У матеріалах представлені основні тенденції реакцій влади та органів правопорядку на виступи громадян у цих країнах. Протестна активність протягом останніх років зросла у кожній з них. У відповідь на корумпованість Уряду відбулись масові протести у 2015 році у Кишеневі. Антикорупційні мітинги “АнтиДімон” пройшли також у Росії в березні-квітні цього року, а “День Волі” у Мінську став однією з найбільших акцій за останні роки у Білорусі.

Можемо, однак, розділити країни за типом втручання влади. Так, у Росії та Білорусі продовжується поступове згортання свободи мирних зібрань, а протестна активність громадян зустрічає значний опір з боку влади.

В Білорусі мирні зібрання регулються “дозвільним” порядком, а не “повідомчим”: організатори акції повинні не лише отримати згоду від поліції та органів місцевої влади на проведення заходу, але й підписати договір з комунальними службами на прибирання території після події. За словами білоруського журналіста Олега Агєєва: “Арештам піддаються і представники преси, які не беруть безпосередньої участі у протестах, а висвітлюють події. Навіть, якщо людина доводить, що вона не була учасником мітингу – їй дають 10 діб”.

“Криміналізацією мирних зібрань”, – називає російські тенденції Олексій Козлов з Московської Гельсінської групи. “Учасників зібрань прирівнюють до злочинців, відповідальність за мирний протест така ж, як і за деякі кримінальні злочини”,  – коментує правозахисник. Дії поліції становлять, як правило, непропорційний характер – затримають усіх без огляду на те порушувала щось людина чи просто проходила повз.

Ситуація в Молдові та Україні дещо інша. Обидві ці країни підписали Угоду про асоціацію з Європейським Союзом, що вимагає водночас приведення національного законодавства до стандартів ЄС на норм міжнародного права.

“Протести, демонстрації та марші – стали нормою в центрі Кишенева”, – говорить Павел Постика, директор програми демократичних процесів Асоціації “Promo-LEX”. Поліція пройшла низку тренінгів, як діяти під час протестів. “Водночас було зафіксовано, як мінімум три випадки за останні роки, де поліція порушувала право на мирні зібрання”, говорить експерт з Молдови. Він також зазначив, що суттєвий вплив на протестну активність мають також медіа, 70% яких перебуває у власності провладних еліт країни.

В Україні ж динаміка судових заборон мирних зібрань суттєво зменшилась за останні роки. Наприклад, в 2016 було розглянуто всього 19 позовів про заборону мітингів, з яких задовольнили лише 8. Це в шість разів менше ніж в 2014 році і в два рази – в 2015 році. Проблема змістилася з судової площини в сферу правозастосування, де вагомою залишається проблема анонімності поліцейського корпусу, непропорційних дій правоохоронців, залучення військового формування “Національної гвардії України” до будь-якого мирного зібрання за замовчуванням.

Рекомендації, таким чином, можна розділити на групи: Росія-Білорусь, Молдова-Україна. Власне, в Україні та Молдові про належне дотримання свободи мирних зібрань говорити хоч і надто рано: країни далекі від рівня сталих демократії, а ситуація залишається хиткою, однак при послідовному укріпленні демократичних інститутів та прав людини – ситуація мінятиметься на краще.

Для Білорусі та Росії ж – є сенс розробити “зелені карти”, покрокове виконання яких могло б виправити сиуацію. Проте, на жаль, влада у цих країнах не надто готова до діалогу не лише з профільними інстиціями ЄС, але й з власним народом.