Більше новин >>

Євген Крапивін: Коло домовленостей та обіцянок: що буде з “поправками Лозового”?

Не можна вчасно поховати небіжчиків, жертви зґвалтувань вимушені страждати в очікуванні експертиз, а правоохоронна система зазнає “колапсу”. Такі зміни до Кримінального процесуального кодексу набули чинності 16 березня відповідно до рішення Парламенту. У кожній з перерахованих страшних речей є частка правди, яка стосується сотень тисяч громадян.

Нові правила обчислення строків розслідування злочинів, подання клопотань до суду, оскарження повідомлення про підозру тощо – все це результат несистемних та політично вмотивованих змін. Їх було “тихенько” ухвалено разом із процесуальними кодексами, які були необхідні для запуску Верховного Суду, ще у жовтні 2017 року. Приводом для цього стали гучні лозунги “захистимо бізнес від свавілля правоохоронців”.Лише протягом останніх тижнів прокинулись Генеральний прокурор, Національна поліція, МВС та почали закликати депутатів до змін. Унаслідок законопроекту №7547, яким скасовувались нові правила, було провалено в сесійній залі. Це було несподівано, адже попередня оцінка підтримки депутатами свідчила про зворотне. Тоді стало зрозуміло, що це політичне питання, а не суто юридичне. Ми знову вплутались у політичне коло домовленостей і обіцянок.

Тим часом 16 березня слідчі підрозділи почали роботу за новими правилами. Найбільше поправки вдарили по розслідуванню загальнокримінальних злочинів (крадіжки, грабежі, легкі тілесні ушкодження тощо). Адвокати почали активно атакувати слідчих суддів скаргами на необґрунтованість повідомлення про підозру, слідчі зіткнулись із плутаниною щодо строків вже наявних кримінальних проваджень, а деякі слідчі судді взагалі застосовувати норми в хаотичному порядку. Дії депутатів стали головним болем простих слідчих, а також потерпілих від злочинів. Continue reading “Євген Крапивін: Коло домовленостей та обіцянок: що буде з “поправками Лозового”?”

Євген Крапивін: «Свідки на колінах» або черговий розгін мирного зібрання

NB: Блог опубліковано на сайті LB.ua.

Керівництво МВС давно живе у паралельних реальностях. З телеекранів ми бачимо світ успішних реформ у сфері забезпечення громадського порядку – запровадження “поліції діалогу”, тактичної поліції, використання в їхній роботі скандинавської моделі забезпечення порядку. Всі ці гарні історії обіцяють пріоритет ведення діалогу із протестувальниками і лише в крайньому разі застосування сили. Ми постійно чуємо про Революцію Гідності та засудження дій попередньої злочинної влади, які вони ніколи не повторять. В іншому світі – міністр Аваков знімає охорону з наметового містечка свого політичного опонента, а потім поліцейські безжалісно розганяють це зібрання силами колишніх беркутівців. Все це супроводжується приниженням людської гідності та непропорційним застосуванням сили.

Чи має Аваков на все це повноваження? Звісно, ні. Відокремлення Нацполіції від МВС здійснювалося з метою деполітизації, тобто позбавлення міністра МВС права втручатись в оперативне управління. На жаль, це лише задекларовано на папері, а міністр використовує поліцію як засіб політичної боротьби. Continue reading “Євген Крапивін: «Свідки на колінах» або черговий розгін мирного зібрання”

Аваков проти правосуддя: від пострілу в поліцейського до пострілу в судову владу

NB: Статтю опубліковано у блозі Євгена Крапивіна на LB.UA.

Сутички під Солом’янським райсудом міста Києва, де обирали запобіжний захід Геннадію Труханову, дали можливість поліції та МВС зробити купу професійних помилок і недоречних публічних заяв. Помилок і заяв настільки показових і системних, що ми, як юристи, не можемо просто обмежитись дизлайком відповідних постів у Фейсбуці.

Щодо професійності дій поліції

Правоохоронці лише частково забезпечили громадський порядок. Загалом оцінити їх роботу можна максимум на “трієчку” – поліція допустила низку сутичок, невчасно реагувала на них, поліцейські подекуди безпідставно або непропорційно застосовували силу та спеціальні засоби. Наприклад, на цьому відео чітко видно, як Нацдружини вступили у бійку з “тітушками”, а поліція не зреагувала на це. Її завдання запобігати насиллю та припиняти правопорушення, а тут йдеться радше про мовчазну згоду на такі дії.

Фото: facebook/Євген Жуков

При цьому, хто має за це відповідати – не зрозуміло. Понад те, вину конкретного поліцейського чи нацгвардійця встановити неможливо, адже вони несли службу без жетонів та номерів на одностроях і шоломах, а дехто – з масками на обличчях. Хоча жетони і номери прямо передбачені Законом про Нацполіцію. Виняток існує лише для поліцейських, які виконують завдання в режимі секретності. Попри те, що законодавству невідомий жодний “режим секретності”, нам все ж важко уявити, що десятки і сотні поліцейських, які були направлені забезпечити громадський порядок біля суду, виконували якесь секретне завдання. Continue reading “Аваков проти правосуддя: від пострілу в поліцейського до пострілу в судову владу”

Євген Крапивін: Непомітні законопроекти зроблять помітними дії анонімних правоохоронців

NB: Статтю опубліковано у блогах на виданні LB.ua.

Вже рік ніхто не помічає законопроекти №5700 та 5701 щодо ідентифікації поліцейських та військовослужбовців Нацгвардії. Ще більш непомітними залишаються злочинні дії поліцейських, яких складно ідентифікувати на вулицях та у натовпі.

Необхідність ідентифікації кожного уніформованого правоохоронця виникла ще кілька років тому. Щоб знайти винних за злочинні дії, важливо встановити особу кожного правоохоронця. Натомість, коли “Беркут” розганяв мирних протестувальників на Майдані без жодних ідентифікаційних знаків, тодішній генпрокурор Пшонка повідомив потерпілим, що це неможливо.

Що заважає ідентифікувати правоохоронця

Зобов’язати кожного поліцейського на однострої мати “нагрудний знак із зазначенням його спеціального жетона” вдалося лише з ухваленням Закону “Про Національну поліцію України”. Тоді завдяки спільним зусиллями парламентарів та громадськості з’явилась стаття 20. Однак на практиці норма закону виконується неналежним чином через кілька причин:

– по-перше, жетони не виконують свою функцію – цифри дрібні та нечитабельні, особливо в темний час доби. Відповідно, навіть з фотографією поліцейського його неможливо ідентифікувати з метою подати скаргу на його протиправні дії або бездіяльність;

– по-друге, не всі патрульні поліцейські кріплять жетони на однострої – багато хто носить їх у кишені та показує лише на вимогу громадянина. Інші ж підрозділи поліції взагалі ігнорують відповідну норму закону;

– по-третє, притягнути до дисциплінарної відповідальності поліцейського за приховування жетона майже нереально. Хіба що – за втрату жетона як інвентарного майна, але не за приховування. Такі випадки поодинокі і юридично перебувають під питанням. Continue reading “Євген Крапивін: Непомітні законопроекти зроблять помітними дії анонімних правоохоронців”

Євген Крапивін: Радянські показники чи рівень довіри населення?

NB: Статтю опубліковано у газеті “Дзеркало тижня” №4 (3 лютого – 9 лютого, 2018).

Як оцінювати поліцію. 

© Василь Артюшенко, DT.UA

З кожним роком після Революції Гідності дедалі важливішим стає питання результативності тих реформ, які мали б розв’язати проблеми, що їх загострили революційні події. 

Звичайних українців цікавлять не постійні розмови влади про ці реформи, а результат і особливо те, як вони можуть вплинути на їхнє життя.

Говорячи про реформування поліції, маємо визнати, що ми вже давно перебуваємо в замкненому колі — керівництво поліції постійно інформує суспільство про чергові пілотні проекти з реорганізації наявних підрозділів, підпорядкування одних підрозділів іншим, закупівлю нового обладнання тощо. Водночас просить беззастережно довіряти поліції, підтримувати потенційно небезпечні ініціативи щодо розширення повноважень поліцейських і не сумніватися, що рано чи пізно реформа дійде до свого логічного завершення. Водночас про результати ніхто не говорить. Чи справді зроблене в рамках реформи підвищило ефективність розслідування злочинів, рівень публічної безпеки тощо? Адже саме це цікавить людей. А їх натомість постійно “бомбардують” безліччю безликих цифр про кількість проведених тренінгів, закуплених та отриманих автомобілів; апелюють до показників розкриття злочинів. Причому ці показники сама поліція й складає. І незрозуміло, що з тими даними робити, із чим їх порівнювати. Як людині оцінити роботу поліції в місці свого проживання?

Найгучніші етапи реформи вже в історії — відокремлення Нацполіції від МВС, запуск патрульної поліції, переатестація поліцейських. Щоправда, відокремлення відбулося більше на папері, бо міністр зі своїми радниками повсякчас демонструє обізнаність у суто поліцейських справах, зокрема щодо стану розслідування злочинів. Хоча суть відокремлення полягала в позбавлені міністра повноважень з оперативного управління поліцією, залишивши за ним формування державної політики у правоохоронній сфері. Переатестація — теж більше на папері, оскільки її результатом стало звільнення лише 8% колишніх міліціонерів. Нині більшість поліцейських — це колишні міліціонери. Зі старими кадрами й політичним впливом міністра до системних реформ нам іще далеко.

Поліція, відповідаючи на запитання про оцінку своєї роботи, використовує насамперед дані відомчої статистики, які говорять про постійне зменшення кількості злочинів, що реєструються, та збільшення кількості розкритих злочинів. Усе це називається кількісно-статистичними даними, які на практиці часто-густо є викривленими і мало про що говорять як фахівцям, так і самим поліцейським. Якщо динаміка цієї “статистики” збережеться, то за 10—15 років у нас узагалі не буде злочинності. З іншого боку, є картинка для громадськості — рівень довіри населення до поліції, який постійно коливається в межах 40—50%. Але це так звана абстрактна довіра, про яку згадаємо нижче. Continue reading “Євген Крапивін: Радянські показники чи рівень довіри населення?”