Наказ МВС та МОЗ «Про затвердження Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» від  09.11.2015  № 1452/735.
(http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1413-15)

Нещодавно набрав чинності спільний наказ Міністерства внутрішніх справ  України та Міністерства охорони здоров`я України «Про затвердження Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» (далі в тексті іменований «Інструкція»).

Керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції є адміністративним порушенням відповідно до статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – «Кодекс»). Результати огляду такої особи на стан сп’яніння підтверджують чи спростовують наявність цього правопорушення і лягають  в основу справи про адміністративне правопорушення.

Відповідно до статті 266 Кодексу, огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під дією препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції є заходом забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення, який здійснюються в порядку визначеному Кабінетом Міністрів України. Такий порядок був затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17.12.2008р. № 1103  та діє зі змінами та доповненнями також і зараз. В ньому, в свою чергу, є посилання на процедури, що мають бути врегульовані відомчими підзаконними актами.

Таким актом і є Інструкція. Вона, як фінальний прикладний нормативно –правовий документ, має містити точний зміст норм законів, що регулюють конкретно визначений у ній процес, з деталізацією кроків та вирішенням питань, що постають в ході виконання такого процесу.  Фактично, вона мала б стати інструментом, за допомогою якого дії поліцейських та інших осіб, що беруть участь у процесі, будуть законними, чіткими та зрозумілими. Чи відповідає цей документ  завданнями, на вирішення яких спрямований, а також, як він забезпечує дотримання прав людини, маємо намір розібратися.

Почнемо з аналізу дій поліції, послідовно, як це виписано в Інструкції, а далі розглянемо проблеми та колізії, що випливають в результаті  такого аналізу.

Проведення огляду та оформлення результатів огляду на стан сп`яніння (алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під дією препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, – всі ці стани в п.1 розділу 1 далі в Інструкції визначаються одним словосполученням) проводиться двома способами.

1. Поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом.
2. Лікарем закладу охорони здоров’я (у сільській місцевості за відсутності лікаря – фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).

Щодо першого способу, поліцейські проводять огляд та оформлюють результати огляду лише щодо стану алкогольного сп`яніння за наявності певних умов. В усіх решта випадках має бути застосований другий спосіб.

Поліцейський, запідозривши у особи за передбаченими пунктами 3-4, розділу 1 Інструкції ознаками, як то: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, порушення мови, виражене тремтіння пальців рук, різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя, поведінка, що не відповідає обстановці, звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло, сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови, почервоніння обличчя або неприродна блідість, стан сп`яніння, – діє наступним чином.

1. Якщо йдеться про ознаки алкогольного сп`яніння, поліцейський, що має спеціальні знання і оснащений спеціальними технічними засобами, дозволеними до застосування МОЗ та Держспоживстандартом з сертифікатом відповідності та свідоцтвом про повірку робочого засобу вимірювальної техніки, пропонує водію пройти огляд на місці зупинки транспортного засобу і оформити результати такого огляду. У разі згоди, поліцейський інформує особу, яка підлягає огляду на стан алкогольного сп’яніння, про порядок застосування спеціального технічного засобу та, на її вимогу, надає сертифікат відповідності та свідоцтво про повірку робочого засобу вимірювальної техніки. Поліцейський також залучає до огляду двох свідків, якими не можуть бути  поліцейські або особи, щодо неупередженості яких є сумніви. Стан алкогольного сп`яніння підтверджується, якщо показники спеціальних технічних засобів,  після проведення тесту мають цифровий показник більше 0,2 проміле алкоголю в крові.

Результати огляду на стан алкогольного сп’яніння водія транспортного засобу, проведеного поліцейським, зазначаються в Акті огляду на стан алкогольного сп’яніння з використанням спеціальних технічних засобів (додаток 2 Інструкції). У випадку встановлення стану сп’яніння результати огляду, проведеного поліцейським, зазначаються у протоколі про адміністративне правопорушення, до якого долучається Акт огляду. Акт огляду складається у двох примірниках, один з яких вручається водію, а другий залишається у поліцейського та/або долучається до протоколу про адміністративне правопорушення у разі встановлення стану сп’яніння.

2. Поліцейський пропонує особі прослідувати для проходження огляду до найближчого закладу охорони здоров`я у випадках:

– якщо у поліцейського є підстави вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції,

– у випадку підозри на стан алкогольного сп`яніння, якщо поліцейський не оснащений спеціальними засобами вимірювання, або такі засоби не мають сертифікату відповідності та свідоцтва про повірку засобу вимірювальної техніки, або нема можливості забезпечити присутність свідків при проведенні огляду;

– особа відмовляється проходити огляд на алкогольне сп’яніння у місці зупинки транспортного засобу;

– у разі незгоди особи з результатами огляду на стан алкогольного сп’яніння, проведеного поліцейським на місці зупинки транспортного засобу;

– у разі скоєння дорожньо-транспортної пригоди унаслідок якої є особи, що загинули або травмовані.

У випадку проведення огляду особи на стан сп`яніння у закладі охорони здоров’я, поліцейський заповнює передбачену додатком 1 до Інструкції Форму направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

З метою забезпечення достовірності результатів огляду водіїв транспортних засобів, які мають бути оглянуті в закладах охорони здоров’я, поліцейський забезпечує доставку цих осіб до найближчого закладу охорони здоров’я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення підстав для його проведення.

Кожний випадок огляду на стан сп’яніння у закладі охорони здоров’я реєструється в журналі реєстрації медичних оглядів осіб з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. (Додаток 5 до Інструкції)

За результатами огляду на стан сп’яніння та лабораторними дослідженнями встановлюється діагноз, який вноситься до  Акту медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (додаток 3 Інструкції).

Висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (додаток 4 до Інструкції), видається на підставі Акта медичного огляду, а його зміст повідомляється оглянутій особі в присутності поліцейського, який її доставив, про що робиться запис у вищезазначеному висновку. Висновок щодо результатів медичного огляду особи на стан сп’яніння складається в усіх випадках безпосередньо після огляду особи у трьох примірниках: перший примірник видається під підпис поліцейському, який доставив дану особу на огляд, другий видається оглянутій особі, а третій залишається в закладі охорони здоров’я.

Акт медичного огляду особи складається в одному примірнику, який залишається в закладі охорони здоров’я.

Виділимо декілька основних проблем.

1. Зупинивши транспортний засіб та запідозривши у водія стан сп’яніння, поліцейський повинен окрім питання проведення огляду на стан сп’яніння вирішити питання про унеможливлення керування транспортним засобом водієм у стані сп’яніння. Таке унеможливлення визначено в статтях 260, 266 Кодексу як відстороненням таких осіб від керування транспортним засобом. З формулювання цих статей видно, що відсторонення водіїв від керування транспортним засобом та огляд їх на стан сп’яніння є одним заходом забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення. Інструкція ж частину заходу забезпечення, що полягає у відстороненні водія у стані сп’яніння від керування транспортним засобом, оминає взагалі, не даючи поліцейському правильного законного алгоритму дій.

Звичайно, виходячи з загальних норм Закону України «Про Національну поліцію» і Кодексу, поліцейський може застосувати один з видів поліцейських заходів та заходів забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення, як то: адміністративне затримання, тимчасове затримання транспортного засобу тощо. Але своєчасність та доцільність такого застосування саме в цьому випадку вже може бути поставлено під сумнів. Дотримуючи принципу законності, поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Відтак, будь – яка дія поліцейського на власний розсуд може призвести як до порушення прав людини, так і до визнання в подальшому дій поліцейського незаконними.

2. В Інструкції взагалі не згадується про право особи на оскарження огляду на стан сп’яніння. Не кажучи вже про те, що і інформування особи про таке право поліцейським, не передбачається. Разом з тим, право на оскарження заходів забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення, яким є огляд на стан сп’яніння, прямо передбачено статтею 267 Кодексу. Внаслідок такого підходу ігнорування права на оскарження в Інструкції, виявилось, що у особи відсутня навіть формальна можливість викласти свої зауваження щодо огляду, оскільки у формах документів, якими оформлюються результати огляду особи на стан сп`яніння, просто не передбачено для цього відповідного місця.

Так, у наведеній формі Акту огляду на стан алкогольного сп’яніння з використанням спеціальних технічних засобів, відсутня графа, де особа, щодо якої проведено огляд на стан алкогольного сп`яніння, могла б вказати про незгоду з результатами огляду. Знаходимо там лише графу: «з результатами згоден», та можливість у цій графі зафіксувати відмову від підпису. Немає також графи, де особа могла б викласти свої зауваження. Наприклад про те, що їй відмовили у наданні сертифікату відповідності та свідоцтва про повірку робочого засобу вимірювальної техніки, якщо відмова мала місце. Те саме стосується і форм документів щодо медичного огляду. Така елементарна відсутність місця для викладення зауважень особою, щодо якої проводиться огляд, значно звужує можливості такої особи щодо реалізації своїх прав на захист. Як звужує його і норма про те, що Акт медичного огляду особи складається в одному примірнику, який залишається в закладі охорони здоров’я. По своєму змісту він є найбільш інформативним і містить всі безпосередні факти на підставі яких встановлюється діагноз. Те, що особі не видають екземпляр документу, що містить інформацію щодо стану її здоров`я, та навіть не передбачена можливість ознайомлення особи з текстом цього документу є явним порушенням прав такої особи.

Деталізована фіксація дотримання прав особи у самих формах документів, наведених в Інструкції могла б бути в наших правових реаліях засобом інформування особи про її права, та могла б звучати не просто  переліком статей закону, з яким ознайомлена особа, а конкретним формулюванням короткого змісту цих статей. Це б могло бути маленьким кроком у формуванні нових, цивілізованих європейських стосунків між правоохоронцями і суспільством.

3. Є важливим також питання регулювання права на відмову від проходження огляду на стан сп’яніння. Оскільки адміністративним правопорушенням відповідно до статті 130 Кодексу вважається також відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп’яніння. Тобто така відмова у певних випадках є окремим адміністративним правопорушенням і має бути оформлена належним чином. В Інструкції ми не знаходимо чіткого визначення права на відмову від проведення огляду на стан сп’яніння та порядку його реалізації.

З контексту п.7 розділу 1 Інструкції робимо висновок про наявне право водія відмовитися від проходження огляду на місці зупинки транспортного засобу або ж не погодитися з результатом огляду. Такі дії водія мають потягти за собою обов’язок поліцейського направити особу на огляд до закладу охорони здоров`я. Ця норма перекликається зі змістом статті  266 Кодексу.

Що ж до відмови водія від огляду на стан сп’яніння в закладі охорони здоров`я та дій у цьому випадку поліцейського, то Інструкція на ці питання відповіді не дає. Частково ця ситуація унормована пунктом 8 згадуваної постанови КМУ, в якому передбачено, що в  разі відмови водія транспортного засобу від проведення  огляду  в закладі охорони здоров’я поліцейський в присутності двох свідків  складає  протокол  про  адміністративне правопорушення, у якому  зазначає  ознаки  сп’яніння  і  дії водія щодо ухилення від огляду.

Тобто, відмовляючись пройти огляд на стан сп’яніння в місці зупинки транспортного засобу водій ще не вчиняє адміністративного правопорушення. А от відмова від огляду у закладі охорони здоров`я вже є окремим адміністративним правопорушенням з відповідними наслідками. Ці висновки робимо, на жаль, не з тексту Інструкції, а шляхом аналізу законодавчих актів. Що, очевидно, мусить робити і поліцейський. Як і тоді, коли йому прийдеться вирішувати як бути далі з водієм у якого явні ознаки сп’яніння, але який відмовляється пройти огляд. Адже продовження керування ним транспортним засобом у такому стані становитиме суспільну небезпеку. Отже, виникне необхідність вчинити дії з попередження вчинення правопорушення, наприклад, забезпечити відсторонення такого водія від керування транспортним засобом, про що йшлося вище. Інструкція мала б містити чіткі визначення та алгоритм дій поліцейського у цих випадках.

4. Виникає непорозуміння з терміном «забезпечує доставку цих осіб (які підлягають огляду на стан сп’яніння) до найближчого закладу охорони здоров`я». Особа фактично обмежується  поліцейськими у свободі пересування на час, необхідний для доправлення до закладу охорони здоров`я та проведення там огляду на стан сп`яніння, тобто до неї застосовується поліцейський захід, хоча вказівки на це в Інструкції не знаходимо. Пунктом 9 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» передбачається, що поліція доставляє у випадках і порядку, визначених законом, затриманих осіб, підозрюваних у вчиненні кримінального правопорушення, та осіб, які вчинили адміністративне правопорушення. Стаття 259 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає доставлення порушника для складання протоколу, але у поліцію, а не в заклад охорони здоров’я.  Яким чином саме відбувається доставка до закладу охорони здоров’я, і чи може поліцейський при цьому застосовувати спецзасоби тощо, в Інструкції також не сказано.

Те ж саме щодо часу, який доведеться провести в компанії поліцейського. Регламентовано лише максимальний відрізок часу від моменту виявлення необхідності огляду особи на стан сп`яніння  у закладі охорони здоров`я до моменту доставки особи до такого закладу: дві години.

Час, впродовж якого має бути проведено огляд спеціалістом не регламентовано. Також не зрозуміло, скільки часу відводиться на лабораторні аналізи, проведення яких  на визначення наркотичного засобу або психотропної речовини є обов’язковим. Це видається дивним, оскільки МОЗ є співавтором документу, і в його компетенції внести таку необхідну інформацію до Інструкції.

В результаті, сумарний час, впродовж якого правоохоронна система вправі залучати особу до визначення стану сп’яніння чи бодай максимальний його проміжок,  Інструкцією не визначено. Оскільки мова іде про фактичне обмеження пересування особи, відсутність регулювання цього питання може спричинити як порушення прав особи, щодо якої проводиться огляд, так і подальше визнання дій поліцейського незаконними.

5. В деяких випадках, замість пояснювати та деталізувати норми, передбачені Кодексом, Інструкцією вноситься плутанина. Так, статтею 266 Кодексу передбачено, що огляд особи на стан сп’яніння, проведений з порушенням вимог цієї статті є недійсним, а в Інструкції вказується, щовисновки щодо результатів медичного огляду осіб на стан сп’яніння, складені з порушенням вимог цієї Інструкції, вважаються недійсними. Тобто Інструкцією передбачено, що визнається недійсним не весь огляд як захід, а лише документ, яким фіксується один зі способів проведення огляду.

Висновок: Інструкція частково виконує свої функції. Так, нею, зокрема, визначено форми документів, якими фіксуються різні стадії проведення процесу огляду на стан сп’яніння. Разом з тим треба констатувати, що Інструкція містить чимало прогалин у регламентації дій поліцейського та інших відповідальних осіб в процесі виконання завдань щодо проведення огляду водія транспортного засобу на стан сп’яніння.  Відсутність  чіткого регулювання, через що поліцейські змушені будуть діяти на власний розсуд, прогнозовано призведе до збільшення випадків порушення прав людини та наступного визнання в суді дій поліцейських незаконними. І це, звичайно, впливатиме на якісний результат роботи нової поліції, яким, в свою чергу, вимірюється довіра до неї суспільства.

Враховуючи це, варто, проаналізувавши  досвід практичного застосування Інструкції, внести до неї зміни, виправивши всі її недоліки.