NB: Статтю опубліковано у газеті “Дзеркало тижня” (№36, 29 вересня – 5 жовтня 2018 року).

Чи є шанс на звільнення загороджених машинами вулиць?

Працівник у світловідбивному жилеті з планшетом підходить до автівки, фотографує її та переходить до наступної машини, тоді як десь на принтері видруковується штрафна квитанція і пакується в поштовий конверт для горе-автолюбителя. 

Схоже на казку з розвинутої західної країни?

Все набагато ближче, адже 27 вересня може стати початком нової ери паркування в Україні. Нарешті почне працювати закон з новими правилами штрафування за неправильно залишені авто. В містах почнуть з’являтись інспектори з паркування. Ми спробуємо описати історію питання, новації та потенційні загрози.

На вулицях українських міст багато років діє неформальний суспільний договір водіїв та пішоходів, за яким водії паркуються загалом де завгодно, якщо не створюють явних перешкод для нормального руху людей і автомобілів. Наслідком цього є тотальне ігнорування правил стоянки та відповідних вуличних знаків. Там, де мали бути чотири смуги для руху, лишаються тільки дві. На вузеньких вуличках це взагалі катастрофа. Патрульна поліція, яка мала б зарадити справі, не має для цього ані ресурсів, ані достатніх повноважень.

До речі, це проблема лише для великих міст, і навряд актуальна навіть для районних центрів. Утім, порушення правил паркування не дрібниця. Сніговою кулею воно тягне за собою утворення заторів, спізнення на роботу, підвищення рівня стресу, шкоду здоров’ю, економічні збитки та більшу загазованість міст.

Головний закон у цій сфері — застарілий Кодекс про адміністративні правопорушення 1984 року. Його конструкції не дозволяли ефективно притягати порушників до відповідальності, адже правоохоронці могли оштрафувати людину тільки в момент паркування. Весь інший час, якщо автівка не створювала істотних перешкод дорожньому руху, з нею неможливо було щось зробити. Continue reading “Паркуватись по-новому” →

Доповідь підготовлено юристом, експертом групи “Поліція під контролем” Євгеном Крапивіним для експертної дискусії “Розвиток законодавства про адміністративну відповідальність. Новий Кодекс – потреба та перспективи”, яка відбулась 03 квітня 2017 року в Інституті законодавства Верховної Ради України.

---

Реформа адміністративно-деліктного законодавства, основним нормативно-правовим актом якого залишається радянський Кодекс України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) 1984 року залишається нереалізованою попри низку напрацювань з боку експертного та наукового середовища.

Насамперед, мова йде про ухвалення нового кодифікованого акту – Кодексу про адміністративні проступки – одного з першочергових заходів, передбачених Концепцією адміністративної реформи в Україні[1] 1998 року. За браком політичної волі у законодавця та відсутності консолідованого підходу наукових кіл та органів влади, які застосовують на практиці норми адміністративно-деліктного законодавства цей «першочерговий» захід не було реалізовано. При цьому упродовж 1998–2013 рр. на розгляд загалу було винесено принаймні три проекти КУпАП, однак жоден із них не отримав необхідної підтримки. Фактично питання розробки і прийняття нового кодексу багато років поспіль перебуває в «законсервованому» стані[2].

Сьогодні, з огляду на реформу органів правопорядку (створення антикорупційних органів, реформування поліції тощо) та кримінальної юстиції (ухвалення КПК 2012 року, запровадежння інституту кримінальних проступків) ми розуміємо, що адміністративно-деліктне законодавство нарешті має зазнати концептуальних змін. В контексті цього, мова має йти про гармонізацію законодавства про адміністративну відповідальність із стандартами ЄС та практикою Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ), враховуючи євроінтеграційні прагнення України, а також міжнародно-правові зобов’язання, які вона має перед Радою Європи. Continue reading “Гармонізація законодавства про адміністративну відповідальність із стандартами ЄС та практикою ЄСПЛ: доповідь” →

Мельчает ведомство жандармское – не только задержать, а и посадить с чувством, с толком, с расстановкой в полиции уже не могут. Почему? А просто некуда сажать.

Ещё в 2009 году МВД издало непривычно человечный для этого ведомства приказ №181, в котором озаботилось созданием цивилизованных условий содержания правонарушителей в специальных служебных помещениях  – комнатах для задержанных и доставленных (КЗД).

Для большей наглядности смоделируем уютную обстановку этой комнаты в строгом соответствии с требованиями вышеназванного приказа.

Итак, не менее 4 кв. метров площади на одного человека, топчан с матрасом и свежим постельным бельем, закрытая туалетная кабинка, подключенный к водопроводу умывальник, принудительная вентиляция, окно с возможностью проветривания, искусственное освещение,  столик для приема пищи. А как бонус к комфортному времяпровождению, каждому постояльцу МВД гарантирует отсутствие наручников, памятку с его правами, бумагу с ручкой и конвертом для написания жалобы прокурору, а при длительном задержании (от 3 часов до 3 суток) – регулярное трехразовое питание и часовую прогулку на свежем воздухе. Continue reading “Владимир Батчаев: Полицейские каталажки. О проблемах доставленных в полицию” →

Аналітик експертної групи “Поліція під контролем” Михайло Каменєв виграв стратегічну справу у Верховному Суді України щодо питання сплати судового збору в окремій категорії справ.
Нижче наводимо його статтю щодо важливості цієї справи.

Справа тривала рік, пройдені всі судові інстанції і в квітні 2016-го я подав заяву до Верховного Суду України. Після декількох судових засідань та десятків прискіпливих питань суд виніс рішення.

Донедавна суди різних інстанцій вирішували це питання дуже по-різному. Подекуди люди мусили платити більше тисячі гривень судового збору, щоб оскаржити штраф в розмірі 425 гривень. І багатьох це зупиняло. Багато хто відмовлявся оскаржувати постанови.

Так само відтепер поліції не треба буде платити судовий збір за апеляційне оскарження. Не секрет, що часто-густо місцеві суди не особливо дотримуються вимог закону та розглядають такі справи без належної уважності і поліція регулярно програє справи щодо, здавалось би, явних порушень правил дорожнього руху. А ще поліція була обмежена розміром бюджету на судові витрати.

Ця судова справа – стратегічна. І правовий висновок, сформульований у рішенні, обов’язковий до застосування.

Що цікаво, я в справі представляв Департамент патрульної поліції. Але боровся я за права всіх – і за право поліції безкоштовно оскаржувати рішення судів у цій категорії справ, і за право громадян безкоштовно оскаржувати постанови поліції. І виграв для всіх.

І цю правову позицію вже застосовують суди! Ось, до прикладу, рішення київської апеляції – http://reyestr.court.gov.ua/Review/64230260.

До речі, Верховний Суд України у цій справі не побоявся проявити судову правотворчість та вийти за межі буквального тлумачення норм законів.

Текст постанови Верховного Суду України: http://reyestr.court.gov.ua/Review/63749411.

Ця справа – один з прикладів того, як дрібний юридичний спір дозволяє підняти й вирішити доволі серйозне питання. Предметом справи по суті були дрібні порушення Правил дорожнього руху. В ході оскарження рішень поліцією постало процесуальне питання – а чи треба сплачувати судовий збір у справах цієї категорії, тобто справах, передбачених статтею 171-2 КАС.

З липня 2010 і аж до Рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 2015 року № 3-рп/2015 відповідно до частини другої статті 171-2 КАС України рішення місцевого загального суду як адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності було остаточним і оскарженню не підлягало.

Після вищезазначеного Рішення Конституційного Суду України з’явилась процесуальна можливість оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності в усіх інстанціях. Continue reading “Верховний Суд України: оскарження постанов у справах про адміністративні правопорушення, винесених поліцейськими, безкоштовне” →

І.

Чотири роки тому Асоціація УМДПЛ проводила круглий стіл «Поверхневий огляд чи незаконний обшук – чи дотримується міліція закону?», на якому були розглянуті проблеми правового регулювання огляду особи та її речей, а також практику його здійснення (правозастосування), що досліджувалась під час моніторингової кампанії «Міліція під контролем».

Тоді українське законодавство нараховувало п’ять різних понять стосовно проведення такої дії, як огляд особи та її речей: «особистий огляд і огляд речей», «зовнішній огляд одягу та речей», «огляд особи», «особистий обшук», «обшук особи». Це створювало плутанину щодо порядку та підстав його проведення. Цією плутаниною користувались самі працівники міліції, здійснюючи так званий «поверхневий огляд» без жодного процесуального документування.

Сьогодні ситуація не змінилась – ми також маємо п’ять понять, що позначають один інститут особистого огляду. Лише зникло поняття «зовнішній огляд», що було закріплене в Статуті патрульно-постової служби. Йому на зміну прийшов інститут «поверхневої перевірки» (ст. 34 ЗУ «Про Національну поліцію»), схожий за назвою, але інший за змістом. Його закріплення у Законі, а не підзаконному акті є позитивним кроком. Таким чином була виконана основна рекомендація, що була озвучена під час проведення круглого столу, згаданого вище. Однак за змістом цей інститут несе значні загрози для прав людини.

У цій статті ми вирішили ретельно розглянути інститут особистого огляду, пояснити відмінність між цими поняттями та процедурами, а також здійснити аналіз  інституту поверхневої перевірки.

Continue reading “Особистий огляд та поверхнева перевірка: експертний аналіз” →