NB: Стаття опублікована в блозі у виданні Delo.ua 19 травня 2017 року.

Вчора в парламенті прийняли рішення про скасування “Закону Савченко”. Це сталось внаслідок результативного голосування одразу за основу і в цілому з однією технічною поправкою з голосу за законопроект Антона Яценка від 12.12.2016 № 5534 “Про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув’язнення)”. Як це відбувалось і що це означає розповів правозахисник Михайло Каменєв.

Ініціатор законодавчої ініціативи — хто він?

Не так часто в українському парламенті приймаються закони, авторство яких належить колишнім регіоналам, особливо коли це стосується резонансних тем.

Хто ж такий Антон Яценко? Зараз він входить до депутатської групи “Відродження” — одного з осередків колишніх регіоналів у парламенті. У попередньому скликанні Яценко входив до фракції Партії Регіонів і запам’ятався тим, що голосував за “диктаторські закони” 16 січня 2014 року. За час депутатства він декілька разів був спійманий активістами на неперсональному голосуванні, одного разу — одразу за двох своїх колег.

Порушення закону під час внесення, розгляду та прийняття законопроекту

З технічної сторони прийняття законопроекту Яценка супроводжувалось низкою порушень регламенту. Першим стало порушення вимог ч. 2 ст. 100 Регламенту Верховної Ради України з боку Апарату Верховної Ради України. Законопроект був зареєстрований у той час, коли на розгляді парламенту вже знаходились щонайменше 4 законопроекти на цю ж тему.

Всі ці законопроекти: № 5259, №5259-1, №5259‑2, №5327, №5534 — присвячені зміні “Закону Савченко”, тобто вносять зміни до ч. 5 ст. 72 Кримінального кодексу України. Законопроекти № 5259-1 і №5259-2 були відхилені депутатами та зняті з розгляду за результатами першого читання. Законопроект № 5259 (урядовий) успішно пройшов перше читання, але під час розгляду в другому читанні 13 квітня цього року не знайшов підтримки і також був відхилений та знятий з розгляду. Це все відбулось під час нинішньої шостої сесії Верховної Ради України VIII скликання.

Відповідно до ч. 2 ст. 107 Регламенту Верховної Ради України відхилений Верховною Радою законопроект або законопроект, що повторює його за суттю, не може бути внесений на поточній та наступній за нею позачерговій сесіях Верховної Ради відповідного скликання.

Здавалося б, парламентарі мали забути про “Закон Савченко” до вересня цього року, але сталось інакше.

Наступним порушенням стало винесення Головою Верховної Ради України на голосування Верховної Ради України цього законопроекту через місяць після відхилення схожого законопроекту.

Доповідаючи про законопроект, Голова профільного Комітету Андрій Кожем’якін повідомив депутатському корпусу, що Комітет рекомендував прийняти законопроект за основу, а в разі прийняття рішення про голосування одразу в цілому — виключити один з пунктів прикінцевих положень.

Але ні висновок Комітету, ні стенограма його засідання, де це рішення було прийнято, не містять навіть натяку на позицію Комітету в частині можливості прийняття законопроекту в цілому.

В подальшому і колова Комітету Андрій Кожем’якін, і спікер парламенту Андрій Парубій закликали підтримати законопроект в цілому. Тобто обидва посадовці свідомо чи несвідомо ввели в оману народних депутатів України.

Окрім того, Регламент Верховної Ради України містить норму про те, що допускається остаточне прийняття законопроекту (крім проектів кодексів і законопроектів, які містять понад 100 статей, пунктів) відразу після першого чи другого читання, якщо законопроект визнано таким, що не потребує доопрацювання, та якщо не надійшло зауважень щодо його змісту від народних депутатів, інших суб’єктів права законодавчої ініціативи, юридичного чи експертного підрозділів Апарату Верховної Ради.

І попри те, що у Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України були зауваження до законопроекту, а деякі депутати виступали проти законопроекту, законопроект було винесено саме на голосування за основу і в цілому.

На жаль, внесення, розгляд та прийняття законопроекту Яценка є лише черговим прикладом порушення низки норм Закону України “Про Регламент Верховної Ради України”.

Чи доцільне скасування “Закону Савченко”?

Поки що чинна редакція ч. 5 ст. 72 Кримінального кодексу України, яка передбачає зарахування попереднього ув’язнення у строк покарання у вигляді позбавлення волі з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі, з’явилась у кодексі після прийняття 26 листопада 2015 року “Закону Савченко”.

Він був спрямований на гуманізацію та зменшення негативного впливу перебування у СІЗО, в яких люди знаходяться зазвичай у нелюдських умовах. Умови, в яких перебувають люди в СІЗО (які за Конституцією є невинуватими, допоки суд не встановить зворотнє) однакові і для рецидивістів, і для обвинувачуваних за легкими, і за тяжкими статтями, і для жінок, і для осіб похилого віку, і для осіб, які підозрюються у вчиненні умисних злочинів, і для підозрюваних у неумисних діях.

“Закон Савченко”, крім звільнення багатьох людей з тюрем та СІЗО, призвів до того, що деякі адвокати усіма можливими способами затягували судовий розгляд справ і подовжували тривалість перебування їхніх клієнтів у СІЗО задля того, щоб максимально зменшити в майбутньому фактичне відбуття ними покарання. Прокурори ж були мотивовані прискорити розгляд.

Скасування “Закону Савченко” може змінити практику в прокурорів та адвокатів підсудних — перші перестануть поспішати із розглядом справ у судах, інші ж будуть позбавлені мотивації затягувати судовий розгляд.

Яка подальша доля “Закону Савченко” та законопроекту Яценка?

Насамперед можна очікувати реєстрації в парламенті проекту Постанови про скасування результатів голосування за законопроект Яценка, але це лише дещо відтермінує момент набрання чинності.

По-друге, закон ще має підписати Президент України, який має право вето. Хоча навряд чи ним скористається.

По-третє, не можна відкидати можливість внесення до Конституційного Суду України конституційного подання щодо порушення процедури прийняття закону, а саме невідповідність вимогам ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Навряд чи можна вважати прийняття законопроекту Яценка порушенням ч. 3 ст. 22 Конституції України, яка встановлює, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Як держава надала “Законом Савченко” додаткові преференції саме в частині процесуальних (а не матеріальних) гарантій, так їх і забрала законопроектом Яценка. І хоча не зрозуміло, які зміни в України спричинили діаметрально протилежне рішення парламенту, утім він має на це повне право.

Не слід забувати, що законодавство і далі містить в собі норми щодо умовно-дострокового звільнення і обов’язок забезпечувати належні умови тримання.

Як вирішити проблему СІЗО?

Проблему нелюдських умов утримання в СІЗО вирішити складно, оскільки це потребує значних фінансових ресурсів та часу.

Увагу доцільно сконцентрувати на проблемі відсутності граничних строків утримання під вартою обвинувачуваних під час розгляду справи в суді. Слідчі та прокурори обмежені Кримінальним процесуальним кодексом України, норми якого встановлюють граничні строки утримання підозрюваного під вартою до розгляду справи в суді. А коли справу вже передано до суду, то “маринувати” людину в СІЗО можна допоки не спливуть строки давності притягнення до відповідальності.

Звісно, суди обмежені нормою про “розумні строки”, але кожен суддя по-своєму розуміє “розумність” цих строків.

Відтак, слід зосередитись на напрацюванні збалансованої системи норм, які обмежуватимуть строк перебування обвинувачуваного під вартою під час розгляду справи в суді і при цьому гарантуватимуть можливість ефективного функціонування кримінальної юстиції.

Михайло Каменєв,
правник, аналітик експертної групи “Поліція під контролем”