контроль за дотриманням прав і свобод людини в кримінальному провадженні.

Поліція є одним з небагатьох органів державної влади, яка в мирний час має право на легітимне насильство, а тому порушення прав і свобод людини з її боку часто мають характер фізичного насильства. З огляду на системність таких порушень саме в кримінальному блоці поліції, необхідно мати найдосконалішу систему запобіжників від них. Основний негатив, який підривав авторитет колишньої міліції, полягає якраз у специфіці діяльності підрозділів кримінального блоку.

Адже за катування, інші форми незаконного насильства, за фальсифікацію доказів, тиск на бізнес та інші форми незаконної діяльності, за побутову корупцію, закриття кримінальних проваджень відповідальними є саме слідчо-оперативні підрозділи. Всі перелічені проблеми притаманні поліцейській системі і нині. Річ у тому, що інституційних змін у роботі слідчо-оперативних підрозділів не відбулося, кадри там працюють старі, бо за результатами атестації було звільнено всього 7,7% поліцейських.

Досудове розслідування злочинів, яке здійснюється поліцією, — неефективне. Про це говорять не тільки експерти і науковці, а й пересічні громадяни. Рівень відчуття себе населенням у безпеці знижується. В Україні щороку реєструється приблизно 550–600 тис. кримінальних проваджень, при цьому до суду спрямовується приблизно 130–160 тис. Тобто лише третина злочинів розкривається (для насильницьких злочинів цей відсоток становить 40–45%). З них 95% розслідується поліцією. Насамперед це крадіжки, пограбування, умисні легкі тілесні ушкодження тощо. Такі результати породжують сумніви в реальній відповідальності за злочинні діяння в Україні. Нерозкриті справи просто закривають за строком давності, тобто “списують”.

Continue reading “Реформа кримінального блоку поліції: проблеми і перспективи (Дзеркало тижня, №26)”

Інтерв’ю з експертом групи Євгеном Крапивіним: Піар-проект «моя нова поліція» не виправдав завищені очікування (PolitekA)

NB: Інтерв’ю опубліковано на сайті аналітичного видання “PolitekA” 5 липня 2017 року.

Про досягнення та недоліки правоохоронної реформи, рівень підготовки поліцейських та кадрові проблеми в Національній поліції України, в інтерв’ю Politeka розповів юрист, спеціаліст експертної групи «Поліція під контролем» Євген Крапивін.

– Два роки тому Верховна Рада ухвалила закон «Про Національну поліцію України». Які підсумки можна підбити за цей час? Які досягнення та недоліки має реформа?

– Відбулася деполітизація поліції. Нацполіцію, як незалежний центральний орган виконавчої влади, відділили від Міністерства внутрішніх справ. Якщо раніше керівник МВС, який призначається за квотою політичних партій і у Кабміні, в якійсь мірі, представляє їх інтереси, був і міністром міліції, тепер він лише координує роботу відомства. Управлінську ж функцію виконує голова Нацполіції, який до політики жодного відношення не має. У нього навіть є певні гарантії професійної незалежності. З очільником Національної поліції укладають контракт на п’ять років. Навіть по закінченню повноважень Кабміну або його розпуску, голова Нацполіції залишається на посаді й відпрацьовує передбачений строк.

Курс деполітизації обраний правильно, але потрібно зробити ще ряд законодавчих змін. У першу чергу, щодо кадрів. Голова Нацполіції ключові кадрові питання досі погоджує із міністром МВС. Це стосується його заступників і керівників головних управлінь Національної поліції в областях. Історія про екс-голову Хатію Деканоїдзе та її заступника Вадима Трояна, якого вона не хотіла, якраз про це. Не склалися у неї відносини і з начальником Черкаського ГУ НП Валерієм Лютим. Його призначення широко обговорювалося минулого року.

Ухвалили новий закон «Про Національну поліцію». Він кращий. Наприклад, має чіткіший порядок застосування спецзасобів, ніж закон про міліцію або окремий розділ, присвячений громадському контролю поліції. Але законодавство, яким керується поліція, ним не обмежується. Існує величезна проблема з Кодексом про адміністративні правопорушення. Патрульна поліція, яка вийшла на вулиці українських міст два роки тому, у своїй діяльності керується насамперед ним, але документу понад 30 років. Зміни у Кодекс вносили, хоча не суттєві. Там так прописані процедури, що порушникам легко зловживати своїми правами. Вони відтягують процедуру розгляду, а через один-три місяці спливають строки притягнення до відповідальності й особа залишається безкарною. Патрульні часто жаліються на Кодекс, розуміючи, що це значно гальмує ефективність їх роботи. Continue reading “Інтерв’ю з експертом групи Євгеном Крапивіним: Піар-проект «моя нова поліція» не виправдав завищені очікування (PolitekA)”

Юрій Бєлоусов: Переважна більшість затримань в Україні відбувається незаконно

NB: Стаття опублікована в авторській колонці у виданні “Українська правда”.

Уявімо таку ситуацію: Петро Іванов повертається з роботи додому. Раптом до нього підходять поліцейські та кажуть, що за описом він схожий на людину, яка щойно пограбувала ювелірний магазин.

Правоохоронці везуть його у райвідділок, де тримають кілька годин, час від часу “переконуючи” зізнатися в крадіжці прикрас. Іванов відмовляється зізнаватись у злочині, просить подзвонити дружині та викликати адвоката – але все марно. На третю годину Іванова відпускають без будь-яких пояснень.

Більшість поліцейських не побачать в цьому нічого протизаконного, адже вважають, що можуть затримати будь-яку особу на три години.

Але це не так.

До трьох годин може утримуватися лише особа, яка підозрюється у вчиненні адміністративного правопорушення – наприклад, дрібне хуліганство, перебування у громадському місці у нетверезому стані – та не має при собі документів. При цьому, у будь-якому випадку, має складатися протокол про затримання, копія якого надається затриманій особі.

Однак, у нашому випадку йдеться про зовсім інше затримання. Адже Іванова підозрюють у вчиненні злочину, відтак мають діяти зовсім інші процедури.

Після затримання Іванова також має складатися відповідний протокол – однак вже не адміністративного затримання, а затримання за підозрою у вчиненні злочину. Там мають бути вказані:
– підстави затримання,
– час,
– хто затримав,
– які права має людина з моменту затримання.

При цьому часом затримання є момент, коли Іванов вже не міг піти від поліцейських за власною волею. Саме цей час мав бути зазначений в протоколі. З цього часу починають спливати всі інші строки. Так, до Іванова мали негайно викликати адвоката, а максимум за добу – повідомити про підозру або ж звільнити. Continue reading “Юрій Бєлоусов: Переважна більшість затримань в Україні відбувається незаконно”

Ветування Президентом Закону “Про приватну детективну (розшукову) діяльність” – необґрунтований крок

Борис Малишев, д.ю.н., експерт з прав людини і публічного права

Президент скористався своїм правом вето на Закон «Про приватну детективну (розшукову) діяльність» (законопроект №3726 від 28.12.2015 ухвалено 13 квітня). Якщо прочитати аргументи, викладені у зауваженнях Глави держави, то можна подумати, що діяльність приватних детективів ніби то буде суперечити КПК. Натомість текст ухваленого Закону це не підтверджує.

Так, Закон передбачав надання наступних видів приватних детективних (розшукових) послуг:
1) збирання, фіксування та дослідження відомостей, необхідних для розгляду справ у цивільному, господарському, адміністративному та кримінальному судочинстві, на договірній основі із сторонами судового процесу;
2) вивчення ринку, пошук і збір інформації з відкритих джерел з метою підготовки ділових переговорів замовника, з’ясування фінансової платоспроможності, майнового стану та благонадійності потенційних ділових партнерів;
3) з’ясування біографічних та інших даних, що характеризують особу, стосовно окремих громадян (за їхньої письмової згоди) при укладенні ними трудових та інших договорів із замовником приватних детективних (розшукових) послуг (зайняття в нього відповідної вакантної посади), виявлення їхніх ділових зв’язків, у тому числі з конкурентами замовника, в Україні і за кордоном; Continue reading “Ветування Президентом Закону “Про приватну детективну (розшукову) діяльність” – необґрунтований крок”