Охороною громадського порядку під час мирних зібрань повинна займатись Національна поліція, а не військовослужбовці Національної гвардії України. Мілітаризовані загони, які залучають до охорони громадського порядку під час політичних протестів містять в силу своєї інституційної побудови передумови для ескалації конфлікту, а саме:
1. Мілітаризація
Військові формування, які готують до ведення бойових дій та ліквідації терористів, не повинні залучатись до підтримання громадського порядку на мирних зібраннях, адже це якісно відмінні речі. Нацгвардійців навчають тримати бойовий порядок та застосовувати силу, у той час, як на мирних зібраннях потрібно уникати силового примусу, наскільки це взагалі можливо. Мілітаризовані загони правоохоронних органів, які залучають до регулювання протестів схильні до агресивного втручання та вірогідніше, ніж цивільна поліція застосують силу щодо протестувальників (дослідження науковців P. A. J. Waddington; Donatella della Porta; Olivier Fillieule; Fabien Jobard) [1].
Понад того присутність мілітаризованих загонів, екіпірованих у бронежилети, шоломи, щити та інші елементи індивідуального захисту на мирному зібранні підвищує рівень готовності учасників мирних зібрань до застосування сили у випадках провокації та, навіть, переростання зібрання у масові порушення громадського порядку.
2. Анонімність
Розпізнавальні знаки для бійців Національної гвардії не перебачені, що практично унеможливлює їх ідентифікацію, як безпосередньо на мирному зібранні, так і у випадках, коли службовці допустили перевищення службових повноважень. Саме неможливість ідентифікувати окремих службовців спецпідрозділу “Беркут” та внутрішніх військ сьогодні ускладнюють їхню відповідальність за насилля вчинене взимку 2013-2014 років.
При цьому військовослужбовці Національної гвардії не вступають в комунікацію з учасниками мирних зібрань , а відсутність діалогу між правоохоронцями та протестувальниками означає в свою чергу, що силовики можуть в будь-який момент втратити контроль над ситуацією навіть від найменшої провокації.
3. Централізація
Військовослужбовці Національної гвардії повинні неухильно підкорюватись наказам командирів. Ієрархічна структура військового формування означає, що бійці не можуть на власний розсуд застосовувати ту чи іншу тактику, а завжди очікуватимуть на команду зверху. Коли ж йдеться про “злочинний наказ”, то розпізнати і відмовитись від його виконання рядовому складу військового формування на практиці, фактично, нереально. Таким чином під час подій Євромайдану внутрішні війська та “Беркут” cтали заручником владних еліт та виконавцем політичних замовлень.
Централізація сковує дії правоохоронців у тих випадках, коли діяти потрібно негайно, що робить їх безпорадним (наприклад, події під Верховною Радою 31 серпня 2015, коли загинуло четверо Нацгвардійців, які були залучені до забезпечення порядку в той день). Найчастіше тактика силовиків зводиться або до примітивного протистояння “стінка на стінку”, що нерідко веде до травмування самих бійців (приклад, події 1 грудня 2013 р.), або ж до тактики активного силового втручання без дотримання вибірковості, пропорційності та законності застосування сили та спецзасобів[2].
Позиція Експертної групи “Поліція під контролем” полягає в тому, що охорону громадського порядку під час проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій та інших масових заходів повинні забезпечувати уніформовані та ідентифіковані працівники Національної поліції, що спрятимуть реалізації позитивного обов’язку держави із захисту мирних зібрань.
[1] Дослідження містяться у книзі “Policing Protest: The Control of Mass Demonstrations in Western Democracies” (Edited by Porta Donatella Della and Reiter Herbert. University of Minnesota Press, 1998).
[2] Події під парламентом 31 серпня 2015 року через призму прав людини. // Центр Громадянських Свобод. – 2015. – С. 45.